За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Тому важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості.

Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей в поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їх телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [12].

У теорії педагогіки і дитячої психології існує низка схем вікової періодизації, які проте майже не відрізняються між собою. Вікова періодизація, на базі якої ми розроблятимемо типологію дитячих програм на телебаченні виглядає таким чином:

– ранішнє дитинство – до 3 років;
– дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років);
– молодший шкільний вік – від 6 до 9 років;
– молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років;
– старший підлітковий вік – від 12 до 15 років;
– ранішня юність – від 15 до 17 років.

Наукові розробки вчених-теоретиків, українські і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм [12].
На нашу думку, дотримуючись чіткого розподілу телепередач з урахуванням психічного і вікового розвитку дитини, українські телевиробники можуть досягнути високих результатів у створенні якісного дитячого телепродукту.
В основі подібної типології мають лежати критерії періодизації віково-психічного розвитку дитини:

– провідний тип діяльності дитини в певний період;
– соціальна ситуація розвитку;
– кризи дитячого віку [1,  54].

Існує гіпотеза, згідно якої серйозні зміни в телевізійних орієнтаціях дітей приблизно збігаються з основними віковими кризами дитини.
Ранішнє дитинство – це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі – наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення і інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці – можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу.

У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Якщо на екрані пригодницький фільм, де гонитва змінюється на бійку, бійка – випадінням з вікна у фонтан, а якщо під час вечері персонажів починається пожежа, а потім порятунок з полум’я, малюк може дивитися ланцюг кульмінацій так само невідривно, як і дорослий. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів – незалежно від того, якій віковій аудиторії вони призначені.

Невипадково велика кількість пригодницьких стрічок інтерпретуються одними каналами як суто дитяча розвага, а іншими – як більш універсальний фільм. Наприклад, серіал «Альф» транслювався в рамках вечірнього показу для всієї родини на СТБ, а в ефірі російського каналу НТВ його демонструють в години «Дитячого ранку на НТВ», а на «Домашньому каналі» – в нічному ефірі. Фільм «Сабріна – маленька відьма» транслювався на СТС для широкої аудиторії, а мультфільм з тією ж назвою показують малятам на ІCTV.

Телебачення відкриває перед потенційним глядачем гігантську масу картин, адресованих дорослим із занадто зрілою свідомістю і дітям, що потребують спрощених образів світу. Отже, визнаймо, що доросле телебачення – дуже дитяче. Тому діти і засвоюють його дуже швидко.
Дитина сприймає гримучу суміш з рекламних ідеалів краси і престижу, динаміки пригодницьких сюжетів і химерних форм у дусі фентезі. До них телебачення додає чимало фобій. Маленька дитина, яка наче губка поглинає в себе все, що бачить, розвиваючись, приміряє на себе систему цінностей і вад дорослого життя.

Дитяча свідомість у 2-3 роки ще не налаштована на романні форми з фіналом, який відтягується з багатьма зльотами і падіннями героїв. Малюки не готові жити в режимі серіалів і цілу добу чекати, куди вирулить герой із складної ситуації.

Дитині потрібно переконатися, що рівновага світу буде відновлена негайно, на його очах. Інакше, замість «на добраніч», почнуться страхи і нібито безпричинний неспокій. Не враховувати цього – означає не поважати психологію дитини.

Діти всіх вікових категорій постійно чомусь навчаються. Але саме перші роки життя є найважливішими для інтелектуального розвитку дитини. У цей період дітям особливо потрібні позитивні емоції, відчуття, спілкування з іншими дітьми. Велика кількість телепрограм в цьому віці може негативно вплинути на розвиток інтелектуальних здібностей малюка.

Статистика свідчить, що якщо дитина протягом 3-4 годин на добу дивитиметься телевізор, то ще до закінчення початкової школи вона побачить приблизно 8000 вбивств.

У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з’являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість.
Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі-тварини. Проте, варто пам’ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів.

На цю вікову категорію розрахований цілодобовий щоденний багатомовний анімаційний канал Cartoon Network (Англія), що вже протягом 15 років демонструє найкращі мультиплікаційні фільми всього світу. Тільки в Європі його дивляться більше 35 млн. сімей. Передачі каналу транслюються на 17 мовах в 145 країнах для більше ніж 158 млн. сімей.

Взагалі регулярні програми, створені спеціально для дітей молодшої вікової групи, почали створюватися в Англії одразу після другої світової війни. Наприклад, програма «Muffin the Mule» (ВВС, 1946-55) демонструвала малюкам інсценовані вистави маріонеток, історії про колекціонерів, домашніх тварин, пригоди, трансляції з музеїв і заводів, вікторини, енциклопедичні програми. Для підлітків ВВС створювало мініатюрні телевізійні новини, схожі за форматом на дорослі інформаційні програми, але з урахуванням інтересів школярів. Ефір каналу ВВС був побудований таким чином, що вранці його могли дивитися малюки, після обіду – школярі, а ввечері – демонструвалися спектаклі, основані на літературній класиці.

Популярними в Англії були телесеріали, розраховані на перегляд всією родиною («Пригоди Робін Гуда», ITV, 1955-60). У межах шкільного навчання було створено програму «Граємо в школу». Для підлітків і молоді створювалися драматичні серіали, науково-фантастичні програми, пізнавальні програми про дику природу.

Одним з найстаріших не тільки в Англії, а й за її межами каналом для дітей є Childrens BBC. Канал для дітей віком від 6 до 12 років демонструє дитячі фільми і мультфільми, пізнавальні програми і шоу, серйозні бесіди і гумористичні передачі. Скорочена назва телеканалу – CBBC. Цей бренд використано і в телепроектах для дітей інших вікових категорій (CBeebies – для дошкільного віку, BBC Switch – для підлітків). CBBC транслюється також на інших телеканалах корпорації BBC: на BBC One – у робочі дня після обіду і на і BBC Two – вранці і вдень щодня. Більша частина програм виготовляється в Лондоні, крім того виробництвом займаються телестудії в багатьох містах Британії.

Перша програма CBBC з’явилася в ефірі у 1937 році і тривала всього 10 хвилин. А з 1952 року трансляції стають регулярними, з’являються постійні диктори, заставки і рубрики. З вересня 1985 року канал працює в режимі нон-стоп. В середині 80-х років минулого століття була створення модель щоденного мовлення на всі школи Британії (програма виходила щодня о 10.00 – для молодших школярів, та о 13.00 – для учнів середніх класів).

Сучасний графік мовлення телеканалу СВВС розрахований на всі вікові групи дітей. Так. Для дітей віком від 0 до 6 років графік виглядає таким чином:

– CBeebies (щодня) – 6.00 – 7.00;
– BBC Two (по буднях) – 8.30 – 10.30;
– BBC Two (по буднях) – 15.05 – 15.25;
– BBC Two (по буднях) – 8.30 – 10.30;
– СВВС content (щодня) – 7.00 – 8.30.

Для вікової категорії від 6 до 12 років ефір побудовано так:

– BBC Two (по буднях) – 11.30 – 12.00;
– BBC Two (субота) – 7.00 – 12.00;
– BBC Two (неділя) – о 15.25;
– BBC One (по буднях) – о 17.15.

Підлітки віком від 12 до 18 років можуть дивитися улюблені програми, починаючи з 12.00 до 14 .00 щосуботи на BBC.

Одним з найвідомішим світовим телепроектом СВВС вважається «Телепузики». Герої програми представлені за різними національностями і різними віковими категоріями: По за рівнем інтелекту схожа на однорічну дитину, Тінкі-Вінкі – це чотирирічний малюк, Діпсі – трирічний хлопчик, а Ляля – дворічна дівчинка. Серіал з 365 серій користується популярністю як серед дітей, так і серед критиків. До критики можна ставитися по-різному, проте передача створена майстерно, в ній відчувається розрахунок на маленьку аудиторію, точно змодельовані особливості свідомості малюків: абсолютна зрозумілість, чіткі дії персонажів, зрозумілий мовленнєвий супровід і уповільненість. Нерідко ці образи використовуються в рекламі високоякісних продуктів харчування для дітей.

До речі, в Англії в дитячих програмах введено заборону на рекламу калорійних продуктів, – таке рішення було прийнято міністерством охорони здоров’я з метою боротьби проти ожиріння серед дітей. Серед продуктів, на які розповсюджено заборону – гамбургери, чизбургери, чіпси, газовані напої і солодощі [4].

Популярними в Англії є програми для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, створені в форматі high-definition. Одна з таких програм – «In the Night Garden» виробництва Ragdoll, що транслюється на дитячому каналі CBeebies. Персонажі програми, які знято в форматі high-definition, живуть у справжньому реальному лісі. За допомогою новітніх новаторських технологій поєднання «живого» навколишнього середовища зі створеними комп’ютерними анімаційними героями створене неймовірне видовище для наймолодших.

Дослідження англійських вчених, у яких аналізується вплив телебачення на дитину (Хілде Хіммелвейт, Лондонська школа економіки і політичних наук) звинувачують англійське телебачення у трансформації творчих, обдарованих дітей у жорстоких, бездумних споживачів, які не тільки не читають книжок, але й не спілкуються з батьками. Ці науково обґрунтовані дослідження призвели до того, що було встановлено суворо регламентовану культуру «дитячого» мовлення, ретельний розрахунок сітки мовлення, відповідно ідеалізованим уявленням дорослих про звички дітей («сон для малюків», суворо обмежена реклама на незалежних каналах, «батьківські» образи ведучих дитячих програм). Англійські науковці вважають, дитина та її медіа мають розглядатися в межах соціального контексту, в якому вони знаходяться; дітей необхідно розглядати в якості активних акторів в родині і суспільстві, співконстукторів значень і практик свого повсякденного життя, а не в якості пасивних об’єктів мас-медіа.

Заслуговують  уваги і дослідження Соні Лівінгстон (Лондонська школа економіки і політичних наук). Науковець вважає, що більшість британських дітей мають у своєму розпорядженні власні медіа (телевізор, ігрові приставки, ДВД-програвачі тощо) і користуються ними частіше, ніж діти з інших європейських держав. У Британії 50% 7-16 річних дітей мають у своїй кімнаті телевізор (порівняно: Данія – 32%, Швеція – 25%, Іспанія – 21%, Німеччина – 17%, Франція – 16% ) [9].
Ці міжнародні спостереження вказують на укорінену в Британії традицію високої якості телерадіомовлення для дітей і батьків, що є важливим для розуміння британської «екранно-розважальної» культури.

Прикладом для наслідування може служити також телебачення в скандинавських країнах, де третина телеефіру віддана передачам для дітей.

Величезною популярністю в Європі користується і американське дитяче телешоу «Вулиця Сезам», що було створене групою художників, письменників і фахівців з дитячого розвитку в «Майстерні дитячого телебачення», яка є одним з підрозділів Національного освітнього телебачення – попередника сьогоднішньої «Паблік бродкастинг сервіс» (Пі-бі-ес) [11]. Шоу адаптоване майже в усіх європейських країнах.

З моменту свого першого виходу в ефір на території США у вересні 1969 року «Вулиця Сезам» придбала таку величезну популярність, що в неї з’явилося 20 міжнародних версій, кожна з яких має власні унікальні персонажі і свій неповторний дух [11].

У дітей молодшого шкільного віку (6-9 років) домінує учбова діяльність. Важливо пам’ятати про зміни в системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам’яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінюється її характер  [6, с. 11]. Найпривабливіші типи телепоказу – мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. В цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей в передачі.

Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5-6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів «Не родись вродливою», «Ксена – принцеса-воїн» – грають у те, що дивляться разом з батьками, хоча раніше діти віддавали перевагу іграм в «доньки-матусі», лікарів, вчителів або перукарів.

Серіали дуже зручні для дитячого сприйняття, оскільки в них все дуже просто і зрозуміло: хто добрий, хто злий, мотиви вчинків – все однозначно [8, с. 54].

Проте суть гри дівчат з роками майже не змінюється – провідною залишається родинна основа (виховання, лікування, годування ляльки-дитини, гра в купівлю-продаж). Однак в значній мірі збільшується мотив, пов’язаний з престижністю речей та їх придбанням. Основним джерелом інформації про це є телевізійна реклама.

На відміну від дівчат у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії – аварії, вбивства, війни [12]. І якщо на дівчат більший вплив має реклама, то на хлопців – мультиплікаційні фільми і бойовики.

Сьогодні життя екранних героїв для дітей іноді ближче, ніж життя власних батьків, про яких вони, як правило, нічого не знають: як ті живуть, де працюють, чим займаються поза домівкою. А маленькій дитині завжди цікаве життя дорослих. Саме тому навчатися дорослому життю діти нерідко починають не за моделлю стосунків власних батьків, а за зразком героїв і героїнь з фільмів та серіалів.

Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9-12 років) є відкриття власного «Я», усвідомлення своєї індивідуальності.

У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, правда з іншими відтінками.

Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З’являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає.

На німецькому телебаченні працюють два регулярні канали дитячо-юнацького мовлення – KIKA і SUPER-RTL [2]. Мовлять вони щодня з ранку до пізнього вечора. Це веселі і цікаві канали, в кадрі повно дітей різного віку. Ведучі – комунікативні і симпатичні юнаки і дівчата. За віком ведучі трохи доросліше за свою глядацьку аудиторію, що виключає сюсюкання, привносить переконливість і вміння розмовляти з дітьми.

На екрані відбуваються найрізноманітніші змагання – від простого «хто перший упізнає пісеньку або звіря» до бігу з перешкодами по супермаркету іграшок, де шлях до перемоги лежить через розв’язання безлічі завдань, зокрема за допомогою комп’ютера. Грають діти і в сенсі музичному, на будь-яких інструментах – від сопілки і барабану до скрипки, співають хором народні і естрадні пісні.

Для дітей старшого підліткового віку (12-15 років) німецьке телебачення пропонує щоденну дитячу науково-популярну програму «АХ!», яка розповідає про все, що відбувається в природі і на що здатні людські руки і голова. Наприклад, щоб розглянути мікроскопічні елементи під мікроскопом або зануритися в археологічні розкопки, запрошуються відомі науковці, а в студії сидять діти, які беруть участь в експериментах, вікторинах і подорожах. Теми програм – найрізноманітніші: від того, звідки беруться дірки в сирі, як виготовляються діжки для пива і сортуються листи на пошті, до еволюції малих і великих м’ячів. Відомі німецькі чоботарі, ковалі, кухарі, кравці демонструють приклад і діляться секретами свого мистецтва з молодим поколінням.

Велика кількість програм за участю дітей на німецькому телебаченні присвячена тваринам. В студії діти можуть доторкнутися до живого віслюка, який жує солому, а також переглянути майстерно знятий фільм про рожевого фламінго. У телестудії діти вчаться розуміти природу речей, людей і тварин.

В Німеччині в рамках дитячого телебачення існує також і спеціальний канал, створений телекомпаніями ARD і ZDF, існує також велика кількість регіональних телеканалів, які демонструють дитячі телепрограми. Крім того, в Німеччині є можливість дивитися телеканали Jetix і Nickelodeon, «але вони не відіграють такої ролі, як Super RTL, а також дитячий канал ARD и ZDF» [5]. Натомість, приватні німецькі телекомпанії (так само, як і в Україні) майже повністю виключили дитячі програми з ефіру.

Дитяче телебачення Німеччини перш за все виконує освітню функцію. Спільна мета всіх дитячих телеканалів полягає в тому, щоб пояснити дітям «весь світ», мотивувати їх творчі здібності і розвивати їхню уяву. Реалізація цієї мети відбувається в різних програмах, телевиробники використовують різноманітні літературні і журналістські форми. Так, типова німецька освітня програма для дітей молодших класів «Шоу Мишеня» демонструє деякі характерні риси німецького освітнього телебачення:

– суміш літературних і журналістських форм;
– інтерактивна інтеграція дітей в шоу (інтернет-зв’язок, листування, телефонний зв’язок тощо);
– пояснення освітніх матеріалів в ігровій формі;
– використання новітнього технічного обладнання;
– потужне фінансування проекту;
– більшість сюжетів програми вироблено в Німеччині, проте частина матеріалів створено у співпраці з європейськими колегами.

Німецькі традиції у створенні освітніх дитячих програм, а також конкурентна боротьба за аудиторію призвели до значного плюралізму і розмаїття програм, розрахованих на всі вікові категорії дітей.
На думку вчених, освітнє телебачення володіє такою властивістю, що воно не зникає з щоденного дитячого меню з їх дорослішанням, а навпаки, воно, можливо, залишиться у своєму розмаїтті постійним «клієнтом» на все життя дитини. Тому зусилля педагогів, психологів повинні бути спрямовані на використання його як інструмента у педагогічному репертуарі для плекання важливих компонентів громадянської освіти.

Великий досвід у створенні дитячих програм, розрахованих на різні вікові категорії, має і Франція. Тільки серед безкоштовних телеканалів – 5 дитячих (державні «Франс-2», «Франс-3», «Франс-5» і комерційні мережі – «TF1» і «М6»), між якими відсутня конкуренція, оскільки всі телеканали поділили зони впливу і працюють на «свою» дитячу аудиторію [10].

«Франс-2» займається підлітками, «Франс-3» створює програми для дітей віком 6-11 років, «Франс-5» у своєму дитячому мовленні опікується дітьми до 6 років. Три державні канали чітко і системно, взаємодіючи один з одним, опікуються проблемою дитинства. Комерційний канал «TF1» бере зону дітей з 4 до 10 років, а «М6» займається загальними проблемами дитинства. І це лише п’ять позицій на ефірному безкоштовному телебаченні. Всі вони франкомовні і франкоідеологічні в контексті національного менталітету і всіх особливостей Франції.

Популярним серед французьких дітей є телеканал TiJi, який представляє компанія Universal Communications. Програми телеканалу TiJi дивляться приблизно 3 млн. маленьких глядачів до 7 років, серед яких понад 100 тисяч живуть за межами Франції. Глядацька аудиторія охоплює 10 країн.

За змістом канал відповідає всім вимогам, що висуваються то каналів, призначених дітям. Сітка мовлення телеканалу має певну структуру і складається з програм-орієнтирів, що легко розпізнаються глядачами. Сюжети передач легкі для розуміння.

TiJi враховує особливості цільової аудиторії:

– інформація з’являється в повільному ритмі;
– письмова інформація зведена до мінімуму;
– пріоритет віддано кольору і звуку;
– з 7.30 до 11.00 – блок мультфільмів, що створюють атмосферу приємного пробудження;
– у двогодинних блоках об 11.00 та 16.00 – розвиваючі мультфільми і фільми для дітей від 3 до 7 років;
– з 13.00 до 16.00 – мультфільми і фільми про живу природу;
– з 16.00 – освітні і розважальні передачі.

TiJi пропонує дітям мультфільми, лялькові постановки, фантастичні серіали і пізнавальні фільми. 75% програм закуповуються у відомих світових виробників телевізійної продукції. Всі передачі адаптовані до вікових та психологічних особливостей дітей: абсолютно відсутні сцени з насиллям, жорстокістю, кожна передача триває стільки, скільки маленька дитина здатна залишатися уважною.

Що стосується кабельних дитячих телеканалів, то у Франції їх 3, причому вони дуже популярні серед дітей, а в цілому їх дивиться 50% аудиторії від 4 до 14 років. Найвідомішим є канал «Джей», далі канал для маленької аудиторії (до 4 років) «TiJi», і канал «Фо-тіві», які працюють як франкомовні національні кабельні мережі.

До речі, якщо в Америці існують канали, розраховані на дітей від 6 місяців до 3 років, то у Франції такі програми заборонено законодавством (мова йдеться про американський канал для немовлят BabyFirstTV, який орієнтований на дітей у віці від 6 місяців до 3 років [3]). Поява BabyFirstTV викликала бурхливі суперечки в американському суспільстві. Представники телеканалу стверджують, що їх програми допомагатимуть дитині розвиватися, проте лікарі наполягають на тому, що ефект буде зворотним. За словами медиків, у віці до двох років діти вчаться розмовляти і спілкуватися з одноліткам, а перегляд телепрограм може призвести до того, що розвиток дитини уповільниться.

У червні 2009 року міністр Франції Крістін Альбанель видала попередження для батьків, в якому не тільки лімітований обсяг і час перегляду телепрограм для дітей, а й пояснюється, чому діти віком до трьох років взагалі не повинні дивитися телевізор.

Варто зазначити, що описані вікові кордони умовні: вдало розроблені передачі можуть захоплювати більший віковий діапазон.

Крім тематики, вікової специфіки у створенні телепродукту для дітей необхідно враховувати ще хронометраж програм, оскільки тривалий перегляд телепрограм може негативно впливати на дитину, а саме:
− випромінювання від екрану телевізора, хоча воно і не перевищує санітарних норм, має кумулятивний (накопичувальний) ефект і при тривалому сидінні біля телевізора здійснює негативний вплив на імунну систему, систему кровотворення і т.д.;

− мерехтіння яскравих кольорових плям негативно впливає на зоровий апарат дитини в цілому, на функціонування серця і мозку, оскільки частоти мерехтінь можуть співпадати з частотами коливань серця, електричних коливань, супроводжуючих діяльність серця і мозку людини;
− швидка зміна зображень (кліповість) впливає на емоційний стан дитини. Це більшою мірою стосується музичних кліпів і реклами.
Необхідно обмежувати час, протягом якого маленька дитина сидить біля телевізора, не дозволяти йому дивитися передачі з частим мерехтінням кольорових плям.

На наш погляд, дитяче телемовлення необхідно комбінувати таким чином, щоб діти могли дивитися передачі у зручний для себе час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика і тривалість відповідали певній віковій категорії.

Зрозуміло, що в умовах жорсткої конкуренції, з позиції комерціалізації ефіру, діти «не вигідні». Проте, проблема виробництва в Україні дитячих програм пов’язана не лише з наявністю (або відсутністю) гарних ідей та вартістю виробництва.

Керівники комерційних телерадіокомпаній мають один, але дуже вагомий аргумент: оскільки (відповідно до ст. 12 Закону України «Про рекламу») реклама в передачах, розрахованих на дитячу аудиторію, заборонена, то виробництво таких програм є неприбутковим, що не можуть собі дозволити комерційні телевиробники. І хоча, законом передбачається, що під час розгляду заявок учасників конкурсу на отримання ліцензії на мовлення Нацрада з питань ТБ і РМ відає перевагу телерадіокомпаніям, які зобов’язуються демонструвати соціально-важливі програми (у тому числі і дитячі), однак на практиці ця норма не спрацьовує [7].

Сьогодні необхідно створити такі умови, за яких на кожному телеканалі будуть дитячі передачі, на виробництво і вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть необхідне фінансування. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач.

Маємо надію, що кожна телекомпанія, яка отримає ліцензію, дотримуватиметься вимог щодо виділення ефірного часу для дитячих фільмів і програм, щоб Петрик П’яточкін, Катруся і Дрьома знайшли себе в українському телеефірі.

м.Запоріжжя
Список використаних джерел

1. Архипцева В. Телевидение и дети //  Пачатковая школа. – 2006. – № 9. – С.54-56.
2. В Германии существует система детского телевещания [Електронний ресурс]. – 2006. – 28 авг. – Засіб доступу:   URL: http://newsua.org.ua/?nid=2826
3. В США появился первый в мире телеканал для младенцев [Електронний ресурс]. – 2006. – 11 мая. – Засіб доступу: URL:http://www.rol.ru/news/misc/smi /06/05/11_002.htm
4. Великобритания. В детских телепрограммах запретили рекламу калорийных продуктов [Електронний ресурс]. –  2004. – 31 мая. – Засіб доступу: URL:http://News.Battery.Ru.
5. Мазурин М. «Приглушенная музыка» детского телевидения [Електронний ресурс] // Телекритика. –  2006. – 17 лист. – Засіб доступу: URL:http:http://telekritika.kiev.ua/articles/126/0/8096/detskoe_televidenie
6. Макарова Л. Проблемна ситуація та гра як психологічні детермінанти розвитку пам’яті і мислення молодших школярів: Автореф. дис… канд. психол. наук / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2001. – 20 с.
7. План розвитку національного телерадіоінформаційного простору України [Електронний ресурс] // МедиаБизнесс. – 2006. – 3 ноября. –Засіб доступу: URL: http://www.mediabusiness.com.ua/print/documents/zagalne/ukrainian1/6107.html
8. Солнцева А. Что смотрят дети? // Огонек. – №47. – 1997. – С.52-54.
9. Ливингстон С. Дети и медиа. [Електронний ресурс] // http://psyberlink.flogiston.ru/internet/bits/livingstone0l.htm
10. Телевидение для будущего России: что смотрят российские дети и умеют ли взрослые делать телевидение для детей: [Беседа с Анатолием Прохоровым] // Архив радио «Свобода». – 2006. – 12 мая.
11. Телепередача «Улица Сезам» просвещает и развлекает детей в разных странах [Електронний ресурс]. – 2006. – 6 апр. – Засіб доступу: URL: http://usinfo.state.gov/russian.
12. Чудинова В. Дети и меняющаяся медиасреда [Електронний ресурс]. // Школьная библиотека. – № 4. – 2004. – Засіб доступу:  URL: http://schoollibrary.ioso.ru/index.php?news_id=353.

Відгуки (1)