Ресурс «Антимайдан» з’явився як група в соціальній мережі «Вконтакті» для проросійсько-налаштованих користувачів на противагу таким паблікам, як «Євромайдан».

Спершу це був звичайний пропагандистський ньюз-паблік, в якому всі події, що стосуються Революції Гідності, висвітлювались з проросійської позиції. З початком активної фази АТО в 2014-му, коли безпосередньо в Луганську почались обстріли, «Антимайдан»  став ще й координаційним майданчиком, де користувачі писали про всі руйнування в місті й пересування українських військових в області. Уже тоді ніхто не приховував, що вся діяльність цієї групи адмініструється з Росії, але, враховуючи політичну позицію більшості підписників цієї групи, ніхто не бачив нічого крамольного в тому, що про події в Україні розповідають люди з сусідньої країни. Можна сперечатися, чому так сталося, що для багатьох жителів Луганська Росія стала більшим авторитетом, ніж Україна, але так вже склалося, що для багатьох в ті часи новини про власну країну, написані з-за кордону, стали істиною, що не підлягала жодним сумнівам.

Протягом всієї активної фази АТО Антимайдан з групи, присвяченої новинам з проросійською позицією, став справжнім пропагандистським медіа-монстром, який вже не просто переписував новини на свій лад, а став здатним керувати суспільними настроями в сепаратистському середовищі.

Показовий момент: коли влітку 2014 року місцеві сепаратисти в Луганську під керівництвом російських офіцерів з метою ескалації конфлікту почали обстрілювати місто з мінометів, в«Антимайдані» це показали як агресію ЗСУ, хоча, за технічними характеристиками, українська техніка ніяк не могла дістати міста з тодішньої позиції українських військових. Перебуваючи безпосередньо в місті в цей період автор цих рядків мала унікальний досвід бачити, як трансформується людська свідомість. Спершу чуєш залп в одній частині міста, а потім вибух в іншій, і розумієш, що зараз в місті тільки військові ЛНР: ані виїхати, ані в’їхати в місто неможливо, бо воно оточене по периметру озброєними найманцями з георгіївськими стрічками й російською військовою технікою.  І наче розумієш, що це вони відкривають вогонь по мирних людях. Але потім заряджаєш від генератора телефон, бо в місті немає світла, ловиш інтернет, заходиш в «Антимайдан», і читаєш, що обстріл ведуть українські військові, які знаходяться за 20-30 км від міста. А залпи, які ти чув – то тобі почулося. І для багатьох людей такі повідомлення стають правдою – всупереч тому, що вони чули вчора на власні вуха. Може й правда почулося? Орвелл, певно, позаздрив би, бо навіть йому не вдалося вигадати такий елемент антиутопії.

Саме «Антимайдан» став піар-майданчиком таких медійних особистостей, як Гіві і Моторола, з яких зробили т.з. «народних бійців за визволення  Донбасу». В «паралельній реальності» пропагандистських медій звичайний автомийник й охоронець АТБ постали як «герої», створивши для багатьох проросійські налаштованих місцевих мешканців ілюзію: підеш воювати проти своєї країни – станеш героєм, навіть якщо не здатен досягнути чогось в житті.

Напрошується висновок, що «Антимайдан» – це якась альтернативна реальність. З цим важко не погодитись, але існує одне «але». Для людини з проукраїнськими поглядами «Антимайдан» також може бути корисним джерелом інформації. Певна річ, що в умовах інформаційної війни для того щоб скласти на аналізі подій та фактів певну думку, рано чи пізно доведеться брати новини з проукраїнських джерел, порівнювати їх з новинами проросійських ресурсів, відсіювати всі «зрадо-переможні» тези, і тільки тоді можна буде побачити більш-менш об’єктивну картину розвитку подій. Але не менш, а може і більш корисним є те, що тільки в таких ком’юніті, як «Антимайдан»  можна дізнатись всі інсайди з «тієї сторони».

Показовим був випадок зі збитим боїнгом MH-17, коли Гіркін-Стрєлков в соцмережах хизувався збитим літаком, вважаючи, що то був український літак. Лише текстового підтвердження свого злочину йому було замало, тому до посту було прикріплено відео, на якому видно, як йде дим з місця, де впав лайнер. Потім цей пост, зрозуміло, буде видалено. Але, як ми знаємо, видалити щось з інтернету назавжди неможливо: є кеш гугла і є скріни, які зберегли пост Гіркіна-Стрєлкова для нащадків та Гаазького трибуналу.

Той самий скрін публікації від Стрелкова, який потім оперативно видалили

Також за часів оборони наших військових Донецького Аеропорту, через специфіку подій інформації було не дуже багато, тому навіть інформація з таких джерел була корисною, за умови вміння виокремлювати факти з пропагандистської бравади.

Зараз «Антимайдан»  переживає не найкращі часи: увага російських медіа-технологів змістилась в бік подій у Сирії та зовнішньополітичних гойдалок із США. Підписників там стало чи не вдвічі менше, якщо порівнювати з 2014-2015 роками, а активність сторінки впала в десятки разів. Особливої інформаційної цінності цей ресурс нині не має: виглядає так, наче особи, які наповнювали контентом цю групу, перемкнулись на висвітлення боротьби Росії з ІДІЛ та внутрішнє протистояння російської опозиції із владою. Ті люди, що зараз займаються «Антимайданом», роблять це аби втримати спільноту, викладаючи туди гумористичний контент, тією чи іншою мірою пов’язаний з подіями в Україні, а також власні інтерпретації новин.

Безперечно, такі ресурси, як «Антимайдан», з часом стануть історичним прикладом того, як за допомогою медій можна розколоти цілий регіон на «своїх» та «чужих» і як звичайний паблік може перетворитися на потужний інструмент впливу на людську свідомість.

Ангеліна Бережненко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Відгуки (1)

Анонім,