Димові шашки, бійки протестувальників, сутички з поліцією, сварки й навіть кінологи… Висвітлюючи акції протесту, чи пропонують медіа розуміння їхніх причин та чи згадують про наміри і бажання учасників?

Фото: Étienne Godiard

Суспільство протестує, щоб висловити свою незгоду щодо неналежного рівня освіти чи охорони здоров’я, безробіття, свавілля влади, бездіяльності поліції тощо. Згадаймо протести “жовтих жилетів” у Франції, що почались через підвищення ціни на паливо та тривали з вимогами підвищити мінімальну зарплату й рівень державних послуг у бідних регіонах. Зі схожими гаслами відбувалися масові акції в Лівані, Гонконзі, де вимагали зміну виборчої системи та звільнення всіх затриманих. Згадаймо “мовчазні протести” в Туреччині та антиурядові демонстрації в Іраку. Всіх їх об’єднує спільна мета – змінити своє життя та життя суспільства загалом.

ЗМІ інформують велику кількість громадян та представників влади про ті проблеми, увагу до яких привертають масові акції непокори. Тобто саме завдяки журналістам та користувачам інтернету такі події набувають розголосу. Проте чи сприяють такі епітети, як “масове мародерство” та “апокаліпсис” , які нерідко використовують ЗМІ для розуміння українцями процесів, що протестувальники прагнуть змін, що бажають бути почутими владою, і що існує багато людей, які поділяють їхні вимоги?

Медіа, висвітлюючи масові акції, обов’язково наголошують на мирності чи “немирності” події, детально описують дії учасників, розповідають про погроми та про сутички з поліцією, як це було в США, іноді забуваючи розповісти про причини такої поведінки.

Про масові протести у США розповідали сюжети багатьох телеканалів. Самі події відбулися після 25 травня, коли під час затримання афроамериканця Джорджа Флойда, полісмен майже дев’ять хвилин притискав його шию коліном, що призвело до смерті затриманого. Люди виступали проти расової дискримінації та безкарності поліції.  Сюжет “Подробностей” за 3 червня під назвою “Дональд Трамп готовий задіяти військових і обіцяє масові арешти” також був присвячений цій темі, проте неупередженим його назвати важко. Ось так, використовуючи чимало дієслів, вони описували ті події: “Починається зачистка. Людей витісняє кінна поліція, вибухи гранат зі сльозогінним газом. Натовп біжить, силовики діють досить жорстко: б’ють людей кийками, будь-кого, хто чинить опір або просто затримався, — заарештовують”. У сюжеті на телеканалі “Інтер” 4 червня серед іншого йшлося про те, як активісти демонстрували свою зневагу до поліції. Показали навіть сльози одного з поліцейських.

Настанови “ВВС”, на які сьогодні орієнтуються більшість якісних ЗМІ світу, радять під час висвітлення протестів, особливо зі застосуванням сили, уникати емоцій та дотримуватися журналістських стандартів, “аналізувати діапазон і конфлікт точок зору для того, щоби жодний істотний напрямок думок не залишався поза увагою або не був представлений у неповному обсязі…”.

• Цікавий приклад  того, як по-різному можна висвітлювати акції протесту, можна було спостерігати нещодавно в матеріалах російських ЗМІ. 18 липня російська служба “BBC” подала інформацію про акцію протесту у Хабаровську на підтримку Сергія Фургала, арештованого російського опозиційного губернатора. Свій текст журналісти вибудували на даних адміністрації міста, процитували звернення мера міста Кравчука та вимоги самих протестувальників. Німецьке видання DW зібрало голоси учасників протестів й аналітиків, що пояснювали ситуацію з різних боків. У той же час журналісти каналу “Россия-24” цього ж числа у сюжеті “”Королева” металлолома и “Тимофеевские”: подробности дела Фургала”  розповідали лише про статки та, на думку влади,  злочини  губернатора, про його дружину, розлучення, інші коментарі, які отримали від “розчарованих” губернатором. Водночас  про протести на підтримку губернатора канал практично не згадав. Ще одним сюжет “России-24”  живописав як “Хабаровский губернатор “шел по трупам к своей цели””. Уже з назви кидається у вічі нав’язування думки та емоційність сюжету.

Протести в США російські телеканали та російськомовні версії міжнародних каналів показують як агресивні демонстрації із пограбуваннями магазинів на тлі протестів та переважно без пояснень, чому ж той масовий захід відбувся. Російська версія “Еuronews” 6 червня з посиланням на соціальні мережі розповідала про “Грабежи и погромы во имя справедливости”. “Россия-24” 7 червня подала інформацію про Джорджа Сороса, який нібито схвалює бунти і погроми з боку афроамериканського населення. І мало хто розповідає, що багато активістів і протестувальників, зокрема брат загиблого, виступають проти мародерства, вандалізму та насильства. Такі сюжети створюють враження неефективності й небезпечності протестів, оскільки вказують лише на факти злочинів та затримань. Центральною темою у сюжетах ЗМІ стає мародерство, оскільки більшість медіа люблять сенсації.

За даними Міжнародного центру досліджень ненасильницьких конфліктів, про що повідомляла “BBC”, мирні протести призвели до політичних змін у 53% випадків, тоді як насильницькі конфлікти досягли своєї мети лише в 26%. Слід зазначити, що журналістам не варто акцентувати всю увагу на арештах, і лише в кінці матеріалу описувати причини, оскільки це кидає тінь на будь-яку мету демонстрацій. “Deutsche Welle” окрім матеріалів про протести у Гонконзі, окремо розповіло про затримання понад 300 людей у перший день дії нового закону (який зокрема забороняє закликати до незалежності регіонів), пояснивши мету такого законодавства та можливі правові наслідки для злочинців.

Програма “Украинский Формат” на “NEWSONE” порівнювала ці події з ситуацією в Україні. Олена Лукаш, проросійський політик та гість шоу, розповідала про закон США, який, за її словами, дозволяє військовим придушувати “подібні мародерства”. А ще вона бачила в американських протестах “ту саму символіку та естетику, які спостерігала на українському та грузинському Майданах”. Так вона описувала дії протестувальників. Неодноразово наголошувалось у програмі й те, що протести вигідні насамперед владі. Те ж саме розповідає телеканал “ZIK”, який, до того ж, неодноразово називав події в США “Чорним майданом” або “Кольоровою революцією”.

Проросійські ЗМІ часто в різних політичних ток-шоу повторюють, що протести є загалом неефективними, ба більше, нерозумними, оскільки їх організовують політики, а мітинги переважно є проплаченими. На жаль, офіційні механізми залучення громадян до прийняття державних рішень не є достатньо ефективними і погодимося, українську політику досить важко уявити без протестів. Частина масових акцій, спрямованих проти певних законів чи постанов, починається з обурення громадян. Існує велика кількість протестів, які досягли успіху.

Інший приклад висвітлення акцій як «політичної потреби» продемонстрував “5 канал”, телеканал Петра Порошенка. А саме матеріал під назвою “Рік протестів та акцій спротиву. Або про талант влади єднати проти себе патріотів». Сюжет у програмі “Невигадані історії” за 11 липня базується на подіях 8 липня, де українці вийшли підтримати Петра Порошенка та “захистити європейську Україну, ту, яку відбудовувала попередня влада”. Канал підсумовує, що протести під час правління Зеленського стали частиною життя країни. Так матеріал, акцентуючи лише на недоліках чинного президента, створює враження неналежного керівництва Зеленського, який втратив всі здобутки колишнього президента України. Таке однобічне висвітлення протестів, тільки уже з позитивного боку, потрібне медіавласникам у політичній боротьбі.

У випадку з протестами у зв’язку з карантином, ситуація з висвітленням цих подій не краща. Телеканал “Прямий” у ранковому шоу 22 квітня називали протести проти продовження карантину «комічними речами у світі». І хоча вони намагались виправдовуватись, мовляв, на жаль, це призводить до серйозних наслідків, проте виглядало це досить саркастично.

Зрозуміло, що писати неемоційно, описуючи факти масових заворушень, журналістові, який сам був на місці події і бачив насилля на власні очі, буває важко. Також не слід забувати, що інколи певні дії учасників масових заходів дійсно є такими, що потребують висвітлення. Як-от протести у селі Нові Санжари, де люди виступали проти розміщення евакуйованих з Китаю, у яких міг бути вірус COVID19.

Деякі видання подавали фейкову інформацію про  участь українців у масових акціях протестів проти карантинних обмежень у Сербії. Її поширювали російські та проросійські ЗМІ. Така псевдоінформація – вже є частиною інформаційної війни, де одна сторона тенденційно описує реальні або надумані негативні якості свого ворога.

Навіть ті видання, які позиціонують себе як якісні, і  намагаються запропонувати читачеві міркування про  причини та наслідки подій, у заголовках наголошують саме на негативних діях під час мітингів. Наприклад, візьмемо новини Української правди:

Масова бійка за участі прихильників Шарія сталася в метро Києва

Поліція застосувала сльозогінний газ і водомети на коронавірусному протесті в Римі

Біля Ради затримали 8 людей: перешкоджали акції

Проте варто зазначити, що сам текст матеріалів не є таким же емоційними, на відміну від того, що часто можна побачити в сюжетах та політичних телешоу згаданих вище медіа.

За словами політолога Михайла Басараба у коментарі для «Медіакритики», певні телеканали намагаються уникати своєю увагою акції протесту. Так відбувається через те, що більшість засобів масової інформації належать олігархам, які переважно лояльно налаштовані до влади, бо від цього залежать їхні статки. Повідомлення про такі події потрапляють в усі ЗМІ тоді, коли у них бере участь велика кількість людей або під час акції відбулося щось неординарне. До того ж ЗМІ інколи навмисно дають неправдиву інформацію про акції протесту, коли власник або редакція прагнуть спотворити реальну картинку з політичних чи ідеологічних міркувань. Наприклад, применшують кількість учасників акції або виставляють їх в негативному світлі.

Вероніка Нановська, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.