Борис Потятиник / фото з відкритих джерел

Технологічний прогрес, що прискорюється з кожним роком, ставить журналістику перед новими викликами. Чи варто журналістам боятися конкуренції з боку нейромереж, чи ж вони будуть незамінними помічниками, що спростять процес створення контенту? Як медіа вже сьогодні використовують можливості ШІ і які зміни це викликає в роботі редакцій – про все це студентка факультету журналістики  дізнавалася у Бориса Потятиника, професора Школи журналістики УКУ.

Борисе Володимировичу, як Ви ставитесь до штучного інтелекту та роботизації?

Я особисто позитивно, з великим ентузіазмом, зокрема, коли до нас прийшов GPT. Його реліз був у листопаді 2022 року, а до нас він прийшов у лютому 2023-го. Пам’ятаю, як раз йшов на ювілей колеги, і я вже йому замовив якийсь там тост. Він був банальний, але, в будь-якому разі, я сказав колезі, що його вітає штучний інтелект, і це було цікаво.

Хоча з іншого боку я розумію, що наша залежність зростає від цих «штук». Тобто фактично ми завжди були залежні від якогось тексту. Я не схильний розглядати це явище як щось абсолютно нове, як от, наприклад, Google Grammarly чи Chat GPT. Це не є щось окреме, воно має довгу історію не тільки у контексті штучного інтелекту, а й загалом стосунків людини і тексту.

Ви ж розумієте, що указ ассирійського царя чи верховенство права – це давня ідея. Це не лише сучасне, це європейська, а до того й давня ідея, що щось важливе має бути написаним, як зокрема Руська правда, Римське право і ще давніше. Тобто те, що написано, має пріоритет перед тим, що усно скажете ви чи я, або навіть суддя. Суддя має керуватися текстом. Тому в історії людства завжди було бажання створити текст, який буде регулювати, як поводитися. Теперішній ШІ, по суті, є сукупністю всіх можливих текстів, об’єднаних алгоритмами, які генерують нові тексти. Тому я розумію, що це завжди так було, і просто досягло якоїсь нової точки розвитку. Дехто вважає, що це біфуркація і може бути небезпечним, адже ми дедалі більше покладаємося на ці технології.

Як часто Ви користуєтесь штучним інтелектом у роботі?

Я особисто, мабуть, так само як журналісти. Ми тут проводили круглий стіл (і хочемо робити його регулярним у Львівських редакціях) щодо використання штучного інтелекту. До нас приходять люди, зокрема ті, які працюють на кафедрі теорії та практики журналістики. Серед них є багато ентузіастів, які дуже охоче діляться своїм досвідом. Ми намагаємось відстежувати, як люди користуються цими інструментами. Я ж, зі свого боку, для рутинних завдань досить охоче застосовую ШІ. Наразі мені доручено робити колективну монографію, де є багато підрозділів різних авторів факультету, і потрібні анотації. І дехто, звичайно, не написав їх. Тобто є варіант – дзвонити і говорити “ви не здали анотацію українською та англійською”, або самому написати, або закинути цей текст у GPT, і він дуже легко це робить. Правда, деколи потрібно поправити. Тобто, для такої рутини, напівмеханічної роботи, як анотації, резюме, огляди – чому б не використовувати? Це також плюс для перевірки орфографії. Англійську, за моїми спостереженнями, він краще перекладає, ніж Google Translate. Тому я так само, як і журналісти, для рутинних справ його використовую.

Штучний інтелект вже змінює журналістику, але чи можна сказати, що він стає конкурентом для журналістів, чи більше партнером?

Я думаю, що журналісти будуть боятися, що ШІ забере їхні місця. Як пишуть медіа про протести, наприклад, в Голлівуді, дехто вважає, що конкуренція є і треба контрактом закріпити, що ШІ не має писати сценарії для шоу чи продуктів, які вони виготовляють у Голлівуді. Це тому, що вони боялися втратити роботу і хотіли себе забезпечити. Для творчих людей це нормально, трохи побоюватися, що їх замінить ШІ. Тому я думаю, що так само буде і серед журналістів, бо вони охоче використовують його для прискорення певних процесів, як от розшифровка інтерв’ю. Є кілька хороших програм, і якщо ШІ залучений, то він робить це краще. Те, що раніше займало тиждень, може бути зроблене за кілька хвилин. Звичайно, журналісти використовують це, але вони бояться, що з часом це забере їхню роботу.

З іншого боку, у галузі, пов’язаній з комунікаціями, піаром, копірайтингом, бізнес думав: “Чи наймати людину творчу для цього, чи нехай це зробить ШІ?”. Якщо ШІ виконує роботу задовільно, то немає сенсу наймати людину. Або ж, замість трьох людей, які пишуть тексти чи створюють зображення, можна найняти одну людину, а за допомогою ШІ робити те, що робили б троє. Це економія для бізнесу. І це мусить мати великий вплив на журналістику. Рано чи пізно це позначиться на різних редакціях. Я бачу, що ШІ зараз активно й успішно може працювати в рерайті, а також з так званими “вічнозеленими” темами – як створити щасливу сім’ю, 5 кроків до успішного бізнесу, як завоювати симпатію виборців тощо.

Що, на вашу думку, є найбільшими загрозами використання штучного інтелекту в журналістиці, коли багато контенту створюється саме ним?

Я дивився опитування на цю тему, і, думаю, що журналісти висловлюються приблизно так: генерувати текст ми можемо самі, але нам потрібні програми, зокрема ШІ, які дуже глибоко та швидко перевірятимуть матеріал. Тобто, щоб журналісту перевірити матеріал з перекурами з дзвінками та різними розмовами – це займає багато часу. А ось програми, які би перевіряли перше джерело, вказували, де воно було опубліковане і сумнівність чи вірогідність цього матеріалу – це те, що в опитуванні журналісти вважають найважливішим. І я з ними погоджуюсь, і розумію їх. Вони кажуть, що це їм більше потрібно, ніж саме генерування тексту.

Студенти або молоді журналісти можуть стати «жертвами» зловживання AI, наприклад, використанням автоматичних генераторів текстів чи маніпуляцією фактами? Як їм краще підготуватися до цієї реальності?

Я думаю, якщо ви пишете для сайту телеканалу, то ви дуже просто це вирішуєте, бо ви знаєте, що хтось може погоріти на цьому. Наприклад, “я мала неприємний досвід, коли не перевірила факти, і тепер знаю, як це виправити”. Якщо ви працюєте в медіа, то завжди пильнуєте ці речі, бо репутація важлива, і шеф буде дуже злий, якщо ви поставите неперевірену новину. Загроза для професіоналів нівелюється атмосферою і методами роботи редакцій.

А от для студента ситуація складніша, бо викладач, який веде практичні заняття, не завжди встигає перевірити. Якщо з 30 студентів 20 скористалися GPT, то викладач не завжди це помітить. Йому здається студентська робота більш-менш нормальною, а якщо витрачає  час на перевірку, то він в розпачі. Тут немає такої відповідальності, як на каналі, що тебе будуть сварити. Ми з колегами-викладачами практичних порушували це питання. Деякі колеги казали, що треба мати кодекс поведінки студента і, можливо, мають бути покарання. На Заході, якщо виявляють плагіат, стараються карати.

Як ви вважаєте, чи буде штучний інтелект здатний створити нові форми медіа-контенту, зокрема глибокі інтерактивні інтерв’ю або новини на основі персоналізованих алгоритмів?

Я думаю, що з часом він може робити інтерв’ю. Бот, який підключений до генеративного ШІ, може дзвонити людям, представлятися, з якої він редакції, і готувати питання. Можливо, хтось з редакторів їх перегляне. Він може підготувати питання навіть краще, ніж деякі журналісти, тому що він матиме всі доступні матеріали цієї людини, з якою спілкується, і проведе інтерв’ю дуже добре, на мою думку.

Я думаю, є перевага в тому, що я б, наприклад, поставив питання Садовому: «А пам’ятаєш, ми сиділи на озері і говорили на таку тему?» Тобто ШІ цього не зробить, бо він не сидів з Садовим. І тут може бути наша (людська) перевага, бо ми маємо інформацію, якої ШІ не може мати. Але технічно він може за 5 хвилин зібрати всю можливу інформацію і сформулювати 10 питань або взяти коментар – це він може зробити дуже добре. Він може зателефонувати або зв’язатися через соціальні мережі – це завтра, а може й сьогодні. Тобто інтерв’ю він може робити, коментарі – теж, окрім того, що ми сказали, ще й писати чудові новини.

Але, наприклад, як зробити новину з пресконференції? Поки що люди до цього не готові, хоча з часом це також може бути. Якщо є камери на пресконференції, він може поставити питання, озвучити їх, якщо є технічна можливість. Інша річ, якщо буде відповідати мер міста, він віддасть перевагу живому журналісту, а не питанню від електронного представника редакції або бота. ШІ у своїй роботі буде відтіняти те, що йому не під силу, і підсилювати значення такої собі глибшої авторської, емоційної журналістики, тому що є багато авторів, які “працюють на емоціях” у своїх есеях.

Враховуючи швидкість розвитку технологій, як Ви бачите майбутнє майбутнє співпраці людей і AI у журналістиці через 5 років?

Найближчі 5 років буде експансія ШІ на простих завданнях, аж до взяття коментарів і навіть інтерв’ю.

Спілкувалась Віра Бойчук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка 

Comments are closed.