Гуцульський блогінг: як карпатські тік-токери популяризують місцеву говірку
Олег Гончарук
Опубліковано: 23-08-2026
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Коли ми вслухаємося в місцеві говірки, то починаємо краще розуміти специфіку регіону, а сама мова перестає бути просто текстом із книжок. Робота зі збереження говірки у наш час вже давно вийшла за межі філологічних підручників та етнологічних записів на старому диктофоні. Тепер її ретранслятором є соціальні мережі, у яких місцеві мешканці публікують власний контент. Розглянемо кілька прикладів, як саме контент-мейкери карпатських регіонів зберігають та поширюють гуцульську говірку через платформу TikTok, демонструючи молоді, що говорити власним діалектом – це круто.
Контент гуцульською говіркою можна умовно поділити на розважальний та пізнавальний. Він демонструє багатогранність місцевого життя через призму розмов, обговорень та автентичних жартів відповідних регіонів. Рушійною силою цього процесу є молоді автори, які інтегрують рідні говори у повсякдення молоді через зрозумілі типи мислення. Серед них — «Figlyarka Inessa», «Чорний Гуцул» та «Назарій\Світ очима гуцулів»
Блогерка Фіглярка Інесса походить із Чернівецької Гуцульщини й показує у своєму ТікТок-блозі, що карпатський говір — це не просто набір застарілих слів, а жива мовна система. Вона активно популяризує місцевий лексикон, традиційні співи та танці, формуючи через короткі відео образ сучасної гуцулки для молодіжної спільноти. Назва її каналу походить від гуцульського слова «фігляр» (весела людина), що ідеально перегукується з її життєрадісною манерою подачі. Важливою фішкою її медіаформату є те, що вона знайомить глядачів із неповторним звуковим забарвленням саме буковинського діалекту, показуючи його м’якість та особливу мелодику.
У своїх відео блогерка порівнює, як звучать українські слова у карпатських говірках і наскільки сильно вони відрізняються від літературної мови. Наприклад, вона пояснює значення таких слів, як «бартка» (маленька сокира), «чічка» (квітка) чи «файний» (гарний), розкриваючи специфіку гуцульського побуту. Це допомагає глядачам без напруги зрозуміти гуцульський лексикон і відчути себе ближче до автентичної карпатської культури. Крім того, формат коротких відео — це ідеальний спосіб наочно продемонструвати унікальну гірську говірку. Завдяки цьому складні мовні особливості легко сприймаються глядачами, які звикли гортати швидку стрічку в соціальних мережах.
@figlyarka єк вам така рубрика? і може є хтос хто хоче разом її вести? 😁 #гуцули #гуцульськежиття #співанки #діалект #гуцульськийдіалект #закарпаття #гуцулирулять #гуцуліярулит #гуцулянка #закарпаття #закарпатськийдіалект
Особливе місце в її контенті посідає виконання народних пісень, де говір розкривається на повну. Це наочний приклад того, як соціальні мережі допомагають оцифрувати та поширити співи власних предків, зберігаючи правильну діалектну вимову й наголоси. І це виглядає як дуже граційне виконання, яке подумки занурює глядача в атмосферу карпатських хатинок та мальовничих лісів.
Канал «Чорний Гуцул» — це авторський проєкт Віктора Бендика із Закарпаття, який прославився на весь інтернет записом відео з виконанням коломийок на урочистих заходах. Саме традиційні коломийки стали в нього головним медійним інструментом для популяризації місцевого говору. Через ці короткі, іноді цілком імпровізовані співи, автор наочно демонструє унікальний ритм карпатських говорів та особливості вимови, які буває важко передати у звичайній розмові. На відміну від контенту Інесси, «Чорний гуцул» подає користувачам TikTok гуцульську говірку через призму розважального контенту, який проявляється у вигляді коротких скетчів. У них Віктор з братом беруть певну актуальну тему для громадськості та обговорюють її так, неначе це типова бесіда місцевих жителів під час дозвілля.
@chorniygucul Перекидуй Іванкові🤫😂
Медійна фішка цих скетчів полягає в комедійних ситуаціях із повсякденного життя, де головним інструментом гумору стає власне говірка. Автори будують формат відео як динамічні побутові мініатюри, зрозумілі кожному: від сімейних суперечок до обговорення світових новин. Через таку розважальну подачу глядач знайомиться з автентичним карпатським говором, ніби сам є учасником їхнього обговорення. Швидкий темп скетчів, жива акторська гра та емоційні діалоги діалектом допомагають аудиторії легше сприймати специфічну карпатську вимову й автоматично запам’ятовувати унікальні слова. Це показує молоді, що рідна говірка предків може бути живою, актуальною і неабияк кумедного в сучасних медіа.
Окремою нішею колоритного гуцульського контенту в сучасному цифровому просторі виступає блогер Назарій Шатрук з каналу «Світ очима гуцулів», на якому автор себе позиціонує популяризатором гуцульської культури в Україні. Назарій активно у своїх відео використовує локальні словечка не в суто інформаційній чи розважальній площині, а щоб показати звичайному користувачу максимально реалістичну вимову та те, як спілкується місцевий гуцул поза камерами.
Його контент побудований на тому, щоб познайомити ближче людей з-за меж карпатських регіонів зі звичайним побутом краю та заняттями місцевих жителів — від збору грибів до традиційного ведення господарства у високогір’ї. Говірка виступає в нього як показник цієї автентичності, де прості селяни не просто розмовляють заради лайків чи підписок у TikTok, а природно використовують свій щоденний лексикон, вирішуючи свої буденні справи в реальному часі.
@svit.ochyma.hutsuliv
Через таку медійну модель Назарій Шатрук демонструє аудиторії, що регіональні діалекти є не архаїзмом, а живим інструментом повсякденної комунікації. Проєкт наочно доводить, що за допомогою запису власного локального побуту можна успішно долати географічні бар’єри та інтегрувати традиційну локальну культуру в глобальну мережу.
_____
Як бачимо, активна гуцульська молодь активно намагається зберігати гуцульську говірку для сучасних та прийдешніх поколінь в онлайн-форматі. Соціальні мережі стали ідеальною платформою для того, щоб локальну говірку могли слухати та вивчати люди з усіх регіонів держави (і не тільки), руйнуючи стереотипи про жителів Карпат та відкриваючи собі їхню колоритну культуру.
Олег Гончарук, магістрант факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка





