Сьогодні достатньо кількох тисяч лайків і репостів, щоб будь-який допис у соцмережах почав виглядати переконливо. Контент, який швидко набирає перегляди, лайки та коментарі, здається правдивішим сам по собі, незалежно від того, що в ньому насправді. У результаті цифри під публікаціями часто стають важливішими за сам зміст.

Так чи інакше під вплив алгоритмів соціальних мереж потрапляють всі користувачі інтернету. Проте найбільше вірусність все ж впливає на покоління старших людей та на підлітків. Певно кожен бачив у фейсбуці згенеровані штучним інтелектом публікації про поранених військових без сім’ї, майстрів різного роду, чиї роботи ніхто не підтримав, чи відео з тваринками, що виконують цілком нереалістичні команди. Такі публікації дуже часто набирають великі охоплення, а також багато коментарів зі словами підтримки чи захоплення. І хоч цей контент на перший погляд не несе інформаційної загрози, втім є неправдивим та оманливим.

Джерело: Листи до приятелів

Вірусний маніпулятивний контент змінює ставлення до інформації й у молодшого покоління користувачів. Часто про перегляді контенту на певну тему вперше, ми автоматично сприймаємо цю інформацію як правдиву, навіть якщо маємо можливість її перевірити. Про такі висновки йдеться зокрема у дослідженні Стенфордського університету, в якому провели опитування 3 446 студентів США. У ньому понад 96% учнів не звернули уваги на те, що організація, яка публікує матеріали про вплив вуглекислого газу на довкілля, фінансується компаніями з викопного палива, хоча цю інформацію можна було легко знайти у відкритому доступі. В іншому завданні більше половини респондентів (52%) визнали переконливим доказом фальсифікації виборів відео з Facebook, яке насправді було зняте в Росії та не мало жодного стосунку до виборів у США. Такі результати демонструють, що молоді користувачі часто сприймають контент як достовірний без перевірки його походження, навіть коли мають для цього всі можливості.

Звісно не можна стверджувати, що весь вірусний контент є фейками чи маніпуляціями, проте потрібно зазирнути у природу вірусності. Головна причина, чому ті чи інші публікації набирають багато переглядів – вони викликають сильну емоційну реакцію у глядачів. Це можуть бути як сміх чи жалість, так і гнів. Саме емоції стають тим «пусковим механізмом», який змушує користувача не просто переглянути контент, а поставити реакцію, написати коментар або поділитися з іншими. Наприклад, гумористичні або абсурдні відео в TikTok часто набирають мільйони переглядів не через складність ідеї, а через миттєву емоційну відповідь – сміх або подив, які хочеться розділити з іншими. Так само працюють і більш складні кейси: наприклад, кампанія Duolingo із «смертю» свого талісмана викликала подив і розгубленість у користувачів, що спровокувало масове обговорення й залучення інших брендів до цього наративу.

Джерело: TikTok

Водночас вірусність рідко є повністю випадковою, за нею стоїть певна логіка. По-перше, як вже зазначалося, це сильний емоційний тригер. Другим компонентом є відчуття близькості й впізнаваності, адже користувачі частіше діляться тим, у чому бачать себе або власний досвід. По-третє, простота і зрозумілість: чим легше сприйняти ідею, тим швидше вона поширюється. Не менш важливими є актуальність і влучне потрапляння у контекст – тренди, новини чи суспільні настрої. Вірусний контент завжди передбачає взаємодію: він ніби «просить» користувача долучитися через коментар, репост або власну інтерпретацію. А що більше лайків і коментарів, а також що частіше інформація потрапляє у стрічку соцмереж – то правдивішою вона здається користувачу.

Водночас поширення вірусного контенту значною мірою визначається самими платформами соціальних мереж. Їхні алгоритми побудовані так, щоб максимально утримувати увагу користувача, тому вони пріоритезують контент, який викликає найбільше взаємодії. Так емоційно насичені повідомлення отримують суттєво більше охоплення, ніж нейтральна інформація. У результаті дезінформація не лише знаходить свою аудиторію, а й активно підсилюється алгоритмами платформ.

Хоча дезінформація особливо добре поширюється в такому середовищі, самі механізми обміну в месенджерах і соціальних мережах лише посилюють цей процес. За дослідженням BBC 2020 року один допис, опублікований у WhatsApp-групі з 20 учасників, потенційно може охопити понад 3 мільйони людей, якщо кожен із них передасть його ще 20 контактам, і така ланцюгова реакція повториться кілька разів.

Окрему роль у поширенні вірусного контенту інколи відіграють і самі новинні організації, які в умовах конкуренції за увагу аудиторії іноді жертвують перевіркою фактів заради швидкості та охоплення. Дослідження Tow Center for Digital Journalism 2015 року показує, що медіа нерідко публікують неперевірені твердження або онлайн-чутки майже без базової верифікації, посилаючись на інші матеріали, які, своєю чергою, теж можуть ґрунтуватися на сумнівних джерелах. У результаті першоджерело інформації часто зводиться до поста в соцмережах або слабко підтвердженої заяви, але вже після публікації в медіа така інформація отримує «штамп достовірності» і починає активно тиражуватися іншими виданнями. Тобто у гонитві за вірусністю ЗМІ не лише віддзеркалюють, а й підсилюють потік недостовірного контенту.

Що цікаво, часто перевірка достовірності вірусної інформації призводить до ще більшого її поширення та посилення довіри до неї. Як показує дослідження в журналі Nature, спроби перевірити новину через пошук можуть ненавмисно приводити користувачів до матеріалів із ненадійних джерел, які відтворюють ті самі твердження, через що вони здаються переконливішими. Ба більше, сам процес пошуку іноді підвищує ймовірність того, що люди сприйматимуть навіть оманливі новини як правдиві. У результаті перевірка не лише не зменшує вірусність, а інколи підсилює її, робить дезінформацію ще стійкішою до спростування.

 Ольга Демидчук, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.