Країни Балтики зацікавлені в розширенні НАТО на схід. Балтійські ЗМІ часто порушують тему НАТО та Росії: Росія проти впливу НАТО на політику Латвії, Литви та Естонії; Росія проти перенесення пам’ятника радянському солдатові; Росія проти утиску росіян…

Так, проблеми в нас подібні.

Що суттєво відрізняє українців від естонців чи литовців, це те, що більшість з них хотіли вступити в НАТО. У них немає ріки, що ділить один народ на два табори, як і політиків, які задля власних інтересів ділять рідну країну.

У молодої людини, яка практично не пам’ятає радянського світу і протистояння США–
СРСР насправді Північноалантичний альянс не викликає ненависті та недовіри. Багато балтійців вважають, що НАТО – це захист. “Холодна війна” відійшла в історію, але кожна тямуща людина розуміє, що якщо ти не в НАТО, то опинишся під Росією.

Важливу роль у просуванні країн Балтики  на Захід зіграла преса та інші ЗМІ. Громадяни  цих країн знають, що таке НАТО та що дасть їм членство в ньому. У пресі тривали дискусії та розглядались різні варіанти подій, пов’язані з таким кроком країни. Але жодна партія, газета, борючись за право очолити погляди більшості людей, не спекулювала на поділі на пронатовську та антинатовську частину країни. Згуртованість народу та політиків дала позитивні результати – прибалтійські країни були готові до вступу.

Важливо, що народ підтримує владу, яка підтримує НАТО. Саме тому на останніх виборах в Естонії перемогла Партія реформ, яка, створивши коаліцію, продовжує курс на Захід. Та це не означає, що противників європейського напрямку немає. У країнах Балтії, як і в Україні, багато росіян. А це не може не впливати хоча б на внутрішню політику. У пресі та інших ЗМІ постійно тривають дискусії стосовно НАТО та деяких кроків влади.

Наприклад, деякі проросійські газети в Естонії висловлюють стурбованість у ставленні до росіян (DELFI. 7.05.2007).

Багато естонців й нині вважають, що у всіх їхніх бідах винні росіяни. Газета DELFI за 24 липня 2007 року пише, що навряд чи з росіянами в країні зникне бідність та нерівність.

“В магазині, ресторані, інших громадських закладах вас не обслужать, якщо ви розмовляєте російською”. І те, що влада перенесла пам’ятник радянському солдатові з центру міста, газета вважає давніми порахунками з росіянами в Естонії. Мовляв, прийшов час реваншу. У матеріалі “Бережіть росіян”, автор ностальгійно пригадує часи Радянського Союзу та жалкує, що тепер  Естонія та Росія окремо, “у кожного своя пісочниця”.

“Після вступу Естонії в ЄС та НАТО країна втратила цілі, а економіка почала бурхливо розвиватись, держбюджет набрякнув від грошей, і з’явилася можливість ділити великі, за місцевими мірками, фінанси. Із життя держави пішла політика…” (DELFI. 7.05.2007).

А газета Вісті тижня день за днем (14.05.2007) розмірковує, що антиросійські настрої досягли піку: “Якщо ти цікавишся Росією, то наші органи безпеки зацікавляться тобою. Добре знати Росію – це в нас муве тон. Якщо сусід не симпатичний, то треба знайти підхід до нього, чи управу на нього. Управа одна – ЄС і НАТО”.

На тлі цієї заяви Москви щодо утисків росіян в Естонії та протест проти перенесення пам’ятника радянському солдатові, викликають обурення і в простого естонця, і в урядовця. Видання DELFI (15.05.2007) пише, що “солідарні з Естонією ЄС та Північноатлантичний альянс викликали в Росії обурення. Російські ЗМІ оголосили про підтримку Заходу щодо перенесення пам’ятника… До того ж, російські дипломати вимагають вибачень від Естонії, не пояснивши за що саме…” Звичайно, що відповідь не забарилась, естонці заявили про втручання Росії у їхні внутрішні справи.

НАТО ж, особливо Німеччина, висловлює стурбованість цією ситуацією. МЗС Німеччини висловило думку, що Естонія почала заважати Євросоюзу в спілкуванні з Росією, і що НАТО зацікавлене в цьому діалозі.

“Імовірно, – пише газета DELFI (24.07.2007), – що Європейський Союз може повернутись до нас спиною. Великі держави можуть почати проводити самостійну політику щодо Росії, не “рахуючись” з Естонією”.

Газета Вісті тижня день за днем (14.05.2007): “Естонія краще б виглядала в очах західних партнерів, якщо б, нарешті, втілювала план переходу на євро, довела до ладу східний кордон, реформувала армію, приділяла більше уваги професійним солдатам, а не боролася з бронзовими, дестабілізуючи ситуацію на кордоні ЄС та НАТО… Так, зараз ЄС та НАТО підтримують Естонію тому, що зовнішня єдність на першому місці. Та навряд чи з членом, який дає противникові зброю проти себе,  рахуватимуться всередині організації”.

Журналісти цікавляться, як поводитимуться ЄС та НАТО, якщо Росія здійснить агресію стосовно країн Балтики. Звісно, дипломати не можуть однозначно відповісти на досить провокативні питання акул пера.

Видання MAALEHT (16.07.2007) пише, що екс-міністр культури Естонії на званій вечері намагався вирвати у члена Європейської комісії Мартина Бакнгеманна відповідь на питання, чи захистить Захід Естонію у випадку війни з Росією. Відповідь була такою: “Якщо Росія вирішить завоювати Естонію, а Захід вирішить захищати Естонію до кінця, життя на її території припиниться в будь-якому випадку”. Редактор радіо Сійма Каллас намагався отримати від Кадри Лійги, директора Міжнародного центру оборонних досліджень, відповідь на питання, чи зреагує НАТО відразу, якщо Естонію атакує, наприклад, повітряний десант псковської дивізії: “І коли С. Даллас не відповів з очікуваною рішучістю, редактор перервав інтерв’ю зверненням до співвітчизників: “Тримайтесь!” Ніби в нас насправді вже війна”.

Професор Таллінського університету Маті Хінт пише: “Боюсь, що слова Сійма Калласа відповідають дійсності, боюсь, що і подібні політичні мрійники частково впливають на політику Естонії та політичну риторику ЗМІ”.

Латвія підтримує Україну та Грузію у вступі в НАТО, бо ж спільна історія та розуміння ситуації в цих країнах дають переваги у співпраці зі старими країнами-членами НАТО. Росія ж всіляко намагається перешкодити цьому та ніяк не хоче звільнення цих країн з-під впливу.

Хоча перспективи Латвії всередині Північноатлантичного пакту з воєнного боку, близькі до нуля, але з політичного – це навіть дуже корисно. Про це розмірковує литовське видання Вісті сьогодні у статті “Крізь призму страху” (20.08.2007): “Вступ нових держав Східної Європи в НАТО зрівноважив розподіл сил в Альянсі між США та тими країнами, у яких свій погляд на НАТО. Тобто “старою Європою”, на протиріччях якої з США намагалась – не без успіху – грати Москва”. І далі про політичний курс державного секретаря Міністерства оборони Е. Рінкевичса, який “останні 10 років нав’язує його військовим Латвії, внаслідок чого наша армія перетворилась із захисників рідної країни на збіговисько професійних ландскнехтів, які готові воювати за чужі ідеї та нафту”.
Натомість литовська преса пише про енергетичну залежність від Росії. Газета Atgimimas за 3 квітня 2007 року в матеріалі з красномовною назвою “І знову в одному ліжку з Росією” висуває гіпотезу про те, що Москва через вплив на нових членів, може шантажувати і Європейський Союз, до якого, можливо, ніколи і не ввійде. Інше литовське видання VERSLO ZINIOS (20.02.2007) також говорить про “енергетичну зброю” Росії для досягнення своїх політичних цілей.

Видання VALSTYBE (14.05.2007) поставило доволі цікаве питання, чому Вільнюс так зацікавлений у просуванні далеких Києва та Тбілісі у Європейське співтовариство, а мілітаризацію сусідньої Калінінградської області РФ не розглядає, як важливу проблему для себе. Та й сама Європа наробила помилок, провадивши провокаційний діалог із Росією щодо Калінінграду.

Україна ж, маючи підтримку балтійських держав та офіційної Варшави, досі навіть не вирішила, а чи потрібно вступати до НАТО.

“Важливо, щоб українські політики розуміли, – пише Дзеркало тижня (№ 27(656). 14.07.2007), – ніхто не прийме країну до НАТО тільки тому, що вона займає стратегічне положення. Для отримання запрошення до Альянсу потрібно провести реформи у сфері політики та економіки. Адже НАТО – це насамперед альянс країн, які дотримуються спільних цінностей, що базуються на принципах демократії, свободи особи та верховенства права. А вже потім – організація з військовим складником”.

Відповідаючи на запитання про низьку підтримку українським населенням можливого членства України в цій організації, генсек НАТО Я. Схеффер зазначив, що не має наміру вступати у внутрішню дискусію України. “НАТО – не мийний засіб, і я не збираюся продавати НАТО Україні. Ви не продаєте НАТО – ви пояснюєте, що таке НАТО”.

Головною умовою для вступу є функціональна армія. Для Естонії, маленької країни з малочисельною армією, модернізувати та привести армію до нормального європейського рівня все ж таки набагато легше, ніж мільйонну українську.

Доки НАТО та країни Балтики будуть зацікавлені одне в одному, на західному фронті буде без змін. А на східному, це вже як Бог дасть.

Comments are closed.