Новини про ДТП, пограбування та інші кримінальні злочини є невід’ємною частиною ЗМІ.  Секс, смерть і скандал – відомі три “С”, якими живляться медіа. Часто після “звичайних” щоденних новин маємо змогу переглянути навіть окремі програми, присвячені цьому правилу. Це, до прикладу, “Надзвичайні новини” на ІСТV чи “ДЖЕДАІ” на 2+2.

• Довідка: «Наші повідомлення про злочини та антигромадську поведінку спрямовані на надання аудиторії фактів у їхньому контексті. Ці повідомлення не повинні викликати у людей страх стати жертвою злочину в тих випадках, коли статистично це малоймовірно», – говорять настанови “ВВС”. Показ тих чи інших трагедій, особливо тих, де є загиблі, має бути надзвичайно виваженим: це, по-перше, питання приватності, по-друге, поваги до жертви та його родичів. Проте головна вимога до таких сюжетів — захистити не лише жертв, але й глядачів. Це ж стосується і неповнолітніх. Закон «Про телебачення і радіомовлення» (ч.5 ст.28) говорить про те, що ліцензіат не має права розповсюджувати програми, що здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий чи моральний розвиток дітей та юнацтва, програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного) та сцени, звернені до сексуальних інстинктів.

Згадаймо як висвітлювали у ЗМІ ДТП у Харкові 2017 року, у якому загинуло 6 людей. Медіа мають брати до уваги права потерпілих та поважати родини тих, хто постраждав. Проте у цьому випадку не стали приховувати кадри з місця подій і не намагались закрити тіла загиблих чи кров. Це стосується насамперед “Новое время”, “Корреспондент.нет”, “Цензор.нет”, сюжетів “1+1” й інших телеканалів. Про недотримання журналістських стандартів сповна говорить і матеріал під назвою “Вилетіло серце з грудей: біля Умані чоловіка розчавили п’ять автомобілів (ВІДЕО 18+)” 18 листопада 2019 року. Відео було також розміщене в програмі “Надзвичайні новини” на “ICTV”, де першим кадром великим планом зображувалось саме закривавлене серце на асфальті.

Насміхатися та перебільшувати

Багато матеріалів є не зовсім доречними за своїм описом як, наприклад, два матеріали “ДЖЕДАІ” на 2+2 за 4 серпня 2020 року: “Ледь не забіг на той світ” та “Горіло, край неба палало блискавка спалила китайский хмарочос!”. Такі заголовки не є доречними, оскільки чужі страждання – не привід сарказму чи насмішок. Це ж стосується й тексту сюжету “Потихеньку палила у вогні чоловічі ноги – жінка розчленувала коханця заради квартири у Києві” на “ICTV” за 6 серпня 2020 року. Ось, що сказано в описі: “Справжній потойбічний бенкет у спальному районі столиці! На галявині, де місцеві зазвичай влаштовують пікніки, молода жінка розвела багаття…з решток людського тіла. … Невже панянка справжній канібал?” Такий саркастичний опис, що простежується у більшості сюжетах “Надзвичайних новин” не повинен стосуватися теми вбивства.

Ще більше деталей!

Також не слід надмірно описувати деталі того чи іншого злочину. У матеріалі “ТСН” на вже вищезгадану тему під назвою “Пів тулуба лежало на кухні, нутрощі в пакеті в морозилці: подробиці про розчленування чоловіка у Києві” досить багато уваги приділяється саме частинам тіла, нутрощам та де їх знаходили. Говорили і про запах. Проте ввімкнути телеканал може чутлива категорія людей: вагітні та діти.

“2+2” у програмі “ДжеДаі” використовує для заставки нарізки відео, що анонсують випуск. У 143 випуску за 4 серпня 2020 року показані 2 сюжети, де чітко видно збиття автомобілем жінки та дитини. І хоч люди, за словами журналістів, не постраждали, на такі відео щонайменше не повинні натрапити чутливі люди. Це, відповідно, не попереджається.

Переконливий супровід

Також варто звернути увагу на музичний супровід у сюжетах у програмах.  Ефект від перегляду залежить від заданого тону мелодії та її характеру, що готує аудиторію до відповідного сприйняття інформації. Здається, що підводка до матеріалу чи сам фон інколи ще більш моторошний ніж подія, яку висвітлюють. До того ж мелодії загалом оркестрові, що лише посилює емоційність. Ведуча, яка анонсує та журналіст, який начитує про деталі новини, теж задають потрібну атмосферу. Додамо до цього подив, здивування, паузи й міміку ведучої.

Права людини та журналістська етика

Онлайн-видання ”Всім.ua” 22 липня 2020 рік  опублікувало матеріал “Рано чи пізно мало цим закінчитися”: деталі вбивства пенсіонера на Хмельниччині”, де згадали ім’я ймовірного вбивці та село, у якому трапилася подія.  Висвітлюючи інформацію про злочини, не варто згадувати прізвищ та інших даних, які можуть ідентифікувати людину. Це ж стосується і тих відомостей, які не мають спільного із здійсненням злочину.  Це національність, расова та релігійна приналежність, родинні та службові зв’язки, участь у громадських організаціях людей і таке інше. “ICTV”, на яке посилалося це видання, згадало і про те, що потерпілий повертався з концерту, що насправді не є важливим для новини. Розповіли про родину вбивці. “Сусіди називають його маніяком, в якого вселилася нечиста”, –говориться до того ж в сюжеті. Ці ж сусіди розповіли і про неадекватність вбивці: “Рано чи пізно цим мало закінчитися… тому що це людина неадекватна”. Збалансованість не може проявлятися в коментарях сусідів, яких тривожить той чи інший злочин та в передісторії про родину підозрюваного. Варто згадати й те, що телеканал також додав фото вбитого чоловіка та відео, на якому розіграний сценарій вбивства.

 «Збалансувати суспільний інтерес у свободі вираження з недоторканністю приватного життя та гідністю жертви» медіа, наприклад “Апостроф”,  не змогли й у випадку із побиттям і зґвалтуванням жінки співробітниками поліції 25 травня 2020 року.  Усі змогли дізнатися ім’я та прізвище жінки та її доньки, місце, де можна їх знайти. Звичайно не обійшлося без їхніх фото та фото будинку, які пізніше видалили або заретушували, та без описів родини від сусідів. “Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом, є вищою, ніж приватні інтереси особи”, – говориться у Кодексі етики українського журналіста. До того ж це порушує Закон України “Про захист персональних даних”.

У матеріалі “ICTV” за 6 вересня 2019 рік “На Львівщині інвалід вбив сусідку і наклав на себе руки”, по-перше, некоректно вживати “інвалід” (варто “людина з інвалідністю”). По-друге, це загалом не має жодного стосунку до справи, якій присвячено сюжет.

Схоже “Надзвичайні новини” не вважають більшість своїх матеріалів некоректними. 29 червня на сайті “Надзвичайні новини” вийшов матеріал “Перевертні в погонах. Найгучніші в історії України злочини поліції”. Випадки злочинів серед поліції існують, про це потрібно писати, але у контексті проблеми та її вирішення. Такі сюжети здатні передати лише емоції та розчарування. “Поліція нас не береже? Коли ті, що мали б захищати, наводять жах на жителів та безчинствують по всій Україні”, – говориться на початку матеріалу.

Наслідки

Варто пам’ятати, що журналістика не судить і не виносить вироки. Думка аудиторії напряму залежить від того, як журналіст висвітлить подію. Згадані сюжети створюють враження, що всі ми перебуваємо у постійній небезпеці, а отже – впливають на сприйняття світу телеглядачами. У цьому випадку мова йде про гіпотезу культивації, яка полягає у схильності перебільшувати сприйняття небезпеки реального світу. У тих, хто багато дивляться телевізор, виявили більш високі значення коефіцієнта ворожості світу, ніж у інших телеглядачів. Це відбувається і тому, що телеглядачі не замислюються про реальність на екрані.

З іншого боку, привернення значної уваги до насилля може призводити до того, що в окремих індивідів підвищується схильність до насильства. Особливо це стосується поширення насильства в інтернеті.  На це впливає низка факторів, які було виокремлено у доповіді для президента США про висновки дослідження телевізійного насильства ще у 1998 році:

-злочинець є привабливою рольовою моделлю;

– насильство  виглядає виправданим;

– злочинні дії не караються;

– жертва насильства зазнає мінімальних збитків;

– сцена насильства сприймається глядачем як реалістична.

Профілактика

Серед традиційних способів контролю медіанасильства є маркування медіапродукції, обмеження вільного поширення жорстокого контенту. Проте самі журналісти повинні відповідально висвітлювати насильство та жорстокість, уникаючи надмірно жорстоких кадрів. Так, наприклад, Кодекс німецьких журналістів включає окремий пункт про відмову преси від неадекватно сенсаційного відображення насильства та жорстокості. Тобто робити такі сюжети варто з усвідомленням їхньої доречності, а отже –розуміти потребу показу наслідків насильства або катастрофи.

Вероніка Нановська, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.