Законопроекти, спрямовані покращити стан довкілля, сотні кримінальних справ проти браконьєрства, вирубки лісів та забруднення повітря, висвітлення екологічних проблем та шляхів їх вирішення не лише у вузькопрофільних медіа, а й на загальнополітичних інтернет-ресурсах та телеканалах… Здавалося би, це підґрунтя для вирішення екопроблем та можливість для України (нашого суспільства) виходу на новий рівень життя – де є місце дбайливості до навколишього середовища та раціональному споживанню ресурсів.

Утім ситуація з екологією в Україні не поліпшилась. Навпаки, тенденція останніх років – значно забрудненіше повітря, водойми, морські узбережжя, радіаційні викиди. Все у більших масштабах. А окрім локальних порушень у вигляді неправильної утилізації сміття, незаконної вирубки лісів в Карпатах чи порушенні санітарних норм окремим підприємствами додається набагато глобальніша проблема – війна. Щодня вона знищує десятки квадратних кілометрів території та залишає після себе буквально випалену землю, на яку ще довгий час не повернеться життя. Страждають не лише люди. Флора та фауна знаходиться під загрозою – та, що на лінії фронту і та, що близька до її меж. Наслідки війни вже відтягнули екологічне підґрунтя України суттєво назад та щоб відновити завдану шкоду знадобляться роки цілеспрямованої політики та прорахованого стратегічного відновлення з залученням різних фахівців.

Тож, враховуючи повномасштабне вторгнення, з лютого 2022 року ми стали зазнавати не лише воєнні та економічні, але й екологічні втрати. Відповідно теми, що були в епіцентрі екотематичних медіа у 2021 році поступились місцем іншим темам, що спричинили активні бойові дії.

Далі – пропонуємо розглянути найбільш голосні навколоенкологічні теми України, що фігурували в екотематичних виданнях перед повномасштабним вторгненням (тобто за 2021 рік) а також найбільші екологічні проблеми після 24 лютого 2022 року та подивитись як війна вплинула на наше довкілля.

Найважливіші екологічні питання, що фігурували в медіа у 2021 році

Глобально, 2021-й не можна вважати роком негативу в екотематиці. Навпаки, тоді на державному рівні ухвалювались амбітні екологічні цілі. Однією з таких стало затвердження Урядом Другого Національного визначеного внеску до Паризької угоди. Про це впровадження говорили не лише в екотематичних медіа, але й на новинних ресурсах. Цей документ встановив нову кліматичну ціль для України у вигляді скорочення викидів парникових газів до 2030-го на 65% у порівнянні зі значеннями 1990-го року. Ухвалення цієї норми стало однією з амбітних і голосних екологічних цілей для України. Для прикладу, Європейський Союз затвердив для себе вектор руху до консервативніших показників – скоротити викиди до 55%. Звісно, що окрім плану, важлива й реалізація проєкту, а це, за підрахунками експертів, 102 млрд євро. Тож наприкінці 2021 року активно розглядались різні моделі та шляхи фінансування цього проєкту.

Як зазначалося вище, впродовж 2021-го року ця тема обговорювалась не лише в екологічно орієнтованому медіапросторі України. «Рішуче дотримуючись Праизької угоди, Україна обіцяє подальше скорочення викидів вуглецю» матеріал з такою назвою вийшов в серпні 2021-го на сайті ООН України. Редакція Ecobusiness так само оптимістично поділилася цією новиною ще на початку січня 2021 року. Посилаючись на Міндовкілля, матеріал розповідає про державну політику, яка, аналізуючи тенденцію викидів парникових газів в Україні, пропонує регуляцію цих процесів у довгостроковій перспективі.

Більшість медіа сприйняли таке нововведення за позитив, підкреслюючи проєвропейський вектор руху екологічної політики в Україні.

Втім, незважаючи на амбітну ціль, було достатньо обурених активістів, експертів та представників бізнесу, які скептично поставились до цього нововведення через відсутність достатнього підґрунтя для реалізації у вигляді цільвої програми, створення дорожніх карт та механізмів залучення інвестицій та назвали таке затвердження черговим популізмом.

Так у липні 2021 року на порталі «Екополітика» вийшов матеріал, присвячений Паризькій угоді, що мав назву «Екологічний патріотизм по-українськи: навіщо нам амбіційний НВВ2?». Тут редакція одразу піднімає декілька важливих питань.

Перше – досвід подібних ініціатив за попередні роки. Так, у 2017 році ми вже мали прецедент, коли ухвалений амбітний національний план щодо скорочення викидів від великих спалювальн установок реалізовується із затримкою (про нього, до речі, згодом розповімо).

Друге – фінансування. Україна спланувала виділити 102 млрд $ на доволі амбітну ціль у той час, коли Євросоюз на реалізацію консервативнішої цілі закладає 503 млрд € бюджету.

Третє питання – доцільність такої ініціативи в світових масштабах. Матеріал демонструє статистику 2019 року, за даними якої, Україна продукувала 0.61% світових викидів парникових газів. Для прикладу 8% викидів припадає на ЄС, дещо менше 15% на Штати та майже 28% на Китай. Враховуючи такі дані, експерти вважають, що для глобальних змін, плани по скороченню викидів в першу чергу мають ставити саме розвинені країни, а не Україна. Теза підкріплюється наглядною інфографікою у вигляді карти світу, де зображені основні емітенти парникових газів. І в той час, коли Західні партнери закликають Україну рухатись до нульових викидів СО2, Польща не поспішає відмовлятися від вугілля, відстоюючи власні економічні інтереси – зазначає «Екополітика».

Четверта теза – це фокус на інших питаннях, що значно ближчі для пересічного українця. Якість питної води, сміттєзвалища, масова вирубка лісів, забруднення водойм – проблеми, що стосуються майже кожного регіону України та на думку редакції фінансування на вирішення вищезгаданих питань було би набагато ефективнішим і відчутнішим для України.

GMK Center, як і «Екополітика» скептично поставився до нововведення. Але сам матеріал поданий з точки зору бізнесів та стурбованості з приводу впливів цього нововведення на соціально-економічні показники країни. Тут зібрані тематичні тези експертів. Зокрема піднімається питання «до якого рівня ми можемо знижувати викиди і, найголовніше, за рахунок чого ми будемо це робити» – наголошує Тарас Качка, заступник міністра розвитку економіки.

«Національна економічна стратегія визначає мету України подвоїти ВВП упродовж 10 років. Якщо це буде супроводжуватися збільшенням викидів, то ми не зможемо знайти своє комфортне місце в сучасному світі, тому що ми не зможемо залучати інвестиції» – висловлює стурбованість ініціативою Кирило Криволап, директор «Центру економічного відновлення».

У квітні 2021-го на ресурсі Разумков центр вийшов матеріал директора енергетичних програм Володимира Омельченко. Тут розглядається питання чи можливо досягнути більш амбітних цілей за менших втрат. Експерт зі скептицизмом ставиться до взятих владою на себе занадто нереалістичних зобов‘язань. Автор розкриває позитивний шлях декарбонізації за період незалежності та потенційні можливості зниження викидів і в подальшому. Разом із цим йдеться про підводні камені такої ініціативи. А це необхідність збільшення тарифу на електроенергію приблизно на 70%, що зробить енергопродукцію України неконкурентноспроможною. А також чималі вкладення для реструктуризації та модернізації нинішньої енергоінфраструкрури, що на думку автора є вкрай нереалістичним планом дій. Матеріал експерта розглядає цю подію з обох боків: і оптимістичних, говорячи, що цифри, які задекларувала Україна цілком реальні та зниження викидів можна досягти і за амбітніших цілей. А також розглядає песимістичну точку зору – наскільки такі зміни можуть негативно вплинути на ринок енергетики, створивши підґрунтя для фінансових збитків українським підприємствам.

Внесення змін до Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок

Тема, яка неодноразово фігурувала в медіа у 21-му році. Якщо коротко – це важлива ініціатива, яка покликана виконати євроінтеграційні зобов‘язання та зменшити забруднення, завдані промисловістю. Затверджений цей план був іще в 2017-му та має на меті скоротити викиди від існуючих великих спалювальних установок. Втім саме в 2021 році в процес були внесені суттєві зміни, що й привернуло увагу багатьох медіа (не тільки екологічних) до цієї ініціативи. Показники, яких має досягти Україна згідно плану – зниження на 72% викидів азоту до 2033 року та зниження на 95% викидів сірки та пилу до 2028 року. Такі цифри і дедлайни ухвалили ще у 2017-му, втім саме у 2021-му, почали розгляд посунення кінцевих строків реалізації проєкту до 2038-го.

Одразу на екоресурсах стали з‘являтись новинні матеріали, більшість тексту повторювалась між собою – тож переказ новин нас не надто цікавить. Разом з тим, з‘явилась достатня кількість аналітичних та оглядових публікацій, які глибше і докладніше розбирали Національний план.

Так, на порталі SaveDnipro вийшов матеріал одразу в двох форматах – текстовому і аудіо, де доступно розповіли про цю ініціативу, розглядаючи її з різних боків. Редакція зазначає, що ініціатива досяжна, адже подібний досвід вже реалізований в Європі, що дає можливість населенню дихати суттєво чистішим повітрям. Україні, як державі з перехідною економікою дали дещо більше часу на реалізацію такого сценарію. Але, на думку авторів, головним виконавцем Національного плану скорочення викидів є Міністерство енергетики України, політика якого спрямована на підтримку функціонування великого бізнесу, тому зміни відбуваються не надто швидко.

До того ж, ресурс посилається й на те, що фінансовий інструмент для екологізації станцій був прорахований більше ніж 10 років тому, коли ресурси державної власності продавались приватній. Тоді інвесторам дали можливість придбати станції за низькою вартістю з розрахунком на те, аби приватний бізнес надалі вкладав кошти в екологізацію. Тож автори матеріалу з точки зору екологізації виступають лише за такий процес і наполягають, що це має бути зроблене у встановлені часові межі без відтермінувань, а також виключно за кошти власників бізнесу. Адже незважаючи на позитивні цілі, автори описують в публікації стурбованість, щодо потенційного відтермінування проєкту до 2038 року і фінансування такої ініціативи за державний кошт.

Зазначимо, що SaveDnipro в принципі висвітлює проблемні історії у екологічному середовищі України та публікує звіти екологічних досліджень на свїй платформі.

Green Post так само не обмежився новиною. Платформа випустила аналітичний матеріал у якому розповіла, чому Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок було поставлено під удар. Та як зміни, що прийняв уряд, негативно відгукнуться на нашому середовищі. Це найемоційніший екологічний матеріал написаний в 2021 році з тих, які читав. Авторка експресивно називає впроваджені зміни безладом та дурдомом. Все через правки, що дозволяють можливість працювати найближчі 10 років застарілому неекологічному обладнанню. Говориться й про те, що з додатку до документу прибрали опис технічних рішень, які мають знижувати викиди. Це означає, що власники установок цілком законно обиратимуть такі рішення самостійно без погоджуваних органів. Утім присутня у редакції й доля оптимізму – станом на момент публікації, перенести кінцеві строки реалізації, адже під час виходу матеріалу, позиція міністра енергетики була однозначною – не підтримання перенесення строків реалізації до 2038 року.

Більшість же екологічних ресурсів подали цю подію як новину та не давали оцінок щодо змін по відтермінуванню цього плану.

Можливо, станом на початок 2025 року, тема викидів від великих спалювальних установок може здатись далеко не першочерговою. Але в порівнянні з локальними екоподіями, якими й був наповнений 2021-й, це тема суттєвіших масштабів. І ось чому. Загалом, викиди від українських теплових електростанцій – найвищі в Європі. За статистичними даними та аналітикою організації EMBER, проведеними в 2018-2019 роках, теплові електростанції України продукують 72% викидів від усієї європейської теплоенергетики. Експерти в галузі екології також зазначають, що забруднене повітря через українські теплоелектростанції спричинили понад 2500 смертей в Україні, близько 1300 смертей в сусідніх європейських країнах та понад тисячу смертей в інших країнах. На здоров’я скількох людей негативно вплинули ці забруднюючі речовини можна лише здогадуватись.

Екологічні події під час повномасштабного вторгнення та їх висвітлення в екотематичних медіа

Після 24 лютого 2022 року подій, пов‘язаних з екозмінами стало значно більше та, відверто, війна негативно вплинула на наше середовище. Якщо конкретніше – щодня бойові дії завдають суттєвої шкоди довкіллю. Разом із цим за період майже трьох років повномасштабного вторгнення, війна спричинила серйозні екологічні трагедії та ледве не призвела до техногенних катастроф. Яких саме і, найголовніше, як на них реагували в екотематичних медіа – розбираємось далі.

В перші дні та тижні повномасштабного вторгнення був нанесений удар по нафтобазам (знищено близько 60 об’єктів). Одразу це вплинуло на забруднення повітря. Під удар одразу потрапили й склади боєприпасів, вибухи та горіння яких співставне зі шкодою від горіння нафтобаз. А впродовж березня 2022 року знищені великі хімічні та металургійні підприємства. Серед найбільш відомих – «Азовсталь», Авдіївський коксохімічний завод, Лисичанський нафтопереробний завод. Безпосередні вибухи боєприпасів, згоряння військоіої техніки разом з пальним на лінії фронту щодень забруднюють не лише атмосферу, але й ґрунти. Збита авіація неодноразово падала у водойми чи море. Знищені військові судна, які часто мали на борту паливно-маслтильні матеріали та боєприпаси нанесли чималу шкоду Чорному та Азовському морям.

Станом на січень 2024-го за даними Міндовкілля сума збитків через війну оцінюється понад двома трильйонами гривень. Через постійні обстріли утворились понад 750 тисяч тонн відходів руйнації. Ними вже забруднено близько 30 мільйонів гектар території України.

Серебрянський ліс

Знищення Серебрянського лісу стало однією з найбільших трагедій, спричинених війною. З 2022 року тут через територію заказнику проходить лінія фронту, тож місцевість, яка донедавна була домівкою для рослинного та тваринного світу, занесеного до Червоної книги, перетворилась на випалену землю. Подія стала настільки голосною, що про неї говорили не лише у екологічних медіа.

«Нікого немає, тільки лис контужений» – поділився з журналістами NV один з бійців 63-Ї ОМБр. Ця цитата й стала заголовком до невеликого матеріалу, присвяченого трагедії Серебрянського лісу. Інформагенція «РБК-Україна», яка аж ніяк не є профільним екотематичним новим медіа так само не залишилась осторонь цієї події. Використавши відеоматеріал з офіційної сторінки МВС України, редакція розповіла про важку ситуацію на лінії оборони в районі лісу, але матеріал виключно інформаційних, тож аналітики та думок як знищення заказнику може вплинути на екосистему України в подальшому тут немає.

В липні 2024-го УНІАН (так само не екотематичне медіа) випустило досить велике інтерв‘ю з комбатом бригади «Буревій» Володимиром Ждановим. І, хоча, медіатекст більше розкриває  питання тактики і особливостей ведення бою на цій ділянці, присутні тут й екологічні складові. Зокрема говориться про проблему пожеж, що постійно виникають під час обстрілів та як військові навчились локалізовувати цю проблему. Піднято питання й сильного замінування лісу, як з української сторони, так і з боку противника. Комбат на запитання редакції дає невтішні прогнози, припускаючи, що внаслідок мінування і за 50 років тут досі не буде безпечно.

ТСН в рубриці «Війна» навесні 2024-го теж не оминула стороною події Серебрянського лісу та випустила одразу декілька новинних матеріалів, у яких демонструвала стан лісу. Тексту тут небагато та весь масштаб подій показаний у фото/відеозвіті. На кадрах бачимо безжиттєві випалені стовбури дерев, повітря в димці та яскраву пожежу на горизонті. Відеофрагмент демонструє випалену землю, поодинокі воронки від авіабомб, артснарядів та залишки металобрухту – донедавна військової техніки. Незважаючи на малоінформативний текст, публікації викликають стурбованість та жаль, адже фотоматеріали та відеоряд, відзнятий з дрону, наче переносять глядача на місце, де проходили бойові дії, наслідки яких ще довго лишатимуться на місцевості.

Підрив Каховської ГЕС

Незважаючи, що ця подія сталась іще на початку літа 2023-го, це одна з масштабних  трагедій, яка забрала сотні життів, знищила десятки населених пунктів та природні ресурси, завдала прямих та непрямих фінансових збитків державі. На підрив дамби Каховської ГЕС одразу відреагували більшість медіа: і екологічних, і загальнополітичних. Новина вийшла за межі українських ЗМІ, та про Каховську ГЕС одразу написали BBC, The New York Times та інші зарубіжні ресурси, які розповідають на своїх сторінках про перебіг подій війни в Україні.

Редакція ВВС News Україна створила цикл матеріалів, присвячених цьому злочину. В перший день команда оперативно випустила об‘ємний репортаж, де пояснила ситуацію, що сталась, додаючи фотозвіти з вже затоплених населених пунктів. Оскільки події розгортались на момент виходу матеріалу, редакція проінформувала про потенційні ризики і які населені пункти будуть під загрозою, про те, як вивозять людей, а також про важливі екологічні питання, зокрема чи є загроза для АЕС та хто залишиться без води. Закінчила редакція свій репортаж відповідями на питання як це сталося та як реагує світ, додавши коментарі та заяви Голови Європейської ради Шарля Мішеля, Генерального секретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич та Канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Буквально за 4 дні на ВВС вийшов наступний матеріал, вже екологічного спрямування, він розбирав як знищення греблі нашкодить українському довкіллю і які незворотні зміни нестиме. Журналісти залучили експертів, аби об‘єктивно оцінити наслідки події, які, до слова, за підрахунками спеціалістів виявились різними. Незмінним лишається той факт, що замість ріллі буде пустеля через зупинку водопостачання сільським господарствам. Негативно вплинули на довкілля й потоки води, що несли у собі сміття, хімікати та навіть міни. Масова загибель риби та тварин теж виявились неминучими. Підсумовується матеріал висновками експертів та ймовірні наслідки як короткострокової, так і довгострокової перспективи.

Ще одна аналітика, яку випустила ВВС за декілька днів після підриву дамби має політично-екологічну орієнтацію. Тут журналісти оцінюють перспективу Каховського водосховища та розглядають різні сценарії розвитку подій, відповідаючи на питання «відновити, покращити чи залишити як є?». Цей доволі об‘ємний матеріал містить ретроспективу – історію створення та роботи ГЕС, а також говорить про недоречність відновлення Каховської ГЕС через потенційну шкоду довкіллю, зокрема цитується думка київського еколога Михайла Петелицького, який вважає, що «відновлення Каховської ГЕС буде більшим злочином проти довкілля, ніж її руйнація». Зокрема є ідея перейняти європейський досвід у відновленні природності течії річок, що на Заході вже є певним трендом.

В тексті присутня й думка іншої сторони експертів та описуються причини для відновлення дамби, аргументуючи це рішення практичною точкою зору у вигляді важливості забезпечення населення електроенергією, тож на державному рівні відповідь тут буде однозначною. Втім редакція підсумовує матеріал підрахунками: аби побудувати нову ГЕС, знадобиться щонайменше 5 років (при умові роботи щоденного чи навіть цілодобового режиму будівництва) та близько одного мільярда доларів. Це наводить на думку неможливості реалізації проєкту силами виключно українського бюджету, тож аби розпочати відновлення, потрібно буде не лише затвердити план, але й знайти партнерів.

Одним із якісних прикладів висвітлення подій на Каховській ГЕС у нішевих виданнях, можна виділити цикл матеріалів ресурсу «Екополітика». Перша публікація – оперативна новина, яка вийшла в перший же день трагедії. Тут коротко розповіли про перебіг подій з посиланнями на заяви прем’єр-міністра і Голови Офісу Президента України, а також про рішення, прийняті під час засідання РНБО. Текст підкріпили зворотнім зв’язком екологічної спільноти, а також інфографікою, у якій наочно демонструються наслідки підриву ГЕС.

Інша публікація на «Екополітиці» не повторювала хронологію подій, натомість наочно продемонструвала масштаби злочину. Редакція посилається на думку OSINT-дослідників, які прирівняли наслідки від руйнування (екологічні та економічні) до наслідків використання тактичної ядерної зброї.

Третій матеріал, що вийшов у день трагедії має виключно екологічне спрямування. Редакція повідомляє, що в річку Дніпро потрапило 150 тонн машинного мастила з Каховської ГЕС та про існуючі подальші ризики. У публікації приділена увага й подальшій координації дій для евакуації населення та збереження людських життів.

З неочевидного, але такого важливого для довкілля

Знищення лісів та забруднення повітря

Незаконна вирубка лісів була однією з екологічних проблем ще до повномасштабного вторгнення. Особливо у Львівській, Франківській та Закарпатській областях систематично «ловили на гарячому» локальних спритників, що займались «бізнесом» без будь-яких дозволів. Порушення реєстрували екоінспектори та лісничі, направляли до правоохоронних органів, згодом такі справи передавали до суду. За рік в екотематичних виданнях («Екополітика» чи Green Post) можна було знайти десятки новин з подібними справами. Та незважаючи на систематичні порушення, вирубка лісів була локальною історією, хоч і високоперіодичною.

Та все змінилось у 2022-му. Інститут аналітики та адвокації навесні 2023 року випустив дослідження у якому розібрав яких екологічних збитків зазнало довкілля через війну. За даними матеріалу, ще наприкінці 2022-го постраждало понад 3 мільйони гектарів лісів (це третина лісового фонду України). Експерти вважають, що на відновлення лісів потрібно буде не менше 10 років. Але повністю відновити їх не вдасться, адже деякі вже втрачені назавжди. Здебільшого втрата лісів відбувається через обстріли, що спричиняють сильні пожежі, під час яких гинуть не лише дерева, а й жителі лісу.

Утім не лише через пожежі страждає ліс. У квітні 2024-го NGL.media випустило журналістське розслідування, де наочно продемонструвало вирубку лісів російською армією. Мова йде про знищення понад 60 тисяч гектарів українських лісів, вартість збитків складає понад 14 млрд. грн. Ресурс журналістських розслідувань наводить методологію свого дослідження та демонструє яким чином здійснювались підрахунки. Окрім тексту, публікація містить графічні елементи з якими читач може взаємодіяти, а саме супутникові знімки місцевості у Луганській області за вересень 2021 та 2023 років. Пересуваючи повзунком знимок однієї місцевості з одного ракурсу але двохрічною різницею в часі, бачимо зелені ділянки місцевості, які стали земельного кольору. Це і є знищені ліси. NGL розповідає про роботи військових мобільних лісопильних комплексів, частина отриманої сировини іде на фортифікації російської армії, все інше – реалізовується в комерційних цілях.

За аналогією супутникові інтерактивні знимки опублікувала редакція вже з Донецької області. Так само порівнюється ситуація за вересень 2021 і 2023 років а різниця між знимками тут набагато суттєвіша, ніж на попередніх фото. За даними редакції, ситуація в Харківській та Херсонській областях не менш втішна. Тут ліси займали мінімальну площу. Зараз же частина лісового фонду цих регіонів знищена, а майже половина з вцілілих – замінована. Редакція показала й те, наскільки серйозно постраждали ліси внаслідок підриву Каховської ГЕС, про яку ми вже згадувли. Супутникові знимки з різницею у 2 дні – за 5 та 7 червня 2023 року локально демонструють наслідки на одній з місцевостей. Глобально же, за підрахунками експертів, тоді затопило майже 55 тисяч гектарів лісу на лівобережжі. Розслідування підсумовується наслідками цих подій для екології, а це скорочення біорізноманіття, ризики висихання водойм, зростання ймовірності виникнення пожеж, а також суттєве погіршення стану повітря.

Зазначимо, що проблема зі станом повітря стала значно частіше фігурувати в інтернет просторі. Про те, чим ми дихаємо, неодноразово писали екотематичні і суспільно-політичні медіа. Ще у червні 2022-го за даними соцопитування, яке поширила «Українська правда», забруднення повітря для більшості опитаних є найменш критичним наслідком війни. Втім забруднення повітря через війну щоденно набуває все більших масштабів. Вже знайомий нам Інститут аналітики та адвокації виділив цілий ряд аспектів, що впливає на забруднення повітря. І з приходом війни факторів, що забруднюють повітря стало значно більше. З основних чинників ресурс виділяє масове використання дизельних та бензинових генераторів, які вимушено використовують бізнеси (від найменших до найбільших) банально, щоб існувати. Для розуміння дійсності, за 2022 рік в Україну завезли майже 670 тисяч генераторів. 1 літр бензину забруднює приблизно 15 кубічних метрів повітря, а в масштабах кількості генераторів на вулицях – це питання, яке однозначно потребує регуляції та є недооціненим з точки зору масштабів нанесення шкоди довкіллю. В небезпеці від вихлопних газів наші легені. Так, ДВЗ (двигуни внутрішнього згорання) спричиняють викиди оксидів вуглецю, оксидів азоту, чадного газу, сажі та дрібнодисперсного пилу. Останній проникає в кров та судини, що спричиняє дисфункції головного мозку та нервової системи. Усі ж інші компоненти шкодять в першу чергу нашим легеням. Ресурс підраховує, що на момент публікації дослідження пошкоджено, зруйновано або захоплено щонайменше 109 заводів/підприємств. Детонація боєприпасів, горіння військової техніки разом з пальним, атаки на місця збереження боєприпасів так само суттєво забруднюють наше повітря. Ресурс зазначає, що приблизно 30% території України вкриті мінами, вибухи яких частково й спричиняють горіння того, що перелічували вище.

Тож як змінилось висвітлення екопитань в медіа за останні декілька років? Короткі підсумки.

Бачимо, як від початку повномасштабного вторгнення екологічним питанням в медіа стали приділяти значно більшої уваги. На жаль, стається це не через підняття екосвідомості суспільства чи розширення нішевого ринку ЗМІ. Головним тригером стали події війни, вони набули вкрай великих масштабів, що негативно вплинуло не лише на життя людей, але й нанесло незворотньої шкоди навколишньому середовищу. І найгірше, що в контексті війни таких руйнівних подій безліч. Це й спричиняє інфоприводи, висвітлення яких переходить за рамки профільних медіа та екотематичні матеріали (особливо про катастрофи) одразу з‘являються на загальнополітичних чи суспільних ресурсах. Навіть у вигляді циклу матеріалів чи репортажів. Про екоподії в Україні почали говорити і за кордоном (знову-таки політичні медіа). Так, після підриву дамби Каховської ГЕС одразу ж відгукнулись редакції BBC, The New York Times та інші ЗМІ, які постійно згадують у своїх публікаціях Україну. А події, що виходять далеко за межі наших медіа, говорить про їх високий резонанс.

Втім це стосується висвітлення лише гучних екологічних втрат і техногенних катастроф.

Якщо ж брати локальні події (вони з приходом війни нікуди не зникли) – частина лишається в тіні і навіть не доходить до журналістів, інша ж частина публікується, але не набуває широкого розголосу. Неодноразово спостерігав, як матеріали про вирубку лісів або локальні порушення підприємств, що забруднюють водойми/повітря набирали мінімальну кількість переглядів у нішевих медіа та не ставали темами номер один. Тому важливим питанням, окрім висвітлення таких тем, є й зацікавленість читача. Далеко не кожного хвилюватиме тема забруднення повітря, коли щоденно в інформаційному просторі демонструють наслідки ракетних атак. І, певно, меншість читатиме зараз розслідування про вирубку лісів чи недотримання бізнесом євроінтеграційних зобов‘язань, коли є інші ризики, знову-таки пов‘язані з війною.

То що ж далі? Невже екотематичні публікації зараз на паузі? Звісно, що ні. Ринок еко видань в площині нових медіа працював як в 2021 році, так і зараз, на початку 2025-го. Більше тому, інфоприводів, яких би, звісно, краще не було, стало з 2023-го значно більше. Але, на разі, еконапрямок поки що не став трендом в журналістиці. І аби його розвивати, потрібні не лише медіа, які професійно працюють в цій галузі, але й час, свідомі споживачі та законодавчі ініціативи, що популяризуватимуть позитивні екозміни.

Гліб Гаврилов, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.