Мобілізація, корупція в ТЦК, масові рейди – теми, що заполонили стрічки новин українських медіа. Чи завжди критика роботи ТЦК з боку медіа конструктивна – питання риторичне. У цьому матеріалі розглянемо основні підходи українських медіа до висвітлення мобілізації, з’ясуємо, де переважає роз’яснення та конструктив, а де – нагнітання та “очорнення”.

З цією метою порівняємо декілька медіа, які висвітлюють тему ТЦК. Спершу оберемо медіа з “білого списку” а саме : державне ЗМІ “Суспільне” та приватне “Українська правда”.

“Українська правда” – це незалежне ЗМІ, яке пише про оперативні політичні новини, публікує розслідування та висвітлює конфліктні теми.

Часто у публікаціях звертають увагу на скандали та негативні інциденти, пов’язані з ТЦК. Наприклад, висвітлюють випадки, коли працівники центрів стикаються з сильним тиском або навіть намагаються вчинити самогубство, як це було з одним із працівників Київського ТЦК. Цей випадок висвітлили досить детально, акцентуючи увагу на труднощах, з якими стикаються працівники у своїй роботі.

Деякі матеріали зосереджено на розслідуваннях щодо корупційних схем та можливих злочинів у територіальних центрах. У публікаціях, наприклад, йдеться про затримання працівників, які могли брати участь у злочинних схемах із “викупом” призовників. Ця інформація ще більше зміцнює критичне ставлення людей до роботи центрів, хоча заразом лише підсилює вже сформований негативний медійний образ працівників ТЦК.

“Українська правда” часто висвітлює саме негативні або неоднозначні аспекти роботи ТЦК, але зосереджує увагу на конкретних проблемах і скандалах.

Медіа, яке фокусується на кризових ситуаціях може суттєво впливати на те, як суспільство сприймає роботу різних установ. З одного боку, такі публікації можуть стати потужним стимулом до змін і вимог до реформування системи. З іншого — вони здатні посіяти загальну недовіру до працівників, особливо якщо йдеться про корупцію, недбалість або випадки жорстокого ставлення. Внаслідок емоційних матеріалів читачі можуть почати сприймати ТЦК як неефективну структуру, яка не справляється з покладеними обов’язками.

Натомість «Суспільне» часто використовує підхід персоналізованих історій, що дозволяє зосередитися на індивідуальних долях військовозобов’язаних. Наприклад, у Вінницькій області було представлено історію захисника, якого призвали на службу. Автори показують, як можна швидко знайти відповідну роль для військовослужбовця, адже професійні команди здатні оцінити його здібності майже одразу. Це допомагає створити більш людський образ служби, одночасно підкреслюючи як труднощі, так і відданість українських захисників.

Нещодавно в Полтаві обговорювали випадок, коли людей силоміць забирали до ТЦК. Представник центру розповів, як повинні діяти в таких ситуаціях. Цей інцидент став причиною жвавої дискусії, і в статті “Суспільного” пояснюється, чому такі дії є законними – згідно з позицією речника ТЦК. Це важливий приклад того, як медіа допомагають людям зрозуміти їхні права та обов’язки, а також дії працівників таких установ, що допомагає підвищувати правову свідомість громадян.

Ряд публікацій “Суспільного” показують, як на місцевому рівні ТЦК реагує на критику та вимоги громадян, пояснюючи свою діяльність. Наприклад, в Одесі військові розміщували намети на вулицях для інформування громадян, що викликало запитання з боку мешканців. У публікації пояснюється, що це частина зусиль, спрямованих на підвищення обізнаності про роботу служб та мобілізаційні потреби, зокрема через інформаційні стенди. Це має допомогти людям краще розуміти, як працюють територіальні центри. Журналісти “Суспільного” висвітлюють не лише юридичні питання та труднощі мобілізації, а й персональні історії військових. Такий підхід визнає складність ситуації і важливість ТЦК у забезпеченні безпеки, водночас наголошуючи на важливості інформування громадян про їхні права та обов’язки.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що «Українська правда» орієнтована на аудиторію, яка критично ставиться до діяльності державних структур і шукає глибокий аналіз проблеми. Видання звертає увагу на суспільне незадоволення, іноді навіть провокуючи дискусії серед читачів, що є характерним для приватного та незалежного медіа.

Джерело: pravda.com.ua

Натомість «Суспільне» підтримує більш зважений та інформаційний підхід, спрямований на зменшення соціальної напруги. Воно орієнтоване на широкі верстви населення, які хочуть отримати пояснення від офіційних представників і розуміють загальні процеси мобілізації.

Тепер розглянемо популярне медіа, яке часто грішить дезінформацією та незбалансованими публікаціями, а саме “ТСН”.

Це медіа про ТЦК часто пишуть у негативному або тривожному тоні. У матеріалах говориться про конфлікти, сутички, вибивання коштів й жорсткі вимоги. Заголовки на кшталт «штрафи за неоновлення даних», «масова бійка», «конфлікт зі сльозогінним газом» створюють враження, що робота центрів – це створення постійних проблем і напруги. У таких матеріалах використовують слова, які можуть лякати й викликати недовіру до ТЦК.

Деякі публікації розповідають про інциденти за участю ТЦК, поліції та цивільних, часто додаючи до цього драматичні відео. Такі історії можуть породжувати недовіру до ТЦК загалом. Заголовки й опис подій зі словами на кшталт «конфлікт», «сльозогінний газ», «бійка» підкреслюють зростання напруги між звичайними людьми та владою.

Зокрема матеріал про негласні “вказівки зверху” визнавати майже всіх призовників придатними до служби вже наробив галасу. Народна депутатка Анна Скороход стверджує, що лікарям військово-лікарських комісій наказали визнавати майже всіх придатними. Але хто саме це розпорядився – невідомо, а першоджерела не називають. Анонімні заяви та обговорення таких спірних вказівок можуть підірвати довіру до комісій і викликати сумніви в їхніх рішеннях. Головне питання – чи є підстави довіряти цим словам? Можливо, це просто чутки або перебільшення.

Інший матеріал містить заяви ТЦК до 17-річних українців.. Цей контент орієнтований на молодь та їхніх батьків, можливо, як підготовка до майбутньої мобілізації. Хоча тон матеріалу доволі нейтральний, сам факт таких звернень показує, що мобілізація триває і залучають дедалі молодше покоління.

Більшість матеріалів про територіальні центри комплектації зосереджені на гострих гострих проблемах: конфлікти, корупційні скандали, сумнівні рішення – усе це створює у читачів враження, що робота ТЦК має серйозні недоліки. Загалом тональність публікацій переважно негативна, з акцентом на підозри у корупції та можливі загрози з боку влади. Такий підхід, можливо, допомагає привернути увагу до наявних проблем, але водночас підсилює недовіру.

Розглянемо інше медіа, яке часто незбалансовано подає інформацію та конструктивну критику.

На УНІАН публікують матеріали, які розкривають серйозні проблеми в роботі ТЦК. Журналісти показують недоліки цієї структури: випадки некомпетентності, зловживання владою та агресивну поведінку представників ТЦК.

Бійка між працівниками ТЦК та медиками швидкої допомоги — це не просто конфлікт, а серйозна проблема в роботі територіальних центрів. Замість нормальної взаємодії з цивільними службами, вони довели справу до фізичного насильства. Такі випадки не лише підривають довіру до системи, а й становлять загрозу для порядку в суспільстві.

У Полтавському ТЦК не просто ігнорують мобілізацію — там намагаються “відмазати” своїх працівників від служби, прикриваючись абсурдними виправданнями.

Показовою є публікація про критику мобілізації та пропозицію залучення найманців.

Використання терміну “бусифікація” в заголовку надає матеріалу емоційного забарвлення, але не пояснює суті проблеми. Такий підхід може маніпулювати думкою читачів, замість того, щоб давати чітке розуміння ситуації. У цьому матеріалі наведена тільки одна думка експерта – про  критику мобілізації і пропозицію перейти на контрактну армію, але немає жодних коментарів від уряду чи військових, які б пояснили поточну ситуацію на фронті. Виходить, що читачеві подають тільки одну точку зору, ніби вона єдина правильна. Такий підхід не відповідає стандартам об’єктивної журналістики.

Варто уточнити, що військовий говорить про економічну вигідність контрактної армії, але не надає конкретних цифр чи фактів, які б це підтвердили. Наприклад, у тексті не розглянуто, скільки коштуватиме створення контрактної армії порівняно з мобілізацією, чи які ризики можуть виникнути в умовах війни. Без цих даних твердження виглядає неповним і викликає сумніви.

У більшості матеріалів, де фігурує ТЦК, спостерігаємо однотипний образ кризи цієї організації: бійки з медиками, нахабне ухилення від виконання обов’язків і т.ін. В УНІАНі грішать принципом швидкої публікації гучної новини і висвітлюють територіальні центри з поганого боку, без додаткової аргументації і балансу думок.

Валерія Данилюк, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.