У контексті сучасних подій скролити новини перейшло в рутинну звичку. Проте сюжети вже не базуються на розповідях про новонароджене дитя панди в зоопарку чи скандальні відпочинки чиновників. Хроніки фронту, процес евакуації, наслідки обстрілів – це, як і інші важливі події сьогодення, супроводжується візуальним контентом. Проте чи завжди воно доцільно і як шокові фото пов’язані з психологічною травматизацією?

Психологиня Селидівської мобільної бригади Євгенія Посунько зазначає: «Медіатравма є видом вторинної травматизації – процесу, за якого травмування відбувається не від безпосередньої участі у подіях, а від спостереження за ними через екран телевізора, соціальні мережі. У цьому випадку реакція психіки заснована не на реальній загрозі, а на нашому уявленні про неї».

 У загальнонаціональному дослідженні «Психологічний стан населення України в умовах повномасштабної війни» дослідники виокремили три види воєнних подій, найтравматичніших для цивільних із психологічного погляду:

• особисте перебування в зоні бойових дій;
• перебування родини в зоні бойових дій;
• перебування в окупації, полоні або загроза насильства.

Медіатравму (споживання шокового контенту) визначили як власний стресовий досвід 25%, 43% і 45% щодо цих трьох видів травматичних подій, відображених у медіа.

Джерело: mbr.com.ua

Уявний VS реальний досвід трагедії

Людина, яка переглянула фото/відеодемонстрацію жахіть, може проектувати ці події на себе та травмуватися від трагедії через власну уяву. Пригадаймо, як іноземна репортерка показала наслідки ранкового обстрілу Києва, що сталися 10 жовтня 2022 року. На відео видно тіла загиблих людей, які лежать на вулиці. На фоні одного з них журналістка розповіла, що росіяни знищують цивільне населення та здійснюють тероризм. Та чи було це доречно?

Фото з відкритих джерел

Зважаючи на західну практику журналістики, зображати тіла загиблих варто з особливою обережністю і з розумінням того, як ці кадри можуть  сприйняти їхні рідні та близькі. Така несподівана інформація без будь-якої підготовки може спровокувати негативні наслідки і серед інших глядачів.

Кожен журналіст має усвідомлювати, що його матеріал дивляться різні люди: від дітей та підлітків до дуже вразливих особистостей і тих, які мають проблеми зі серцем. У редакційних настановах BBC йдеться про те, що журналісти «повинні поважати людську гідність», а для показу зображень війни чи сцен жорстокості «має бути чітке редакційне обґрунтування». У цьому випадку, мабуть, вирішальну роль відіграли емоції, а не раціональні аргументи.

У статті «Візуалізація збройного конфлікту в українських мережевих ЗМК як фактор медіатравми» йдеться, що низка науковців (Graham Davey, Pam Ramsden, Deborah L. Davis) ґрунтували свої дослідження на прикладах візуалізації в медіа наслідків терактів 11 вересня, війни в Іраці, вибухів під час Бостонського марафону, конфлікту в Сирії. Вони акцентують на можливості фотографій та відео з шоковим вмістом впливати на людей таким чином:

• викликати депресію, занепокоєння чи навіть посттравматичний стресовий розлад;
• завдавати читачам більшого стресу, аніж очевидцям трагічної події (опосередкована травматизація);
• призводити до двох протилежних наслідків: сенсибілізації (підвищеної чутливості до емоційного стресу) та десенсибілізації (зниження емоційного відгуку).

Також у дослідження проводили аналіз ілюстративного матеріалу в новинах, присвячених російсько-українському збройному конфлікту. Проміжок часу був взятий за 2014 – 2017 роки на таких мережевих ресурсах, як censor.net.ua, obozrvatel.com, ubr.ua, inforesist.org, depo.ua, uainfo.org та ін. Висвітлюючи трагічні наслідки боїв за Донецький аеропорт (літо 2014 – зима 2015 року), подій, пов’язаних з «Іловайським котлом» (серпень-вересень 2014 року), падінням малайзійського Боїнга 777 (липень 2014 року), ракетним обстрілом блокпосту у Волновасі (30 січня 2015 року), розстрілом зупинки в Донецьку (22 січня 2015 року), обстрілу Краматорську (10 лютого 2015 року) інтернет-медіа активно публікували розлогі фоторепортажі. Вони містили дуже детальні зображення тіл загиблих (зокрема дітей), калюж крові, відірваних кінцівок на тлі зруйнованих будівель, обвугленого транспорту тощо. Демонструючи авдиторії злочини терористів, новинні ресурси також подавали знімки та навіть відео процесу катувань бойовиками полонених з числа українських військових та мирних мешканців. Після повномасштабного вторгнення спостерігається схожа тенденція.

Для матеріалів на тему війні є типовими знімки, що документують всі події та смерть зокрема. Проте їх публікація вимагає особливої уваги та аналізу всіх моральних та психологічних аспектів щодо героїв сюжету та авдиторії. Адже це не тільки може погано впливати на здоров’я споживачів контенту, а й призводити до зневажання поняття поваги до смерті. Головне не переходити межу, за якою загиблі і постраждалі всього лише ілюстрація подій та запорука більшої активності.

З іншого боку, беззаперечним є факт, що демонстрація жахіть війни – це обов’язкова частина великої боротьби. Вона потрібна, перш за все, для самих українців, що мають пам’ятати, якою ціною смачно поснідали, кому потрібно зробити донат і через чиї ракети розбирають завали із десятками загиблих. Це частина нашої кривавої історії, що консолідує зараз та дасть майбутнім поколінням урок щодо братерства з країною-агресоркою.

Також візуальна фіксація всіх злочинів терористів допомагає протидіяти їхній пропаганді, фейкам та дезінформації. Вона стане в нагоді, коли російські окупанти постануть перед трибуналом. Показ жахливих кадрів необхідний і для іноземної авдиторії, оскільки в цьому випадку вираз «Проінформований – значить озброєний» набуває прямого сенсу. На жаль, саме криваві події підштовхують наших союзників діяти більш рішуче у всіх сферах і військовій допомозі зокрема.

Тож журналісти прагнуть донести все, що знають і бачили. Глядачі теж не хочуть стояти осторонь і закривати очі долонями. Проте живучи у потоці скандального, шокового та неприпустимого, іноді необхідно одягати на себе уявний захисний костюм. Той, який дасть розуміння, що не кожне фото та відео потрібно переглядати – від того ми не стаємо менш свідомими. Часом краще відкласти це до моменту, коли наш стан буде емоційно стабільнішим. Дотримуватися інформаційної гігієни, піклуватися про своє ментальне здоров’я та читати про те, що немає сил переглянути – ось важливі опори, які допомагають вистояти.

Аліна-Марія Черник, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.