3-го червня соціологи Наталя Зайцева-Чіпак та Вікторія Середа презентували дослідження інформаційного простору Львівщини. Воно було проведене у вересні-жовтні 2013 року, а невдовзі планується нове дослідження, яке б показало, чи відбулися зміни у сфері ЗМІ після перетворень у державі.

Соціологи провели двадцять глибинних інтерв’ю із зовнішніми та внутрішніми експертами – науковцями, публічними діячами, незалежними особами, а також із журналістами й редакторами. Крім того, було опитано 1200 осіб, старших за 18 років. Похибка дослідження становить 2,5%.

Отож, ЗМІ Львівщини отримали непогану оцінку свободи слова у порівнянні з іншими областями України, — «вище середнього». Основне обмеження на Львівщині — самоцензура, зумовлена, зокрема, фінансовою залежністю та низьким рівнем професіоналізму журналістів. Тобто, журналісти самі не пишуть нічого, «що могло б не сподобатися роботодавцю, власнику чи, наприклад, місцевому політику», щоб не втратити роботу. Адже якщо місць праці у сфері менше, ніж потенційних працівників, робітники не цінуються і вони, до того ж, не є висококваліфікованими, то кожного неугодного можна швидко замінити.

Важливо також, що всі медіа Львівщини розподілені між владою та бізнесом і є залежними (варто зауважити, що ці проблеми стосуються далеко не лише нашої області). Вони, відтак, пропагують інтереси влади чи/і бізнесу, певних груп. Таким чином, засоби масової інформації є не самодостатнім бізнесом, а рупорами та майданчиками для політиків та бізнесу. Оскільки ЗМІ, по суті, не самодостатній бізнес, то й рівень їхніх доходів сприяє тому, що вони беруть джинсу, тобто замовні матеріали на політичну та економічну тематику. Джинса наявна практично у кожному ЗМІ, тому із соціологічного звіту випливає, що, аби поміняти ситуацію, потрібно міняти всю інформаційну сферу, яка, по суті, змушена виживати, не маючи змоги дбати про цікавість, різноманітність та якість.

Зважаючи на те, що економічна ситуація не покращилася, ЗМІ й надалі будуть змушені удаватися до публікацій замовних матеріалів. З іншого боку, переломним моментом експерти вважали вибори президента. Залежно від дій новообраного глави держави, економічної ситуації, реформ, зокрема інформаційної сфери, становище ЗМІ може покращитися чи погіршитися.

Ще одним спостереженням соціологів є те, що більшість ЗМІ Львівщини уникає аналітики у своїх матеріалах. Це зумовлено, знову ж таки, тим, що журналісти не беруть на себе відповідальності чи сміливості самотужки аналізувати, коментувати чи інтерпретувати інформацію — переважно про ту ж політику та бізнес — аби не зробити «щось не так» і не мати неприємностей чи не втратити роботу. Зрештою, це у великій мірі може бути наслідком тієї ж непрофесійності.

Інша сторона проблеми — відсутність авторської журналістики і явище копіпейсту. Це, зрозуміло, впливає на однотипність матеріалів та зменшує цікавість та корисність інформації загалом. Матеріали на культурну, соціальну чи іншу не політичну/економічну тематику не є пріоритетними для журналістів, бо вони не є такими для власників. Якщо на замовному матеріалі про політика, партію чи бізнесмена можна заробити, то потенційні заробітки у сфері культури або суспільства уявити важко. Таким чином, теми, що не стосуються політики й економіки, часто є другорядними. Якщо суха інформація про політичні події є, принаймні, важливою, то просто повідомлення про те, що десь відбувся якийсь культурний захід, мало кого цікавить.

Загальна непрофесійність журналістів означає радше, що вони «роблять роботу, щоб зробити»,  а не «щоб усім було дуже цікаво». Крім того, відсутність конкуренції на ринку, зумовлена утриманням ЗМІ їх власниками чи державою, також не сприяє підвищенню якості матеріалів. Відтак, ЗМІ мають тенденцію бути не цікавими для своєї авдиторії.

Замкнене коло полягає у тому, що допоки не буде ЗМІ, які пишуть відповідно до зацікавлень своєї авдиторії, ми не будемо знати, що ж цікаво авдиторії. Крім того, авдиторія вже звикла до того, що є. Тому, якщо у неї запитати, що вона хоче, вона буде вибирати те, що їй цікаво із наявного зараз.Якщо «соціалка» нудна чи її просто ніхто не хоче читати, немає сенсу сподіватися, що люди захочуть читати «соціалку». Спершу потрібно підняти рівень якості відповідних матеріалів чи певним чином адаптувати їх під свою авдиторію, а вже тоді запитувати, чи стало цікавіше.

Крім того, до бажаних змін та нових стандартів праці можна віднести виділення достатнього часу на написання матеріалу. ЗМІ завалюють своїх читачів низькоякісною інформацією, замість якої можна було б виробляти менше матеріалів із вищим рівнем достовірності, глибини й цікавості. Можливо, якщо це й не збільшило б авдиторію загалом, але увага до окремих якісних матеріалів зросла б.

Загалом, перед медіаспільнотою, зокрема Львівщини, стоїть непросте завдання — рішучі глобальні системні зміни сфери ЗМІ. Для цього потрібна мотивація, воля і прагнення до нових цінностей. Можна припустити, що бодай часткові зміни будуть можливими завдяки недавнім зрушенням у країні.

Маркіян Прохасько, Школа журналістики та медіакомунікацій УКУ

Comments are closed.