З давніх-давен людину цікавила кінцева доля світу. Есхатологічні мотиви присутні майже в кожній релігії світу, а пророцтва про загибель людства з’являлися протягом усіє історії і знаходили тисячі прихильників, почасти провокуючи масову паніку. Першим описаним явищем масового страху перед кінцем світу був рік 999, коли європейський світ із жахом очікував прихід антихриста і Страшний Суд у новому тисячолітті. Коли цього не сталося, роком кінця світу було оголошено рік 1033 – тисяча років після розп’яття Христа.

Вікіпедія у статті „Список дат кінця світу” наводить близько сотні оголошених дат Судного Дня (з 33 – по 2011р), які не здійснилися. Різні сценарії загибелі людства пропонує і сучасна наука, щоправда без конкретних дат. Серед найбільш ймовірних шляхів знищення світу називають Третю світову війну (ядерну чи біологічну), всесвітню пандемію нового вірусу, колапс навколишнього середовища та катастрофічну зміну кліматичних умов, викликаних як людським так і природнім чинником. Проте незважаючи на суспільний скептицизм щодо раптової загибелі людства, апокаліптичні прогнози залишаються популярним явищем медіакультури.

Найяскравіше кінець світу зображає кінематограф у жанрі фільмів-катастроф. Існує багато стрічок, присвячених гіпотетичним катаклізмам, які так чи інакше ставлять під загрозу існування людства. Так, у розпал холодної війни та гонки озброєнь між США та СРСР вийшло три знакових фільми про ядерну війну та її апокаліптичні наслідки: американський „Наступного дня” (The Day After, 1983), британський „Нитки” (Threads, 1984) та радянський „Листи мертвої людини” (Письма мёртвого человека, 1986). Мотив страху у цих фільмах був продиктований духом тодішньої холодної війни. Зображаючи жахіття ядерної війни, яка, у разі її здійснення, зачепить кожну людину на світі, ці стрічки відігравали роль антивоєнної пропаганди і були свого роду закликом до ядерного роззброєння.

Згодом тема ядерної війни втратила свою актуальність. У наш час інтерес до художньої медіапродукції на апокаліптичну та постапокаліптичну тематику підігрівається страхами людства перед сліпою стихією природи, екологічним колапсом, зміною кліматичних умов, невідомими вірусами або перед неосяжністю космосу. У стрічці „Післязавтра” (The Day After Tomorrow, США, 2004) – це наслідки глобального потепління, у „Війні світів” за мотивами Герберта Уелса (War of the Worlds, США, 2005) – іншопланетне вторгнення, у фільмі-катастрофі „2012” (2012, США, 2009) – зсув тектонічних плит, що призведе  до всесвітньої повені, у „Знаменні” (Knowing, США-Великобританія-Австралія, 2009) – макроспалах на Сонці, а у стрічці Ларса фон Трієра „Меланхолія” (Melancholia, Німеччина, 2011) Земля гине внаслідок зіткнення з іншою планетою. Мотив загибелі людства від вірусу, який перетворює людей на живих мерців, присутній майже в кожному фільмі про зомбі, як-от „28 днів потому” (28 Days Later…, Великобританія, 2002) або „Я – легенда” (I аm Legend, США, 2007). У стрічці індійського режисера Найта Шьямалана „Явище” (The Happening, США-Франція-Індія, 2008) невідома пошесть провокує масові суїциди серед людей, а в фільмі „Дитя людське” (Children of Men, США-Великобританія, 2006) людство вимирає внаслідок тотального припинення народжуваності.

Таким чином існує велика кількість кінофільмів, присвячених гіпотетичним катаклізмам, які стають причиною загибелі людства. Проте не тільки творці художньої медіапродукції активно експлуатують одвічний інтерес людини до кінця світу. Апокаліптичні мотиви присутні сьогодні в багатьох документальних фільмах. Переглянувши перелік анотацій популярних документальних фільмів, можна побачити, що усі сценарії загибелі людства у художній кінопродукції знаходять своє відображенні і у цій документалістиці. Із тією відмінністю, що автори документальних фільмів презентують свої сценарії не як художній витвір, а як цілком серйозне попередження глядачам.

Так, у документальному фільмі російського виробництва „Апокаліпсис: ГМО-врожай” (ТВ3, 2011) генномодифіковану їжу називають зброєю масового знищення, яку використовують транснаціональні корпорації для домінування в світі. Як запевняють автори фільму, недавні кліматичні катаклізми, зокрема нечувана спека та лісові пожежі у Росії влітку 2010 року – це наслідки застосування американцями кліматичної зброї. Кінцева мета цієї світової спецоперації – знищити традиційні сільськогосподарські культури і таким чином залишити ГМ-продукцію поза конкуренцією. У свою чергу ГМ-продукція, яку ми вживаємо щодня, здатна викликати масу небезпечних захворювань – від безпліддя до екзотичних колючок на тілі рослинного походження. І вберегтися від цієї пошесті неможливо – зараження землі генномодифікованим насінням триває вже кілька десятиліть, а бджоли та метелики щодня переносять пилок з ГМ-полів на навколишній ґрунт. Тому штамп на продуктах харчування „Без ГМО” насправді нічого не означає. Наприкінці фільму звучить припущення, що генномодифіковане насіння можуть використовувати екстремістські угруповання  як біологічну зброю масового ураження.

В іншому документальному фільмі російського виробництва „Відкладена смерть” (Наша Версия: под грифом „секретно”, 2005) йдеться про найбільше в світі сховище ядерних відходів „Маяк”, розташоване поблизу містечка Озерськ, Челябінської області. Через занедбаність устаткування та неналежність обслуговування сховище називають міною уповільненої дії планетарного масштабу. Воно є вразливим як до стихійних лих, зокрема землетрусів, так і до диверсій терористів чи іноземних спецслужб. Наприклад, зауважують автори фільму, тару для урану та плутонію сховища „Маяк” постачають із США, і в цю тару можна дуже легко підкласти вибухівку, яку не зафіксують жодні детектори. У випадку ненавмисної аварії, такої як звичайна пожежа, радіус забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами сягатиме 4000 км. Тобто постраждає і Європа, і Азія. Якщо ж сховище стане жертвою терористичної атаки, то уся земна куля опиниться у становищі гіршому, ніж 30-кілометрова зона Чорнобиля.

Схожу документальну продукцію, у якій міститься мотив загибелі людства, часто презентують українські телеканали, зокрема в науково-пізнавальних передачах „Неймовірно, але факт” на СТБ, „Провокатор” на ICTV, „Правда життя” на НТН тощо. Переглянувши кільканадцять прикладів такої медіапродукції, можна виділити у нинішній документалістиці на тему потенційної планетарної катастрофи спільний мотив:

1) існує реальна загроза людству;

2) ця загроза свідомо замовчується владою (мотив світової змови);

3) здійснення цієї загрози є неминучим і шляхів її попередження не існує.

Прикметно, що ця модель, як спільна структура сюжету, є характерною для документальних фільмів-катастроф незалежно від представленого у них об’єкта загрози людству: чи це ГМ-продукція, чи ядерні відходи, чи астероїди та спалахи на сонці. Тенденційність підбору фактів, безапеляційність тверджень, шаблонність сюжетів та використання типових для гостросюжетних кінофільмів художніх прийомів нагнітання страху змушують класифікувати цю продукцію не як пізнавальну, а як розважальну, тобто таку, де основна мета – „полоскотати нерви”, шокувати, налякати, стривожити. Крім цього, така продукція може створюватися і з метою пропаганди певної ідеї, системи цінностей, рекламування певного виду товарів, або ж – з  метою дискредитації певних ідей, цінностей і товарів.

У теленовинах прогнози про майбутній апокаліпсис подаються стриманіше і майже завжди – з часткою скепсису.

„Зворотній відлік розпочався. Людство доживає свій останній рік. Вже наступного грудня, 21 числа, настане кінець світу. Сатурн, Юпітер, Марс і Земля вишикуються в одну лінію. Цей парад планет призведе до катастрофи”, – повідомляє ведуча у випуску новин „Вікна” (22.12.11., 18:00) на СТБ. Щоправда одразу уточнюючи, що так начебто вказано у календарі стародавніх майя, у що ані вчені, ані послідовники культури майя не вірять.

„Ця підсумкова програма може виявитись останньою. На 2012-й пророкують кінець світу, – застерігає Перший національний у Підсумках року (25.12.11., 21:00), але вже за кілька секунд розвіює хмари. – Хоча навряд чи. На нашій пам’яті кінців світу вже було стільки, що тяжко порахувати. Апокаліпсис призначають мало не щороку. І кожного разу людству якимось чином вдається вижити”.

Приблизно у такій  тональності повідомляли про гіпотетичний кінець світу й інші українські телеканали. На відміну від документальних фільмів новинарні телесюжети будувалися за стриманішою схемою:

1) повідомлення про потенційну загрозу для планети (ефект тривоги);

2) висловлення скепсису щодо цієї загрози (ефект звільнення від тривоги)

3) іронізування щодо цієї загрози (ефект емоційної розрядки шляхом висміювання об’єкту тривоги).

Натомість в інтернет-версіях українських телеканалів повідомлення про майбутній апокаліпсис зазвичай подаються без 2-го і 3-го пункту цієї схеми. Зокрема будь-якого скепсису та іронії позбавлені такі повідомлення сайту ТСН як Вчені склали ТОП-10 сценаріїв знищення людства та Міфічна планета знищить Землю у День Валентина 2013 року – вчені. При цьому під вченими автори повідомлень мають на увазі футурологів та астрологів. У повідомленні NASA назвали дату реального апокаліпсису на Землі сайт ТСН  інформує, що за даними науковців NASA кінець світу може початися у 2013 році (насправді у повідомленні NASA йдеться лише про пік сонячної активності, який регулярно відбувається кожні 11 років).

Що стосується української аналітичної журналістики (політичної, економічної), то в центрі її уваги опиняються лише ті „апокаліптичні прогнози”, які стосуються політичного та економічного майбутнього України і лише метафорично можуть бути названі „кінцем світу”. Наприклад, наприкінці президентства Віктора Ющенка в українських ЗМІ часто називали „апокаліптичною” загрозу дефолту, економічного та інфраструктурного колапсу України. Цим темам було присвячено велику кількість аналітичних матеріалів. Після приходу до влади Віктора Януковича у мові аналітичних ЗМІ до цих потенційних загроз додалися „диктатура” та „міжнародна ізоляція”.

Загалом, аналіз медіапродукції з апокаліптичними мотивами свідчить, що у суспільстві сьогодні є затребуваними есхатологічні міфи про знищення світу. Деякі психологи пояснюють сучасний інтерес суспільства до апокаліпсису як цілком нормальну реакцію людської психіки на постійне зростання різноманітних загроз, які не піддаються усвідомленню та контролю.

Медії теж створюють міфи загибелі людства, задовольняючи суспільний попит на „викриття змови”, „роз’яснення загрози” та „віщування майбутнього”. Таким чином, сюжети про наближення астероїду, іншопланетне вторгнення та світову змову переносять неусвідомлені страшні образи на певні зовнішні об’єкти, вірогідність загрози з боку яких, з наукової точки зору, є незначна або й взагалі відсутня.

Comments are closed.