«Існує спотворений механізм роботи медій, якому дуже важко чинити опір»,

Папа Римський Бенедикт XVI

(Проповідь на свято Непорочного Зачаття Діви Марії, 8 грудня 2009 року)

Слідом за репортеркою інформагенції «Аnsa», яка першою з Ватикану повідомила світові про зречення Папи, новину передрукували усі світові ЗМІ. І після короткого здивування вже наступного дня деякі з них висували власні версії події, деякі її відверто скандалізували, інші активно критикували і сам факт відходу Папи, і усю його діяльність, і функціонування усієї Католицької Церкви загалом. Українські ЗМІ, здається, вміло перебрали естафету, про що медіакритики писали як про поверховість і пошук сенсацій, застосування стереотипів, відверту пропаганду та концентрацію на негативі, неадекватне висвітлення та надмірну скандалізацію. Попри деякі спроби справді журналістського висвітлення цієї події у світських ЗМІ, на загал складалося не надто позитивне враження. Хоча про жонглювання скандалами, маніпулювання фактами, відверті наклепи і роздмухування пов’язаних з Ватиканом новин як про тенденцію у деяких ЗМІ говорили вже давно, однак така поведінка журналістів багатьох чільних світових ЗМІ, особливо останніми днями, не просто дивувала, а змушувала замислитись: що є її причиною?

ЗМІ і Церква: складні стосунки

Про відхилення від етичних норм у ЗМІ кажуть як про сприятливі для творення нової глобальної культури, яка «виросла з постмодернізму і сприяє моральному релятивізму, абортам, одностатевим шлюбам, гомосексуальним стосункам», її називають «новою етикою»» і яка ніби намагається протиставити себе старій, тобто тій, що базується на християнських принципах. Виходячи з цієї концепції, стає дещо зрозумілим, чому за останні роки у ЗМІ навіть таких держав, як Польща, Ірландія та Хорватія, яких вважають твердинями католицизму, соціологи зафіксували збільшення антикатолицьких настроїв та кампаній у ЗМІ. «Антиклерикалізм стає модним, він належить до доброго тону в журналістиці», – каже соціолог з Університету Варшави, Тадеуш Шавель. У публікації у газеті «Rzeczpospolita» журналістка Єва Чачковська пише, що антикатолицькі кампанії у Польщі не увінчалися успіхом, і у якості ілюстрацію подає статистичні дані, згідно з якими упродовж трьох останніх років рівень покликань до священства у Польщі залишився стабільним. «Як бачимо, напади Руху Палікота (ліберальний рух, який здобув 10% виборців і відкрито вступає проти Католицької Церкви, – авт.) на віру і Церкву, антикатолицькі обкладинки тижневиків і багато текстів в польських ЗМІ, які зосереджені на пошуку помилок духовенства, не налякали готових стати священиками», – пише журналістка.

Про сплановану спробу дискредитувати Церкву через вплив медій в Церкві говорили вже давно. До прикладу, Папа Бенедикт ще 2002 року, за часів Папства свого попередника блаженного Івана Павла ІІ, коли був префектом Конгрегації Доктрини Віри, попереджав про такі тенденції у ЗМІ: «На наступний рік медії обрали собі за головну ціль своїх атак Католицьку Церкву, беручи як підставу випадки сексуальних зловживань католицького духовенства. Не складно зауважити в цьому «наміру дискредитації Церкви». Вже тоді інформація такого штибу займала чільне місце в багатьох медіях, однак, як зауважив майбутній Папа, у ЗМІ не повідомляли, що кількість звинувачених священиків мізерний, а замовчування  цього факту створювало стереотип грандіозних масштабів цього явища. Журналісти переконували, що церковну ієрархію дратує сам факт викриття. У Церкві ж говорили, що інформування часто закінчувалось власне на цьому етапі, тобто ані про зняття звинувачень, ані про спростування того, що виявилося неправдою, журналісти не повідомляли, що наводило на «висновки, що такі дії медій мають заздалегідь сплановані наміри і є маніпулюванням інформацією щодо фактичного стану справи…».

На думку головного редактора газети «L’Osservatore Romano» Жана Марії Віана, поміж Церквою і ЗМІ вже понад століття розвиваються складні стосунки, які ілюструє історія про європейського єпископа, який прилетів у США. Ще в аеропорту до нього підійшов журналіст і запитав, чи не збирається єпископ відвідати нічний клуб, на що єрарх з іронією відповів: «А хіба тут є нічні клуби?» Наступного дня на перші сторінці видання з’явилася стаття: «Перше запитання єпископа було: чи є у тут нічні клуби?» І схоже, що новину про зречення Папи, точніше те, як її подали ЗМІ, треба розглядати саме у контексті цих складних стосунків.

 Заручники стереотипів

Аналізуючи такі повідомлення, можна виокремити найуживаніші стереотипи, якими найчастіше оперують ЗМІ: Папа Бенедикт XVI у них асоціюється з «членством у «Гітлерюгенді», «потуранням фінансовим махінаціям», «непримиренним консерватизмом», «нездатністю розв’язати внутрішні протистояння у Ватикані», «слабодухістю», «любов’ю до теології, а не до людини», а разом із тим і Католицька Церква як «структура є вкрай застарілою і несучасною», «неприхильною до всього прогресивного», «зацикленою на собі». Здається, такі стереотипи для багатьох стали вагомішими, аніж правда, навіть пояснена і доведена. Звідси, напевно, і випадки чергових упереджень ЗМІ до Папи, які часто були наслідком початкових негативних стереотипів, які часто ці ж самі ЗМІ активно транслювали. Скажімо, після смерті блаженного Папи Івана Павла ІІ медії активно порівнювали його і Папу Бенедикта XVI, першого називали улюбленцем ЗМІ, молоді та співпрацівників (хоча за життя звинувачували в акторстві та шоуменізації Церкви), а другого – відлюдькуватим, по-німецькому замкнутим, зовсім немедійним. Тому щоразу, коли Бенедикт XVI їхав за кордон, у ЗМІ повторювався один і той же сценарій. Напередодні візиту місцеві журналісти, заздалегідь налаштовані стереотипними уявленнями про Папу, нападали на нього з нещадною критикою, а потім присвячували сторінки з позитивними заголовками: ось яка несподіванка і які ж епохальні та неочікувані промови. Так було з візитом Папи до Франції, Великобританії, Іспанії, Німеччини…

Цей феномен тепер називають «ефектом Рацінгера». Раніше ЗМІ пророкували, що через свій замкнутий характер Бенедикт  XVI приречений відштовхувати людей, а потім, здавалося б, самі не могли дотримуватися своєї позиції через мудрість Бенедикта XVI, актуальність його промов і все той же консерватизм, за який Папу Рацінгера журналісти назвали «ротвеллером Бога».

Навіть відомий атеїст Джуліано Феррара після візиту Папи до Німеччини опублікував повністю його промову у Бундестазі у італійському виданні «Іl Foglio» та заявив: «Гіганти знаходять прості слова і поняття, доступні всім». Це й же ж журналіст додає: «Тільки Папа може врятувати нас!». Промова Папи Бенедикта XVI до німецького Парламенту, стверджує Феррара, стала «великим уроком філософії, історії та богослов’я про основи нашої культури і нашої ідеї свободи, людяності, природи, розуму … Якщо ми вільні, якщо ми живемо у світському світі, якщо ми господарі своєї долі, так це тому, що ми – християни. Християнство не нав’язує Одкровення як закон … На основі прав людини, завоювань Просвітництва, сама ідея сучасної свідомості стає християнським і католицьким вибором на благо природного права і законів розуму».

Той же візит Папи до Німеччини, після нещадної критики напередодні, журналістам вдалося побачити поза призмою стереотипів, вони охарактеризували його «сонцем над Берліном», Папу називали «Божим мислителем», а його виступ у парламенті – промовою століття і «сприятливим моментом в демократичній історії Німеччини». Газета «Süddeutsche Zeitung» розкритикувала послів, які бойкотували виступ Папи, а фрайбурзька газета «Badische Zeitung» під заголовком «Божий мислитель» видала окремий 16-ти сторінковий додаток, присвячений Папі. І навіть критично налаштоване видання «Tageszeitung» врешті визнало, що візит Бенедикта ХVІ – це позитивна подія.

«Добрий Папа для ЗМІ – це мертвий Папа»

Окрім таких просвітків у світських медіях, на загал чільні ініціативи Папи вони, радше, не помічають. До прикладу, якщо введемо у сайт-пошуківець словосполучення «Папа Римський» і «фінансова криза» або ж «Папа Римський» «нова економічна модель», то отримаємо 21 і 248 тис. результатів відповідно. Однак, якщо задати у пошук словосполучення «Папа Римський» і «скандал» або ж «скандал» і «Ватикан», то знайдені результати суттєво відрізнятимуться – 5, 5 і 6 млн. результатів покликань відповідно. Про те, що Папа Римський Бенедикт XVI та його ініціативи систематично зазнавали нападів з боку міжнародних засобів масової інформації, пишуть два італійські журналісти Паоло Родарі та Андреа Торніеллі з «Il Giornale» та «Il Foglio» у своїй книзі «Напад на Ратцінгера» (Rodari P., Tornielli A. Attacco а Ratzinger. 2010, 315 с.). Автори припускають, що за цим криється цілеспрямована змова та уніфікована режисура представників певних груп чи течій, які намагаються дискредитувати не тільки особистість Бенедикта XVI, а й послабити моральний авторитет Католицької Церкви. Автори не виключають, що і в самій Церкві є миряни та представники духовенства, які в силу тих чи інших причин висловлюють свою приховану незгоду з політикою Ватикану і вороже ставляться до Папи.

Професор Жан Марія Віан, головний редактор ватиканського видання «L’Osservatore Romano», теж вважає, що ЗМІ свідомо використовують проблеми Ватикану для формування його фальшивого образу. Як історик християнства він нагадує, що Церква завжди діяла у складних умовах. До прикладу, у Франції вже у XVIII столітті було розпочато програмну дехристиянізацію. Революція запровадила навіть новий календар, але ця діяльність зазнала фіаско. Також останні Папи намагалися подолати важкі справи. Однак їх оцінили лише після смерті. «Для ЗМІ, добрий Папа – це мертвий Папа», – стверджує керівник ватиканської газети, нагадуючи, що і Павло VI, і Іван Павло ІІ були змушені виступати проти гострих атак. Така ж ситуація і в Папи Бенедикта XVI.

Журналістські стандарти vs маніпуляції

Англійський публіцист Міло Яннопоулос у статті «Хочеш мати успіх? Говори погано про Бенедикта XVI» на сторінках тижневика «Catholic Herald» проаналізував газетні архіви, щоб показати, як пишуть про Папу ЗМІ. Ці «поради» є ще одним доказом, що найчастіше журналісти у матеріалах про Папу застосовують стереотипний підхід, тобто культивують його фальшивий образ, підганяють інформацію під такі кліше, які дискредитують і висміюють Святішого Отця, зате добре продаються. Отож, як пише Яннопоулос, щоб написати такий матеріал, «треба»:

1. Перебільшувати розміри антипапських протестів. Наприклад, під час Всесвітнього Дня Молоді в Мадриді кількість протестувальників не перевищувала навіть 0,04 відсотка учасників зустрічі з Папою (5 тис. до 1,5 млн. осіб). Журналісти BBC повідомляли лише про перших і систематично ігнорували реальні масштаби мадридських подій. Коли проти Папи у Німеччині протестувало кількасот людей, BBC говорило про багато тисяч. «Слово «багато» справляє краще враження, ніж визначена кількість.

2. Видавати чутки за факти. Про чутки із критикою Папи з боку політиків чи релігійних лідерів, писати як про доконаний факт, ніколи не спростовувати інформації, якщо виявиться, що насправді все інакше.

3. Не забувати слово «поділ»: «Папа ділить, а думки про нього поділені». Люди і так на цьому не знаються, а це справляє враження, що Церква розділена і розбита.

4. Писати про старомодні та застарілі погляди Церкви, називати їх церковною політикою. За аналогією з суспільним життям, у людей складеться враження, що йдеться про річ, яка є тимчасовою і змінною, як, скажімо, політика уряду.

5. Не заглиблюватися у тексти виступів Папи. Обмежуватися щонайбільше кількома узагальненнями, щоб люди зрозуміли, що це було нудно.

6. Уникати прихильників Папи. Краще піти до його супротивників і трохи їх спровокувати.

7. Використовувати фото, на яких Бенедикт XVI зображений ​​зі спини, вони свідчать, що Папа непопулярний і самотній. Не варто згадувати про очевидців, які описують його як людину динамічну і оточену тисячами друзів.

8. І ще одне: часто згадувати про Адольфа Гітлера. Повідомлення про Папу, в якому це ім’я не трапляється, можна вважати неповним. Не варто витрачати часу на вдавання у подробиці папської біографії, на те, що до «Гітлерюгенду» його записали не з власної волі.

Незважаючи на жартівливу форму, в якій публіцист написав про результати своїх досліджень, треба віддати йому належне за точність, з якою він описав сучасні тенденції в ЗМІ. А якщо до всього ще й додати вже згадані вище стереотипи та мовні кліше, отримаємо стандартне повідомлення в світському ЗМІ, яке водночас буде класичним зразком пропаганди, а отже попри звичайне невігластво (небажання заглибитись у проблему), «нову» етику та антикатолицькі настрої треба говорити і про активне застосування маніпулятивних методів – тобто свідому чи несвідому дискримінацію католицизму і християнства загалом. І, на жаль, у сучасних впливових медіях, як видно, переважає таки перша, свідома дискримінація. Яскравим прикладом цього може слугувати медіа політика концерну ВВС, який, за дослідженням газети «The Daily Mail», зберігає лівий чи «ліберальний ухил» у своїй політиці, нехристиянські релігії в ВВС представлені ліпше, а за дослідженням видання «The Telegraph», BBC свідомо використовує «принизливі стереотипи», щоб показати в негативному світлі християн. І керівництво концерну підтвердило, що дискримінація християн є його свідомою політикою. Щобільше, минулого року Пітер Сіззонс, уже колишній прес-представник ВВС, твердив, що усі працівники ВВС мають дотримуватися цієї політики верхівки концерну, а християни – це «обґрунтований об’єкт нападок, оскільки вони нічого не роблять, коли їх ображають». Водночас президент ВВС Марк Томпсон сказав в Оксфорді, що його концерн ніколи б не напав на пророка ісламу так, як нападає на Ісуса Христа. Звичайно, з огляду на реакції мусульманського населення усього світу не будь-яку інформацію про себе, яка їм не подобається, згадаймо хоча б аматорський фільм «Невинність мусульман», за який життям заплатили чимало невинних осіб, така логіка цілком зрозуміла, однак, чи мають медії взагалі ставити собі за мету висміювати кого-небудь, чи це є невід’ємною складовою «нової» етики?

Забути про журналістські стандарти?

На думку Брента Бозела, керівника Media Research Center, ліберальні медії в повноті оголили свою агресію і антикатолицький фанатизм саме після новини про зречення Папи, експерт додає, що журналісти відверто ображали не лише Святішого Отця, а й релігійні почуття 1, 2 мільярдів католиків світу, за що б мали вибачитися. Проте, знаючи, як ті журналісти та медіаконцерни, які обрали такий шлях «інформування», поводились під час папства Бенедикта XVI, на це навряд чи можна сподіватися. Промовистим є випадок з німецьким журнальним виданням «Titanic», на обкладинці якого (на першій та останній сторінках (!) вже не вперше надрукували фото Папи з образливим фотошопом і написом: «Витік знайдено», пов’язуючи таку «сатиру» зі скандалом з витоком документів, відомим у ЗМІ як Vatileaks. Навіть рішення німецького суду, який обіцяв присудити значні фінансові стягнення, не змусило власників засумніватися у моральності такого колажу. Фото через судове рішення зняли лише в Інтернеті, а про вибачення взагалі не йшлося. Редакція, радше, гордилася своїм «подвигом», «привітом з Ватикану» і «запрошенням» на аудієнцію до Папи.

Нещодавні журналістські судження, скажімо, коли Папу назвали «старосвітським чоловіком  у новітніх часах» (журналіст вечірніх новин CBS Скот Пеллі), людиною, яка «намагалася стримати сили сучасності» (ведуча ABC News Даян Сав’єр, яка вважає себе католичкою), «твердоголовим традиціоналістом, реакціоністом в часах революційної туги» (Біл Келер, колишній головний редактор «New York Times»), свідчать, що немає нічого нового під сонцем (Екл. 1, 9). Позаяк зрозуміти існування папства («Це дивна професія для 21-го століття», газета «Libération») чи «непоступливість» Католицької Церкви, завжди складніше, аніж не приховуючи радості написати: «Кажу Папі «До побачення», але не скажу «Щасливо» (Едвард Фалзон «Huffington Post»). І виявом чого б це не було, чи банального невігластва, чи свідомої дискримінації найбільшої у світі релігійної спільноти, чи застосуванням якихось «нових моральних принципів», усе це складно поєднати з стандартами того, що ми звикли називати журналістикою.

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,