Репортер не має носити свою голову надто високо: 10 порад для написання репортажу від Олесі Яремчук
Ірина Ладика
Опубліковано: 15-12-2017
Розділи: Стандарти якісної журналістики.
0
Олеся Яремчук – репортажистка, авторка проекту «Наші Інші» в онлайн-журналі «The Ukrainians». 11 грудня в межах публічних лекцій «Академії з прав людини» для журналістів та журналісток вона поспілкувалася зі студентами факультету журналістики ЛНУ ім.. І. Франка про нацменшини в Україні та особливості репортажу. Подаємо короткий конспект зустрічі: 10 порад для написання репортажу від Олесі Яремчук.
1) Вдягайтеся просто.
Намагайтеся виглядати якомога простіше. Не показуйте свою вишуканість чи елегантність. На випадок поїздок для написання репортажів у мене є чорна спортивна куртка та чорні штани.
2) Використовуйте правило трьох «с»: слухати, співпереживати, спостерігати.
У журналістиці є відомим правило п’яти «с», а ми виокремили три «с», важливі для репортажиста. Слухати свого героя – не перебивати. Співпереживати – відчувати емпатію. І спостерігати – за всім, що відбувається довкола. Бо деталі у репортажі дуже важливі.
3) Обов’язково поїдьте на місце.
Хоча б на один день. Зануртеся у це середовище. Якщо ви там побудете з ранку до вечора, то вже зможете відчути атмосферу цього місця.
4) Вдавайте, що чогось не знаєте.
У жодному разі не намагайтеся вивищитися над своїм співрозмовником. Не хизуйтеся своїми знаннями чи соціальним статусом, не повчайте, а намагайтеся зрозуміти людину. Не нав’язуйте свою думку, не кажіть, як правильно.
5) Ставте питання «Як?» і «Чому?»
Запитуйте: «А як?», «А чому?» Такі запитання допоможуть вашому співрозмовнику розкритися.
6) Намагайтеся зав’язати особисті контакти.
Коли я їду на місце, то намагаюся завжди мати хоча б один контакт: сільського голови, вчительки. Тобто тієї людини, до якої можна прийти найперше, а вже потім відштовхнутися від цього і рухатися далі. Буквально – заходити у перший же двір і починати говорити з людьми. У мене був один випадок, коли я їхала в село абсолютно без контактів. Але тоді зав’язала розмову з чоловіком в автобусі, у нього була знайома з того села, він їй зателефонував і на зупинці мене уже чекали.
7) Розмовляйте з людиною без «зовнішніх» спостерігачів.
Намагайтеся говорити з героєм особисто. Бо в присутності інших людей він може бути не таким розкутим, не так вільно говорити. У мене був випадок, коли під час розмов з людьми зі мною постійно ходила вчителька. Вона боялася, що я побачу «щось не те». Врешті-решт я приїхала у те село ще раз, але спілкувалася з героями уже без неї.
8) Будьте трохи психотерапевтом.
Не вішайте на людину ярлик, намагайтеся її зрозуміти. Польська репортажистка Катажина Квятковська-Москалевич каже, що «репортаж – це коротка, але дуже глибока дружба». Я узагалі люблю довгі розмови з людьми. Одна година, дві, чотири і більше. Бо лише так ми можемо пізнати людину глибоко, докопатися до суті.
9) Тренуйте хорошу пам’ять.
Тоді, коли репортер спілкується зі своїм героєм, він повинен водночас помічати деталі: який колір стін, яка картина висить над дверима, з чим подають чай. Це все потрібно, щоб відтворити для читача картинку у 3D.
10) Фільтруйте інформацію.
Ви повинні розуміти, що не можете подати усю інформацію, яку зібрали. Це буде нецікаво читати. Моя найдовша розмова – з пораненими воїнами у Гамбурзькому шпиталі – тривала 40 годин. Але в результаті вийшло 6 сторінок тексту формату А4. Потрібно вміти обирати найважливіше, найцікавіше, щоб репортаж був динамічним, щоб його було цікаво читати.
Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
Фото: Тетяна Павліченко.