Ви пригадуєте Вашу університетську практику? Переживання, бажання сподобатися та справити позитивне враження на колектив, довести, що ти не даремно протираєш штани, слухаючи нудні лекції. І, як не дивно, саме останнє твердження чимало редакторів вважає найдоречнішим, кепкуючи з молодих та «зелених» практикантів. Мовляв, чого можуть навчити далекі від практики люди. Більшість таких редакторів вперто повторює сформований ще з радянських часів штамп – «Забудь все те, чого тебе вчили в університеті». І буває так прикро, коли той же керівник якоїсь районної газети з тиражем не більше двох тисяч, доводить, що поняття «лід» в його «районці» не існує, аналітикою називає кожний великий за обсягом матеріал, а під публіцистикою в нього криються «сльозливі історії кохання». Виходить, справді треба забути все те, над чим ти так старанно працював в університеті. Хтось, прагнучи зламати «районну» систему, вступає в дискусії з редактором. Як наслідок – отримує негативну оцінку за проходження практики. Більшість же легко піддається такому керівному впливу, бо сумнівається, чи справді такі науково-творчі підходи викладачів відповідають дійсності. Гірше буває тоді, коли студент і сам не хоче розібратися в цих поняття і проходить практику «для галочки». Однак у кожного із нас своя «практична» історія. А яка з них для вас ближча?

 Історія перша: дівочо-повчальна

 Героїню цієї історії знаю ще з першого курсу. Висока брюнетка з розкішним волоссям та чудовою фігурою. На факультеті всі звертали увагу на Олену. І мало кого цікавило, як вона вчилася. Головне, що виглядала ефектно. Після практики на четвертому курсі Олена остаточно переконалася, що працювати краще в жіночому колективі. «Приїхала на практику в редакцію обласного видання. Звичайно, хотіла не тільки отримати хорошу оцінку, а й так пройти практику, щоб потім залишитися там працювати. Газету купувала постійно, впізнавала авторський стиль багатьох журналістів. Завжди подобалися колонки головного редактора – пише він щиро, влучно. Та як дізналася, що потрібно для того, щоб отримати відмінну оцінку, думка одразу змінилася», – розповідає Олена.

Дівчина зізнається, що спочатку не надавала належної уваги компліментам редактора. Запрошення на каву сприймала як можливість поділитися думками чи почути відгук на написаний матеріал. «Однак редактор сказав, що нічого не друкуватимуть, поки не буде «ближчого» спілкування з ним. Такий прямий перехід від натяків до конкретної пропозиції збив мене з пантелику. Проте я відмовила. І за місяць практики надрукували всього два повідомлення, хоча підготувала до друку значно більше матеріалів. В університеті пояснювати таку низьку успішність на практиці було важко, та й не хотілося розповсюджувати подробиці. Але після щорічних практик я зробила однозначний висновок: якими б талановитими та розумними на сторінках газет не були редактори, вони залишаються нахабними чоловіками».

Тодішня практикантка не тільки не піддалася впливу успішного і красивого, а й показала себе як самодостатня дівчина. Зараз вона працює у виданні, де редактором є жінка.
 
 Історія друга: завоювати вершину

 Не є таємницею, що більшість студентів мріють потрапити на практику на центральні канали. По-перше, можна вживу побачити «зірок» телеефіру, по-друге, стати ближчими до тих, ким захоплюються тисячі простих українців. І тоді звертається увага не на те, що ти маєш сказати при зустрічі з керівником практики, а як ти виглядатимеш, щоб він тебе запам’ятав. Найкраще підібраний одяг та косметика – практикантки використовують максимум «жіночої» зброї. Завдання стоїть одне: звабити чоловіка, щоб отримати відмінну оцінку і зав’язати якісь відносини з успішним та знаменитим. Про вимоги до практики категорія таких студенток взагалі забуває – це непотрібно, оскільки вершиною є інше.

Найгірше тоді, коли після практики дівчина відчуває себе використаною, і виключно з відмінною характеристикою та розбитим серцем повертається до університету. Практичних навиків із журналістики не отримала, на роботу інших журналістів не звертала уваги і, взагалі, мрія про щасливий хепі-енд розбилася вщент.

Хоча є кілька випадків, коли практикантка не тільки отримує відмінну оцінку, а й робоче місце в колективі та замінює місце дружини. Однак для цього потрібно не тільки гарна зовнішність чи фігура. Психологи стверджують, що довготривалі відносини можливі тоді, коли люди ще й мають про що поговорити та мають спільні цілі в житті.

 Історія третя: чоловічий погляд

 З дівчатами більш-менш зрозуміло. Керівники практики не проти «спілкування» з молодими і красивими, та й останні не завжди відмовляють. А от як ставляться до практики хлопці, яких на факультетах журналістики останніми роками не так багато? На запитання «Під чиїм керівництвом краще проходити практику – жінки чи чоловіка?» знайомий однозначно відповів, що жінка-редактор набагато краща. Мовляв, з нею легше встановити контакт. «Якщо красива редакторка, хочеться більше працювати, старатися. Соромно, коли вона знаходить помилки в тексті, оскільки ти хочеш справити на неї враження. Часом доводиться ніяковіти, коли вона красиво посміхається і хвалить не тільки текст. З редактором важче у тому плані, що йому не потрібні твої посмішки чи красивий погляд – він хоче одразу бачити доcконалий матеріал. Хоча, з ним можна поговорити про футбол і дівчат, які проходять практику у цій же газеті».

Роман зауважує, що найбільше розчарування буває тоді, як образ редакторки не відповідає тому, що ти собі малював перед практикою. «До того бачив редакторку – красиву й усміхнену, а в колективі вона зовсім інша. Всіх править, сварить, дає якісь рекомендації. І думаєш: краще було проходити практику під керівництвом, наприклад, якогось пана Наливайка, ніж у цієї злюки. Взагалі до цього варто ставитися простіше: практика ж придумана для того, щоб чогось навчитися. А ми, такими залицяннями, намагаємося собі полегшити навчальний процес, буцімто буде краще, якщо я буду небайдужий керівникові».

 Історія четверта: прагматична

Як би там не було, але багато студентів до практики ставляться не надто серйозно. Хтось вважає, що це додатковий місяць, який можна чудово провести з друзями. Тим паче, що в редакціях не дуже то і хочуть «возитися» із практикантами, адже в журналістів та редакторів окрім цього є ще й основна робота. Тому доводиться шукати компроміс. «За будь-яких обставин можна домовитися, – каже студентка Тетяна. – Редактора я не навантажую своєю присутністю, не прошу якісь завдання і не даю на вичитку матеріали. Я розумію, що редакційні завдання краще виконають працівники редакції. За це вони отримають гонорари. А в тому, що замість їхнього прізвища під невеликим повідомлення буде моє, не бачу нічого поганого».

Не одна Тетяна йде на такі компроміси. Та й самі редактори часто запитують, як ти хочеш пройти практику – «нормально» чи «для галочки». Вони навіть готові посприяти цьому. Крім того, за таку «ведмежу послугу» керівник отримає винагороду. Здавалося б, усе всіх влаштовує, однак з’являється «але»: для чого тоді практика?

 Історія п’ята: ідеально-практична

Прийшовши на практику, відчуваєш якийсь дискомфорт, адже колектив уже сформований, а на побажання молодої практикантки мало хто зважає. Однак ти хочеш чогось навчитися. Відтак, доводиш редактору, що лід пишеться саме так, в аналітиці присутні логічні висновки та компетентні думки, берешся за написання серйозної публіцистики. Якщо редактор і справді успішний та розумний, він зверне увагу на твої пропозиції, а вдалі матеріали обов’язково будуть опубліковані в газеті. Що б там не казали, розумна і креативна молодь потрібна. Головне, з правильної позиції подати себе. І, пройшовши через редакційні випробування, ти не тільки отримаєш відмінну характеристику, а й навчишся працювати у колективі, застосовувати на практиці те, що слухав на парах. Прикро, та однак далеко не всі готові на такі кроки, адже не все зразу виходить. Критика і зауваження редактора можуть бути доречними, незалежно від того, яке в нього ставлення до тебе. Відтак, доводиться багато працювати, вдосконалюватися. Впевнена, що після такого, якщо роботу не запропонують, то принаймні отримаєш неабиякий досвід формування себе як практичного журналіста.

 ***
 Ви вже успішний журналіст чи редактор. Тепер ще раз згадайте себе в студентські роки. Погодьтеся, Ви пройшли повз це. Спокійно пережили й забули, взяли уроки з кожної практики. Напевно, дещо допомогло Вам досягти того, що зараз маєте, а деякі деталі взагалі хочете викреслити із життя. Можливо, не кожна історія дотична до вас, проте за подібним доводиться спостерігати, а то й брати участь у цьому. Однак, чи варто всім тим, молодим та «зеленим», проходити такою ж стежкою, як ви? Чи варто комусь із студентів, у кого попереду перша практика у житті, обирати одну із цих історій? Приймати рішення повинні не тільки студенти, а й редактори – все ж таки ви розумніші та досвідченіші.

Відгуки 4 коментарі

Анонім,

Анонім,

Анонім,

Анонім,