Фото зі сторінки Анни Гін на Facebook

Яким би простим не видавався на перший погляд жанр інтерв’ю, він постійно ставить виклики перед журналістом. Про те, як відповідати цим викликам, розповіла журналістка з понад п’ятнадцятирічним стажем, письменниця, блогерка а тепер ще й PR-менеджер Анна Гін.

Про бесіду. «Інтерв’ю» – холодне слово. Бесіда «тепліша». Жанр інтерв’ю передбачає певну нелюбов одне до одного, тому будь-яке олюднення надзвичайно допомагає у таких ситуаціях. Пам’ятайте, що ви йдете розмовляти з людиною, тому не варто відмовлятися від експромту та йти вузьким коридором.

Якось у мене було інтерв’ю з письменником-фантастом. Я надзвичайно сильно не хотіла йти на це інтерв’ю, адже тема мені не дуже близька і жанр наукової фантастики я недолюблюю. На моє здивування ця людина виявилась надзвичайно приємним співрозмовником. Інтерв’ю ми проводили у нього вдома. Він мені довго розповідав про цей дореволюційний дім, про те, як вони з дружиною відновлювали інтер’єр за старими фото. Такі речі можуть бути значно цікавішим для читача, аніж лишень про літературу.

Про дружбу. Перед «журналістською» розмовою спробуйте подружитися з героєм. Це, звісно, не зробить вас друзями на все життя, але допоможе і вам, і героєві/героїні розслабитися і почуватися комфортно. Кілька років тому я знімала фільм про Голодомор. Ми шукали людей, яким на той момент було 7-8 років, щоб вони ще щось пам’ятали. Зараз їм за 90, вони вже по-іншому сприймають світ і є  переважно самотніми. Коли ми приїжджали до них на зйомки, то не встановлювали одразу апаратуру. Ми питали, як і чим ми можемо їм допомогти по господарству. Це працювало безвідмовно, і герої легко розкривались перед камерою.

Про підготовку. Це прекрасно, якщо у вас є можливість дізнатися якнайбільше про свого героя. Та в умовах постійної роботи у редакції, дедлайнів та зайнятості деколи підготуватися до інтерв’ю важко. Якщо ви не встигли, скажіть про це героєві. 99% людей сприймуть це з розумінням і допоможуть вам. Крім того, навіть якщо у вас є цілком готовий і продуманий список питань, не обов’язково дотримуватися його. Інтерв’ю – це бесіда, тому воно повинне проходити радше природно, аніж за планом.

Про чесність. Якось у розмові з Сергієм  Жаданом я мусила зізнатися, що його творів не читала. Він сприйняв це цілком нормально та адекватно і навіть допомагав як міг. Чесність спрацьовує більше, ніж найкраща підготовка. Якщо хвилюєтесь, скажіть про це. Ваша відвертість допомагає співрозмовнику теж бути відвертим. Інтерв’ю у такому випадку пройде значно легше.

Про питання. Питання-штамп передбачає штамп у відповідь. Якщо ви запитає героя «Як вам Київ?», він/вона скоріш за все скажуть: «Добре/Нормально». До того ж, ваш співрозмовник мабуть вже багато разів відповідав на питання «Як виникла назва?», «Які ваші творчі плани?», «Розкажіть про вашу нову книгу»  і так далі.  Тому спробуйте запитати якось інакше, перефразуйте. Знову ж таки пам’ятайте, що ви не інтерв’юєте, а спілкуєтесь.

Про диктофон. Краще сказати героєві, коли ви вмикаєте диктофон. Це також певний вияв вашої чесності. Проте спробуйте змусити героя не думати про цей гаджет. Я завжди кажу співрозмовникам, що в мене погана пам’ять, і я не зможу відтворити розмову лише із записів у блокноті.

Про локацію. Місце проведення бесіди повинно відповідати тематиці. Якщо ви налаштовані на відверту розмову з героєм, можете провести інтерв’ю у нього/неї вдома. Якщо вам цікаві професійні досягнення людини, то найкраще розмовляти на робочому місці. Зазвичай я обираю тихе кафе із хорошим зонуванням, аби нам ніхто не заважав і де можна поговорити як друзі за філіжанкою кави.

Про таймкод. Окрім диктофону я також рекомендую користуватися звичайним блокнотом та ручкою. Це суттєво спрощує написання матеріалу. До прикладу, ви можете занотувати, що з 14:02 до 21:15 – це «вода» чи 13:45 – «заголовок», якщо людина сказала щось дійсно цікаве. Такий собі плейлист розмови.

Про цілісність питання. Як би банально це не звучало, але в одному питанні ви повинні закладати лише одну думку. В іншому випадку, запитання буде перевантажене, і ваш співрозмовник збентежиться чи сприйме це як ваше бажання показати себе.

Про комунікацію. Якщо вам не цікаво, то й вашому читачеві теж буде нецікаво. Скажіть героєві, що інтерв’ю «не йде». Запитайте його, чи йому комфортно, чи його/її щось бентежить. Ви повинні розуміти, про що говорити співрозмовник. Не сподівайтесь, що ви це зрозумієте потім чи що це зрозуміє ваш читач. Попросіть героя пояснити, що вам незрозуміло, перепитайте, перефразуйте і впевніться, що правильно зрозуміли.

Про «прийом п’ятикласниці». Якщо ваш герой говорить про якусь складну проблему чи висловлюється надто складно, використайте  «прийом п’ятикласниці». Попросіть вашого героя/героїню розповісти те саме, але ніби для підлітка 11-12 років. Це допоможе і вам зрозуміти, про що йде мова, і читач краще та легше зрозуміє інформацію.

Про «прийом бурундука». Одного разу у мене було надзвичайно нудне інтерв’ю, де герой використовував багато термінів. Тоді я тільки-но повернулася з Канади. Коли він говорив чергову нудну фразу,  я його перебила і запитала: «А бурундуки смугасті?». Тоді він зупинився шокований і зрозумів, що треба говорити простіше. Так само можна запитати щось зовсім несподіване у багатьох інших ситуація.

Про час. У мене є одна умова: я можу закінчити будь-яке інтерв’ю після того як отримаю заголовок. Після того як людина сказала дійсно щось цінне, інтерв’ю вже можна завершувати. Якщо є ще час, то говоріть у своє задоволення. Як правило я не продовжую інтерв’ю після години розмови з новою людиною. Проте якщо ви протягом цієї години не отримали заголовок, то навряд його почуєте.

Підготувала Марта Кобринович

Comments are closed.