Чимало українців асоціює бодіпозитив з безглуздими балачками феміністок, виправданням ліні й неохайності та з іншими малоприємними речами.  Проте не варто одразу осуджувати таке ставлення: цілком можливо, що людина стала жертвою викривленої інформації про бодіпозитив. Розглянемо кілька типових помилок, яких припускаються медійники, беручись за цю тему.

Що передбачає бодіпозитив?

Насамперед варто з’ясувати сутність цього руху та цінності, які він пропагує.

Бодіпозитив – це популярна феміністична (чи просто гуманістична) течія, спрямована на прийняття свого тіла та любов до нього попри зовнішні недоліки. Головний слоган цього руху “Моє тіло – моє діло”. Він нормалізує різні людські вади, які вважались суспільством потворними, позиціонуючи людей із ними як цілком нормальних й гідних доброго ставлення. Адже часто людина не винна у своєму дефекті і не може його позбутися.

Можна виокремити основні категорії таких людей:

• Люди зі шрамами, які виникли внаслідок авто- та авіакатастроф, пожеж, стихійних лих.
• З вродженими вадами або захворюваннями шкіри.
• З побутовими травмами (наприклад: постраждалі від кислот чи хімічних засобів)
• Згодом, до цього переліку почали додавати осіб, що мають зайву вагу.

Також, до бодіпозитиву звикли зараховувати людей, які виступають проти гоління волосся на тілі, а також тих, що агітують за носіння будь-якого зручного одягу замість “спокусливого” та відмову від косметичних засобів й процедур на користь натурального і природного. Це вже підтечія бодіпозитиву, а саме – самовираження через натуральність.

Основна мета цього руху – зробити світ толерантнішим та допомогти людині прийняти й полюбити справжню себе, адже життя – це не відфотошоплена картинка. До того ж історично склалося так, що людей, суттєво відмінних від нас за якоюсь ознакою, ми рефлекторно, несвідомо сприймаємо як загрозу. Так еволюціонувала наша психіка, проте людство доклало значних зусиль, щоб змінити ставлення до чужої “іншості” і не судити людину за зовнішнім виглядом. Відтак бодіпозитив націлений на психологічну зміну в мисленні людей.

Також цей рух розвінчує застарілі стандарти краси. Якраз цей пункт і викликає найбільше неприйняття, з яким боротися шляхом переконування малоефективно. Натомість, показати наскільки бодіпозитив багатогранний і яку важливу роль виконує у формуванні “нового суспільства” – цілком здійсненна місія для медіа. Головне, щоб  про неї не забували.

Бодіпозитив розчавили ідеальні сідниці

Бодіпозитивну сутність, на жаль, не розуміють як великі, так і маленькі медіа. При огляді публікацій на цю тему складається враження, ніби автори свідомо принижують його прихованою рекламою або ж вкрай некоректними матеріалами, які тільки в заголовку гідно відображають ідею.

Яскравий і, на жаль, типовий приклад:

Найпопулярніший Fashion журнал “VOGUE” розмістив статтю під назвою “ Неабияк пощастило: що таке бодіпозитив насправді” – і це той випадок, коли тільки заголовок не викликає дисонансу.

Цей матеріал присвячено сідницям і фігурі Дарії Слободяник – редакторці цього ж журналу. Суть його в тому, що в неї з дитинства були гарні сідниці, вона була в гарній фізичній формі і всі хлопці це помічали. Аж тут в її житті з’явився ЦЕЛЮЛІТ, який вона ненавиділа і всією душею не приймала. Тож, очевидно, що хотіла його позбутись. Далі перераховано численні засоби для досягнення відфотошоплених ніг в реальності: масажі, креми, скраби, обгортання та інші знущання з тіла. Аж тут вона знайшла йогу, і целюліт зняло як рукою. В результаті тепер вона любить себе. Звісно, йога, як напрям глибокого зв’язку з тілесністю, відновлення гармонії між думками й тілом – це чудово. Проте в статті акцент не на гармонії і любові, а на хорошому засобі проти целюліту:

Все це чудово, але де тут бодіпозитив? Засаднича ідея цієї течії – прийняття свого тіла, любов до нього, а не знущання з нього задля картинки. В цьому і протиріччя між заголовком і суттю матеріалу.

Але це не все: тут присутня прихована реклама студії йоги:

Якщо забити в пошуковику ім’я та прізвище з цитати й додати “йога”, то одразу знаходиться власниця та назва її студії. А це вже джинса й використання власного редакторського авторитету – словом, журналістський гріх.

 Комерційний абьюз

Свого часу «1+1» запустили телешоу “Модель ХL”. Невдовзі вони присвятили темі бодіпозитиву окремий матеріал під промовистою назвою “Що таке бодіпозитив”.

Стаття – цілком хороший приклад висвітлення теми бодіпозитиву. В ній багато правильних тверджень, які відповідають суті течії, проте є кілька суттєвих АЛЕ.

АЛЕ №1 – однобокість

Якщо бодіпозитив – аж ніяк не лише про людей із зайвою вагою, чому присвятили увагу виключно цій категорії? Відповідь очевидна і захована  в… наступному пункті:

АЛЕ №2 – реклама

В кінці матеріалу розміщено маленьке посилання: “революційне шоу Модель XL”, яке переносить людину до його перегляду.

Тож і цей матеріал не можна вважати хорошим, оскільки він створений задля прихованої комерційної цілі – агітувати людей до перегляду продукту, а зовсім не для суспільно значущих меседжів. Це радше приклад, як медіапроєкти “хайпують” на темі бодіпозитиву.

Найгірший ворог – комплекси і сором

На жаль, не лише журналісти вбивають засадничу ідею бодіпозитиву. Його нівелюють самі люди, які міцно вхопитися за шанс скинути з себе шати “білої ворони”, але глибоко всередині не прийняли себе, не повірили у свою красу. За них говорять комплекси і образи. Наприклад, саме це понівечило прекрасний матеріал  «Гендеру в деталях».

Він грамотно пояснює такі важливі й зовсім неочевидні для суспільства тези:

• Здебільшого ожиріння зумовлено психологічними травмами
• Є люди, які просто заробляють на бодіпозитиві
• Сексуальне життя людей із зайвою вагою – не привід для обговорення. Функціональних відмінностей немає.
• Шлях до здорових стосунків з власним тілом не повинен починатись з ненависті.

І попри все це прекрасне є суттєвий мінус. Початок. Він створений через образу авторки на суспільство. Через її ж претензійне ставлення до себе, вона бачить насмішку в будь-якому синонімі, що описує жінок із зайвою вагою.

 

Це теж своєрідна дискримінація бодіпозитиву: всі мають право на те, щоб називати речі своїми іменами і це не робить суспільство поганим чи жорстоким. Річ не в синонімах, а в тому як людина сприймає “опис зовнішності”: з гумором чи нищівною образою. Таке ставлення теж негативно позначається на бодіпозитиві і нівелює його цінність в суспільстві.

Отож, якщо писати про бодіпозитив, то насамперед слід пам’ятати: цей рух не тільки про людей із зайвою вагою. І лише грамотними й глибокими матеріалами він може стати тотожністю гуманності, а не “безглуздим патяканням феміністок” чи “виправданням власної повноти”.

Вероніка Кононенко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка

Comments are closed.