З початком Великої війни український сектор YouTube почав стрімко розвиватися: блоги українізуються, з’являється чимало нових оригінальних каналів та форматів. Є на цьому ринку і «старожили», як-от «Телебачення Торонто», один із найпопулярніших у своєму жанрі. Як автори Торонто висвітлюють війну у своїх сюжетах – тема для цілого дослідження. У цьому ж матеріалі  розглянемо окремий аспект – образ російського війська у сюжетах “Телебачення Торонто”.

Невеличка довідка. Автори «Телебачення Торонто» (далі ТТ) із першого дня повномасштабного вторгнення РФ долучились до інформаційного фронту. Звісно, формат їх роботи змінився: від щотижневих випусків #@₴)?$0 (які й були основною програмою каналу) ТТ перейшло прямих трансляцій і тематичних сюжетів тривалістю близько 20 хв. З кінця лютого до листопада таких сюжетів вийшло чимало. Та і загалом, чи не у всіх них згадуються російські військові. Але наш матеріал, здебільшого спирається на відео, які були присвячені особистим історіям окупантів або їх «військовим успіхам».

Загалом сюжети про військових РФ умовно можна поділити на дві частини: з біографією окупантів та про їхніх рідних. Такі відео виконують одразу кілька завдань: ідентифікацію ворога, заглиблення у його психологію та змалювання портрета російського військового.

Публікуючи такі відео, «Телебачення Торонто» виходять за рамки свого старого формату. До Великої війни вони знімали розважальні інформаційні шоу, а тепер стали потужною машиною протидії російській пропаганді. Ба більше, вони долучились до створення нової української пропаганди: згадані нижче ролики розлітаються інтернетом, стають мемами, а найголовніше — формують новий інформаційний порядок денний.

Розглянемо ці групи відео детальніше.

Команда ТТ почала ідентифікацію рашистів вже на початку квітня. Тоді на каналі з’явилось відео про TikTok-походеньки дружин російських військових, в яких ті хвилюються про коханих. Завдяки відкритим даним у соцмережах команда ТТ спочатку натрапила на акаунти жінок, а згодом і на сторінки самих військових. Так журналісти змогли ідентифікувати їхні імена, а також окреслити загальний контекст їхнього життя. Наприклад, Сабіт Нігматулін із Татарстану ще кілька років тому просив Путіна про фінансову допомогу, а кадровий військовий Алєксандр Кражанов щонайменше півроку вже перебував у Луганську. Ці факти хоч і вирвані з загального контексту життя ворогів, але дають краще зрозуміти, із ким ми воюємо.

Друге розслідування ТТ також пов’язано із соцмережами російських військових. Сюжет розповідає нам про двох російських військових, які разом зі своїм підрозділом окупували село у Чернігівській області. Ці двоє оселились у хатині, де знущались з хлопця і намагались зґвалтувати неповнолітню. Завдяки співпраці з розвідкою «Телебачення Торонто» змогли ідентифікувати імена цих двох військових. А відкриті дані у соцмережах дали змогу знайти дім одного з них.

У вересні «Телебачення Торонто» продовжили викриття російських військових у двосерійному розслідуванні. Цього разу первинним джерелом інформації стали знайдені на Сіверському Донці флешки окупантів. В цьому сюжеті журналісти аналізують матеріали з флешок і марно намагаються зв’язатись із рідними трьох російських військових. Так вони з’ясовують минуле власників: троє вчились разом на Алтаї, брали мікрозайми і вбивали за наказом міноборони РФ. «Торонто» дуже детально розповіли саме про їх участь у кампанії в Сирії, визначивши місцеперебування та дати їх дислокації в цій країні.

Згадані дослідження життєписів окупантів, на нашу думку, мали кілька цілей:

• ідентифікація військових і надання цієї інформації правоохоронцям;
• ідентифікація місцеперебування росіян і надання цієї інформації ЗСУ;
• інформаційно-пропагандистська робота на якомога ширшу аудиторію, яка б довела невідворотність покарань за злочини та познайомила із катами.

Не менш важлива та об’ємна робота ТТ — польові дослідження родин російських військових. Взагалі, тема родинних взаємин окупантів привертає багато уваги аудиторії. Провідним спеціалістом у цих дослідженнях є журналіст Володимир Золкін, який постійно публікує інтерв’ю та телефонні розмови російських військових із дружинами або матерями. Жорстокі (по суті, але не за форматом) відео Золкіна вже неодноразово довели, що сімейна тема — вагомий метод для розуміння природи тих, із ким ми воюємо. Можливо, саме вони і змотивували «Телебачення Торонто» рухатись у цьому напряму.

Команда Торонто почала публікувати розслідування щодо сімей російських військових в кінці березня. Їх формат суттєво відрізняється від Золкіна, адже тут журналісти концентрують увагу на аналізі сторінок родичів у соцмережах, а не на безпосередніх інтерв’ю.

Першим стало відео про реакції родичів російських військових про загибель останніх в Україні. Для нього «Торонто» передивились профілі друзів та родичів чотирьох загиблих окупантів. Передбачувано, вони не знайшли там жалю чи співчуття. А якщо туга і була, то дуже патріотична, мовляв, хлопці померли «за мир і Батьківщину». І лише один негативний коментар про війну.

Друге відео з цього умовного циклу розповідає про закриті групи військових частин у «ВКонтакте», де батьки шукають своїх зниклих синів. Із відео стає зрозуміло, що намагання родичів не приносять результатів, військкомат просто брешуть про долю військових на війні в Україні. І лише деколи з’являються некрологи про смерть цих самих бойовиків.

Цей сюжет демонструє нам, у яких жахливих реаліях живуть необізнані родичі російських військових, коли вони не знають навіть мінімального: чи жива їхня дитина і де вона знаходиться. І навіть попри це хамське відношення, російські родини здебільшого не перестануть підтримувати війну (згадайте зідзвони на каналі Золкіна).

У згаданих відео цікавим є і такий аспект, як «Телебачення Торонто» творчо інтерпретують образ ворога. Так, наприклад, досить атмосферно звучать голоси, якими «Торонто» озвучують їх дописи. Практично завжди це голос із «московським» акцентом, грубий і гіперболізовано тупий.

Звісно, така подача не випадкова, але очікувана. Українські медіа стали на воєнні рейки, допомагаючи формувати здоровий опір загарбникам. Відповідно, коли йде мова про російських військових, журналісти себе не стримують у емоціях. Саме відсутність бар’єрів у цьому плані, відвертість і фірмова іронія, вочевидь, формують такий попит на продукт «Телебачення Торонто».

Антон Клименко, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.