Новини у вертикальному форматі: як українські медіа адаптуються до тіктоку
Вікторія Рудзінська
Опубліковано: 10-11-2026
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Соціальні мережі займають дедалі помітніше місце в тому, як українці отримують інформацію про події в країні та світі. За даними дослідження Internews Ukraine за 2025 рік, 86% опитаних українців споживали новини через соціальні платформи, а для 37% вони були єдиним джерелом новин.
Це змушує традиційні медіа адаптуватися до змін у звичках авдиторії та шукати нові способи подачі інформації. Одним із таких майданчиків став тікток, де редакції публікують короткі відео про актуальні події, пояснюють складні теми й розповідають особисті історії. Але як змінюється журналістський матеріал, коли його потрібно вмістити у формат короткого відео?
Щоб з’ясувати, як медіа адаптуються до до короткого відеоформату, розглянемо тікток-сторінки «Суспільного» та «24 Каналу».
Історії людей проти новинних експлейнерів
«Суспільне Новини» та «24 Канал» мають різний досвід роботи в тіктоці і різний масштаб авдиторії. «24 Канал» створив акаунт у квітні 2022 року, тоді як «Суспільне Новини» приєдналося до платформи в червні 2025-го. Станом на жовтень 2026 року акаунт «24 Каналу» має 673,9 тисячі підписників і 41,8 мільйона вподобань, а «Суспільне Новини» — 56,3 тисячі підписників і 3,1 мільйона вподобань.
Крім основної сторінки «Суспільне Новини», медіа розвиває окремі акаунти, як от «Суспільне Культура» чи регіональні редакції. У цьому аналізі йдеться саме про основний акаунт.
Обидві редакції використовують тікток для висвітлення актуальних подій, але роблять акцент на різних способах подачі. У «Суспільне Новини» помітне місце посідають особисті історії та свідчення людей, тоді як «24 Канал» часто будує ролики навколо запитання, на яке ведучий дає коротку відповідь-пояснення.
«Суспільне»: новини через сторітелінг
У тіктоці «Суспільне» здебільшого висвітлює події через сторітелінг. Замість того щоб лише повідомляти про факт, редакція показує, як він впливає на конкретних людей, і розкриває тему через їхній досвід, спогади та емоції.
Наприклад, в одному з відео йдеться про Оксану Карпцову, яка разом із чоловіком усиновила чотирьох дітей у пам’ять про загиблого сина. Історію розповідають через особисті подробиці: спочатку подружжя планувало всиновити одну дівчинку, але дізналося, що в неї є троє братів і сестер, і вирішило забрати всіх чотирьох дітей. Такий підхід дає змогу говорити про всиновлення не абстрактно, а через конкретну родину та її рішення.
Схожий принцип редакція використовує у відео про Радіодиктант національної єдності. Замість того щоб обмежитися повідомленням про захід, «Суспільне» показує реакції його учасників. Наприклад, Дар’я Астаф’єва емоційно звертається до своїх критиків, а рекордсменка з написання Радіодиктанту Христина Гоянюк зауважує, що диктант був середньої важкості, а читці добре впоралися із задачею. Особисті репліки передають атмосферу події та додають їй емоційного виміру.
Сторітелінг допомагає привернути увагу до тем, які складно розкрити через сухе повідомлення фактів. Особиста історія може зацікавити авдиторію проблемою всиновлення, а свідчення людини — допомогти зрозуміти досвід полону, життя під обстрілами чи втрати близьких. Глядачеві легше емоційно залучитися, коли за новиною він бачить конкретну людину.
Але в цей же час у такого формату є обмеження. Коротке відео може зосередитися на найбільш емоційних моментах історії, залишивши поза увагою ширший контекст. Наприклад, розповідь про родину, яка всиновила дітей, сама по собі не пояснює, із якими труднощами стикаються усиновлювачі або яка підтримка їм доступна.
Це не обов’язково недолік конкретного ролика: коротке відео не має вміщувати всю інформацію про тему. Однак важливо розуміти, що воно може бути точкою входу в проблему, а не її вичерпним поясненням.
«24 Канал»: хук на межі з клікбейтом
У тікток-акаунту «24 Каналу» помітна інша модель подачі. Ролики часто починаються із запитання, яке одразу формулює проблему для глядача: «Удари по енергетиці припинять у листопаді?», «Потрапити до укриттів стане тяжче?», «Бізнеси знову не працюватимуть у тривогу?». Після цього ведучі пояснюють ситуацію, а динамічний монтаж підтримує увагу глядача.
Таке запитання працює як хук — початковий елемент, який має зацікавити глядача й мотивувати його додивитися відео. Воно одразу вказує на можливі наслідки події: чи зміняться правила доступу до укриттів, чи зможуть підприємці працювати під час повітряних тривог, чи є підстави очікувати припинення ударів по енергетиці. Замість довгого вступу редакція відразу озвучує питання, яке може стосуватися повсякденного життя авдиторії.
Наприклад, у відео про доступ до шкільних укриттів ведуча пояснює правила та можливі винятки, а в ролику про роботу бізнесу під час повітряної тривоги розповідає про вимоги щодо безпечного простору для працівників. У ролику про енергетику тема можливого припинення ударів пов’язана з переговорами, обстрілами інфраструктури та ризиками для опалювального сезону. Отже, відео не просто ставить запитання, а намагається дати контекст, потрібний для розуміння ситуації.
Однак саме тут проходить тонка межа між вдалим хуком і клікбейтом. Запитання на початку може бути цілком виправданим, якщо воно точно передає зміст матеріалу й отримує відповідь у самому відео. Проблема виникає тоді, коли формулювання перебільшує загрозу, створює враження неминучої зміни або обіцяє конкретну відповідь, якої матеріал насправді не дає.
Це особливо важливо, коли йдеться про можливі рішення влади, безпеку чи перебіг війни. Наприклад, формулювання про те, що бізнеси можуть знову не працювати під час тривог, здатне привернути увагу, але водночас може створити враження, що відповідні правила вже ухвалені. Якщо ж йдеться лише про пропозицію або обговорення, це потрібно чітко пояснити. Так само запитання про припинення ударів по енергетиці не має підміняти прогнозом підтверджений факт.
Тому редакціям важливо втримувати баланс: хук має бути достатньо виразним, щоб зацікавити авдиторію, але не настільки категоричним, щоб спотворити зміст новини. Короткий формат вимагає швидко привертати увагу, але це не скасовує журналістської відповідальності за точність формулювань.
Як тікток змінює новинну стрічку
Зміна звичок авдиторії змушує редакції шукати нові способи подачі новин. Тікток стає майданчиком, де журналісти експериментують із форматами, використовують сторітелінг, запитання та короткі пояснення, щоб зацікавити глядача й донести до нього важливу інформацію. Приклади «Суспільне Новини» та «24 Каналу» показують, що одного універсального підходу немає.
Однак адаптація до авдиторії не означає, що журналістика має підлаштовуватися під алгоритми за будь-яку ціну. У гонитві за переглядами важливо не перебільшувати загрози, не виривати факти з контексту й не жертвувати точністю заради емоційного заголовка. Формат може змінюватися разом із читачем, але достовірність має залишатися основою.
Вікторія Рудзінська, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка


