Віртуальна реальність (VR) перейшла з ігрового світу в журналістику як експеримент з новими методами “упакування” інформації. Зараз вже звично, що аудиторія може обирати який формат новини хоче побачити: текст, фото, відео або аудіо — та насправді всі вони ставлять обмежувальні рамки того, що людина дізнається. Як репортер опише і протрактує подію, під яким ракурсом і що сфотографує — разом це дає фрагментовану картинку й робить людей лише відстороненими споживачами. Для деяких історій навіть можливостей мультимедійного міксу бракує, щоб досягнути бажаного рівня занурення аудиторії. Через це в журналістиці з’явилася потреба експериментувати з новими форматами подачі інформації й адаптувати технології з інших сфер.

Ми уже писали, як працює VR-технологія. Завдяки повному зануренню в віртуальне інтерактивне середовище, вона пропонує аудиторії замість зовнішніх спостерігачів (як це відчувається у звичайних матеріалах) стати учасниками, побувати на події й отримати власні висновки та враження. У своєму дослідженні у 2017 році Лабораторія новин Google дійшла висновку, що формат віртуальної реальності в журналістиці приваблює споживачів можливістю самостійно вивчати простір, взаємодіяти з ним й розширювати перспективу історії. Один з його учасників підсумував свій досвід з VR-технологіями: «Я відчуваю, що маю більше контролю, ніж у невіртуальному контенті. У мене є свобода досліджувати різні аспекти простору».

Військовий репортер і автор VR-проєктів Ділан Робертс вважає, що за допомогою традиційних методів розповіді журналісти можуть маніпулювати атмосферою, але з віртуальною реальністю це зробити набагато складніше, тому вона змушує бути достовірними.

Чому VR-історії ефективніші за інші формати

Окрім свободи дій й високого рівня об’єктивності, головною перевагою віртуальної реальності є повне занурення глядача в історію. Коли людина потрапляє у віртуальний світ, то все довкола відчувається для неї як реальність, тож вона ніби сама стає частиною подій й переживає в процесі сильні емоції. Це зовсім різниться від того як переглянути документальний фільм чи фоторепортаж.

В дослідженні Google, про яке згадували раніше, йдеться, що «враження користувачів від досвіду віртуальної реальності схожі на пам’ять, адже моменти з історії VR обробляються та споживаються як живий досвід». Для цього є спеціальний термін — «storyliving». Напротивагу «storytelling», «storyliving» створює відчуття, що глядач «проживає» історію, а не слухає чиюсь розповідь. Тож якщо розповісти ту ж саму інформацію в форматі мультимедійного матеріалу й у форматі віртуальної реальності, то емпатична реакція аудиторії буде сильнішою у другому варіанті. До того ж така форма живої історії допомагає глядачам глибше усвідомити інформацію і побудувати тривкий емоційний зв’язок з героями оповіді та групами, які вони представляють. Цей ефект VR відкрив перед журналістами перспективу ефективніше доносити до суспільства й залучати його до важливих тем, зокрема, війн, змін екології та катаклізмів.

Міжнародний досвід висвітленні війн і збройних конфліктів крізь VR

Історії з територій, охоплених війною мають одну пріоритетну ціль — показати тамтешню реальність й вплинути на аудиторію. Найчастіше для цього використовують фотографії або відеоматеріали, проте військовий фотожурналіст Карім Бен Хеліфа, який п’ятнадцять років висвітлював війни в багатьох країнах, помітив, що традиційна журналістика часто вже не резонує з аудиторією як вона це робила раніше. Тоді автор вирішив спробувати технології віртуальної реальності, щоб дати глядачам можливість зустрітися з війною віч-на-віч. У 2017 році журналіст створив інтерактивний VR-проєкт «Вороги», який розповідає історії ворожих бойовиків з трьох зон конфлікту: з Мара в Сальвадорі, в Демократичній Республіці Конго й в Ізраїлі та Палестині. Коли учасники одягають гарнітуру віртуальної реальності, то опиняються в приміщені з відтвореними за допомогою ЗD військовими, які розказують про своє життя, досвід і погляди на війну. Бен Хеліфа особисто брав інтерв’ю для проєкту, він пояснив значення свого проєкту: «Я не кажу, хто правий, а хто ні. Я не кажу вам, що думати. Я прошу вас переосмислити своє ставлення до інших, коли ви бачите людей, які були створені й навчені вбивати один одного».

Джерело: The World

VR-технології для оповідання історій з зон конфліктів також використовує The New York Times. Разом з лауреатом Пулітцерівської премії й відеожурналістом Беном С. Соломоном видання створило 11 хвилинний фільм з документальних кадрів на 360 градусів про війну в Іраку. В центрі розповіді «Боротьба за Фаллуджу» є глядач, який на власні очі бачить битви іракського війська за місто захоплене ІДІЛ та їхні наслідки. Крім солдатів, проєкт показує в яких умовах живе тамтешнє мирне населення, зокрема, діти-біженці.

Помітним у сфері висвітлення збройних конфліктів та війн є незалежне медіаагентство Frontline in Focus. У 2022 році його заснував відомий фотограф Халіл Ашаві. У своїх проєктах вони експериментують з 3D-фото, доповненою реальністю (AR), віртуальною реальністю (VR) та іншими технологіями розширеної реальності (XR), що дозволяють «перенести» аудиторію на охоплені війнами території. У своїх роботах вони перш за все висвітлюють історії людей, які страждають від війни й показують глядачам зруйновані під час боїв вулиці й будинки. Серед таких проєктів — «Це мій дім: зруйнована школа, перетворена на притулок» та «Намет — це не дім» про наметове селище біля Алеппо в Сирії.

Знімок екрана проєкту «Це мій дім: зруйнована школа, перетворена на притулок»

Російсько-українська війна у віртуальній реальності

З початком повномасштабного вторгнення Росії події в України постійно потрапляють в стрічки й на екрани усіх світових медіа. Фоторепортажі з Маріуполя й інших зруйнованих міст показали світовій спільноті, які жахи переживають українці, попри те більшість іноземців навіть частково не уявляють, які справді масштаби має ця війна. Занурити Європу й інші країни в українську реальність беруться автори численних VR-проєктів.

Як Україна виглядала до і якою стала після російської армії, показує проєкт «Війна впритул». За допомогою сучасних технологій автори детально фіксують на 360 градусні панорами всі злочини окупантів й створюють з них віртуальні тури поруйнованими містами. Відтак глядачі з усього світу можуть опинитися в епіцентрі української трагедії й пройтися зруйнованою Бучею чи Ірпінем, одягнувши спеціальні VR-окуляри.

«Наше завдання показати, що все це більш масштабно, ніж показують по телебаченню, трагічніше», — розповів в інтерв’ю керівник проєкту Микола Омельченко. В лютому минулого року “Війну впритул” представили у Вашингтоні, а опісля проєкт експонувався в інших містах США, Європі, Об’єднаних Арабських Еміратах, Індонезії та Австралії.

Знімок екрана проєкту «Війна впритул»

Інший успішний VR-проєкт створила громадська організація The Game Changers з підтримкою компанії Sensorama. «Living The War» — це імерсивна виставка у форматі 360 градусних фотографій і відео віртуальної реальності (VR), яка розповідає жахливі і надихаючі історії цієї війни. Проєкт показує аудиторії не тільки наслідки російської агресії для людей і міст України, а також опір та подвиги українських солдатів, рятувальників та медиків.

«Цей проєкт є доказом того, що насправді приховати все це неможливо. Це доказ того, що війна — це жахлива річ, і всі, хто її розпочинають, мають понести відповідальність», — каже операційна директорка компанії Sensorama Марина Тимченко. Участь в проєкті взяли вже сотні дипломатів з різних держав. «Living The War» еспонували в штаб-квартирі ОБСЄ в Відні, а також в Чехії, Словацькій Республіці, Йорданії, Німеччині та інших країнах.

Джерело: Facebook Ukraine: War in VR

Українська культура також є мішенню російської агресії й потребує захисту. Такі сенси вкладені у VR-фільм німецької компанії NowHere Media «You Destroy. We Create | The war on Ukraine’s culture». Проєкт занурює глядачів в історії митців та професіоналів зі сфери культури, які захищають, відновлюють і створюють мистецтво у розпал війни. Мета проєкту — розширити уявлення глядачів про українців як жертв війни.

«Вони також активно захищаються від агресії, і не лише за допомогою зброї, але й за допомогою мистецтва», — прокоментував співзасновник NowHere Media Фелікс Гедтке. Протягом 25 хвилин фільм розказує про українських танцюристів, вуличних художників, ді-джеїв, кураторів, що працюють навіть за 30 кілометрів від фронту в понищених містах.

Джерело: IMDb

Це лише кілька прикладів застосування віртуальної реальності для висвітлення злочинів й агресії Росії на території України. Оскільки останнім часом російсько-українська війна стає все більш абстрактною для західного суспільства, існування таких ініціатив є дуже цінним для наших міжнародних комунікацій. Завдяки VR ми можемо вкотре ефективно нагадувати, що війна триває, ми мужньо тримаємо оборону й потребуємо підтримки.

Анастасія Ткачук, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.