Метод «маски» у журналістиці: етичні межі

Ірина Ладика

Опубліковано: 25-11-2018

Розділи: Стандарти якісної журналістики.

0

Метод «маски» або ж «журналіст змінює професію» медійники використовують досить часто, особливо під час написання репортажів, аналітичних чи художньо-публіцистичних матеріалів. Для аналізу етичного та психологічного складників цього методу обрали один із випусків програми «Інсайдери. Під прикриттям», яка виходила на телеканалі ZIK.

У цьому випуску журналістка перевтілилася у ріелторку, щоб пізнати зсередини львівський ринок нерухомості. Вона зателефонувала у першу-ліпшу маклерську фірму і одразу вирушила на співбесіду. Зйомки в офісі відбувалися за допомогою прихованої камери. Дівчину одразу ж взяли працювати. Що впадає у вічі – без жодного досвіду та необхідної освіти. Мінімальний інструктаж та навчання проводили під час роботи. Спочатку журналістка-ріелторка мала напрацювати власну базу клієнтів. Для цього вона розміщувала фактично брехливі оголошення про неіснуючі квартири, у яких справжнім був лише її номер телефону. Коли якийсь бідолаха телефонував їй, то вона пропонувала ті квартири, які її «контора» мала в розпорядженні.

Для того, щоб отримати надходження «свіжих» власників і квартир, маклери купували газету «Ваш магазин» за день(!) до її офіційного виходу у світ. За допомогою спеціальної комп’ютерної програми вони вираховували нові мобільні номери і пропонували власникам квартир свої послуги.

Це принцип роботи ще відносно чесної агенції, якщо її можна так назвати. У цій же програмі показали і так званих «чорних ріелторів», які не мають жодних реальних квартир, від клієнтів беруть гроші за «інформаційні послуги» і надають їм липові номери телефонів. Довести шахрайство неможливо, адже клієнт підписує договір, у якому погоджується оплатити саме інформаційні послуги агентства.

Щодо етичних та психологічних складників у цій програмі, то, вочевидь, журналістка конкретно у цьому випадку не переходить етичних меж. Вона намагається вивести на чисту воду шахраїв, щоб застерегти звичайних людей. Звісно, можна говорити про певні етичні моменти, коли вона зізнається про свою справжню професію колишнім колегам-маклерам. Це часто найделікатніший момент, адже за цей короткий час між людьми встигли скластися мінімальні приязні стосунки. Окрім того, дівчина фактично бреше у межах експерименту і звичайним клієнтам, які звертаються до неї за допомогою у пошуку квартири.

Так само складно повертатися до офісу «чорних ріелторів», куди тебе не взяли на роботу, уже як журналіст і вимагати пояснень, виводити людей на чисту воду.

Саме у цю професію журналістові перевтілюватися коректно, такий експеримент не нашкодить звичайним людям, а радше допоможе їм не попастися на гачок до шахраїв (в кінці програми журналісти дають шукачам житла конкретні поради, як перевірити чесність маклерів: просити докази сплати податків, навчання працівників). Але, якщо говорити про професію лікаря, держслужбовця, юриста, то в такому амплуа медійник без належної освіти та компетенції може нашкодити людям.

Метод «журналіст змінює професію» дуже корисний для проведення розслідувань та розкриття махінацій і нечесних схем. Особливо у тих царинах, де діяльність журналіста під прикриттям не нашкодить пересічним громадянам, з яким авторові доведеться взаємодіяти. Також дуже важливо для досягнення ефективності роботи журналіста звертатися до правоохоронців після збору необхідної інформації.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.