Вагомою складовою сучасної інформаційної війни Росії проти України є історична пропаганда. Історія приховується, переписується, а подекуди – створюється нова. Це якраз той випадок, коли головною зброєю можуть стати знання. Знання історії. Як виявити російські історичні міфи та їм протистояти – далі у матеріалі.

Інтерьюз-Україна за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» провела аналіз ключових наративів російської історичної пропаганди щодо України та зібрала відповіді українських істориків – Ярослава Грицака та команди проєкту «LikБез. Історичний фронт».

Для аналізу зібрали понад 850 тисяч постів з ВК та 16 тисяч дописів з Фейсбуку з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2019 року. З цих постів «цільовими», тобто такими, які містили ключові слова, виявилися 248 тисяч постів у ВК та 2,5 тисячі постів у ФБ. З цього масиву інформації дослідники обрали найпопулярніші дописи і теми та виокремили з них ключові наративи. Відповідь на них попросили дати українських істориків.

Пропонуємо вам розбір 5 міфів російської історичної пропаганди.

Наратив 1. «Крим споконвічно належав Росії»

Ярослав Грицак: « „Споконвічно” Крим – це не російські землі, а грецькі. Або кримськотатарські, залежно від того, від чого рахуємо. Але не російські. Бо російський елемент з’явився там дуже пізно. Навіть Русь не контролювала Крим. Крим – це територія сама по собі, тому про споконвічність нема що говорити».

Наратив 2. «Донбас і „Новоросія” – це частина „русcкого мира”»

«Донбас не був ані український, ані російський – він був донбаський, регіональний. Це той регіон, який ніколи не мав сильно розвинутої національної ідентичності. Кожен уряд, який намагався цей регіон контролювати, мав з ним проблеми. Бо це регіон, де був видобуток. А видобуток завжди пов’язаний з непомірною експлуатацією, а з іншого боку – з високим рівнем бандитизму. Ці землі ніколи ніхто не міг собі «проковтнути». Цього не зробили ані Російська імперія, ані тим більше Радянський Союз. І це дісталося в спадок Україні.

Південний схід України, яку російська пропаганда називає «Новоросією» був територією колонізації. І Російська імперія, і сама Катерина ІІ активно запрошували найкращих колонізаторів: це були німці, греки, євреї. Але головним колонізатором було українське селянство. Адже воно відчувало сильну потребу в землі – був земельний голод.

Маси колонізували цю територію до кінця ХVIII століття. І від кінця ХVIII століття майже кожна область з цієї території переважно україномовна, якщо не брати до уваги міста. Після ліквідації Кримського ханства і його анексії Російською імперією ця територія стала етнічно українською. Бо її колонізувало селянство, і селянство там становило більшість», – розповідає Ярослав Грицак.

Наратив 3. «Україна у 1991-му та „ДНР” і „ЛНР” у 2014-му були створені однаково»

Експерт проєкту «LikБез. Історичний фронт» Геннадій Єфіменко пояснює: «24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила Акт про незалежність України. У складі СРСР українці були хоч і підкореним, але все ж державним народом. У 1945 році радянська Україна стала однією із країн-засновниць ООН. Від заснування СРСР у 1923 році до кінця його існування у 1991 році в конституціях СРСР (1923, 1936, 1977 років) незмінно фіксувалося право радянських республік вийти з його складу. Цим правом і скористалася Україна 24 серпня 1991 року.

Нічого такого не було при проголошенні так званих «ЛНР» та «ДНР». У 2014 році Кремль намагався розколоти Україну та утворити так звану «Новоросію», яка мала потім увійти до складу Росії. Та спроба зазнала краху, однак Росії вдалося анексувати Крим та окупувати частину Луганської та Донецької областей, де, аби замаскувати перед світовою спільнотою агресію проти України, російські окупанти й ініціювали проголошення цих псевдореспублік».

Наратив 4. «СРСР був потужною імперією, а українці знехтували її здобутками»

«Модернізаційний потенціал Радянського проєкту був дуже сумнівний – він не створив інноваційних структур. Радянська схема індустріалізації не мала довгострокового потенціалу, вона могла привести до результатів у короткому часі, але була безперспективна на довшу мету.

Найголовніше – радянське керівництво проґавило перехід від індустріальної до постіндустріальної доби. Хрущов обіцяв догнати і перегнати Захід за видобутком сталі, але він не розумів, що закликає бігти в інший бік, аніж туди, куди рухається цивілізований світ.

Україна пережила розвал радянської індустрії у 1990-х. Але від 2000-х вона пережила перехід до постіндустріальної доби. Тепер у ній теж більша частка валового продукту виробляється у сервісній економіці. Так що вона не проїдає радянський індустріальний запас – вона створила йому адекватну альтернативу», – каже Ярослав Грицак.

Наратив 5. «Більшовики і Сталін створили Україну»

«Утворення СРСР взагалі та Української РСР на зокрема було союзом між двома силами – російськими більшовиками у центрі та національними рухами на окраїнах. Жодна з цих двох сил не мала достатньо сил, щоб встановити одноосібний контроль над неросійськими периферіями.

Українське питання було таке важливе, що його не можна було ані ігнорувати, ані програвати. Те, що Сталін «збирає» ці землі – це спроба контролювати. З одного боку – привласнити, з іншого – контролювати.

Попри ці спроби, Україна виявилася однією із найнеконтрольованіших територій. Бо український рух у СРСР був одним із найсильніших. Тому кажуть, що возз’єднання українських земель було одним із найбільших прорахунків Сталіна.

Поступки Україні в СРСР – це не добра воля більшовиків. Це була спроба рахуватися з обставинами прагматично. Спроба утримати контроль над цими територіями, без яких не можна втримати владу в центрі», – розповідає Ярослав Грицак.

Підготувала Ірина Ладика, магістрантка факультету журналісти ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.