«Чужі серед своїх» − це не просто назва фільму, а реальність мільйонів українців. У випадку з внутрішньо переміщеними особами (ВПО), український інфопростір балансує на тонкій межі між співчуттям та стигматизацією. Від образу жертви до прихованого акцентування на походженні у кримінальній хроніці − це дослідження про те, як медіа створювали образ «іншого» і чи змінився словник українських журналістів за роки війни.

• Внутрішньо переміщена особа (ВПО) − це людина, яка була змушена покинути своє місце проживання в результаті збройного конфлікту, насильства, переслідування чи природної катастрофи. Внутрішньо переміщених осіб (ВПО) прийнято також називати вимушеними переселенцями або просто переселенцями. Від біженців вони відрізняються тим, що не виїжджають за межі країни, громадянами якої є.

Збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила одну з найбільших хвиль внутрішнього переміщення в Європі з часів Другої світової війни. За даними Міжнародної організації з міграції, в березні 2022 року в Україні зафіксували понад 6,48 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це 14,2 % усього населення країни. Лідерами за кількістю прийнятих людей стали Львівщина, Івано-Франківщина та Закарпаття. Багато переселенців прийняла також центральна частина України, зокрема Полтавська, Вінницька та Черкаська області. До регіонів, де зареєстрована найбільша кількість ВПО, також належать Київська та Харківська області, адже люди переміщалися також у межах свого регіону.

Щоб зрозуміти реальну картину взаємин між місцевими жителями та переселенцями, Інститут центральноєвропейської стратегії (ICES) ініціював масштабне опитування на Закарпатті. Дослідження провели фахівці Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру політичної соціології, зосередивши увагу на ставленні громади до ВПО.

Результати виявились невтішні. 35,9% відповіли − «так само як і до місцевих жителів», тоді як 40,6% заявили, що «гірше, ніж до місцевих жителів». На інфоргафіці також зазначені найпоширеніші причини упередженного ставлення до ВПО.

Інфографіка: Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології на замовлення Інституту Центральноєвропейської Стратегії (ICES)

Причини стигматизації ВПО. У регіонах з високим рівнем безробіття місцеві мешканці можуть сприймати ВПО як конкурентів на ринку праці або у боротьбі за соціальну допомогу. Велика кількість переселенців в окремих містах призвела до нестачі житла, переповнення шкіл та лікарень, що викликає невдоволення місцевих. У мережі люди поширюють інформацію про нахабних переселенців, які поводять себе зверхньо, «ніби на курорті».  Мовні, культурні або релігійні відмінності також можуть стати джерелом напруги. В умовах російської агресії, у деяких колах могло сформуватися уявлення про те, що російськомовні українці є менш патріотичними або навіть мають проросійські погляди.

Експертка, очільниця Українського центру захисту прав людини Людмила Денисова, також відзначає, що «джерелом упереджень часто є представники державної чи місцевої влади та медіа, які створюють негативний образ ВПО». Навіть при загальному покращенні становища ВПО, вони «досі стикаються з упередженим ставленням і стигматизацією», причиною чого найчастіше стають саме публічні заяви чиновників та репортажі в ЗМІ. Такі заяви та сюжети підсилюють уявлення про ВПО як про «інших».

Приклад маніпулятивного заголовка, що вибудовує негативний образ ВПО (Strana.ua, 4 березня 2022)

У деяких випадках ЗМІ фактично ігнорують проблеми ВПО або висвітлюють їх упереджено. Наприклад,  сюжети типу «мама-переселенка, що везла дитину в валізі» підкреслюють «ненормальність» поведінки переселенців, що додає іронічного або осудливого відтінку.

Сюжет “ТСН” про переселенку, яка намагалася перевезти сина до Польщі у валізі.

Криміналізація ВПО

У сучасному інформаційному полі межа між об’єктивним звітуванням про події та прихованою стигматизацією часто стає майже невидимою, особливо коли йдеться про висвітлення життя внутрішньо переміщених осіб. Коли журналісти у кримінальних хроніках роблять акцент на статусі підозрюваного, виносячи слово «переселенець» у заголовок поруч із описом крадіжки чи побутового конфлікту, вони мимоволі запускають механізм соціального таврування. Такий підхід створює в аудиторії хибну ілюзію прямого зв’язку між втратою дому та схильністю до правопорушень, хоча об’єктивна статистика зазвичай не підтверджує жодного аномального зростання злочинності серед ВПО порівняно з місцевим населенням. Журналістська етика в умовах війни вимагає від нас розуміння того, що будь-яка згадка про вразливий статус особи без нагальної потреби є формою дискримінації, яка веде до вторинної віктимізації: людина, що вже постраждала від агресії, змушена додатково виправдовуватися перед суспільством за своє походження. Замість того, щоб бути інструментом соціальної інтеграції, медіа часом стають каталізатором відчуження, гіперболізуючи поодинокі конфлікти.

Приклади криміналізації ВПО в українських медіа

Чи є позитивні зрушення?

За роки війни, медіа все частіше фокусуються на суб’єктності переселенців. Замість пасивних отримувачів гуманітарної допомоги, журналісти показують людей, які: відкривають власні бізнеси, займаються волонтерством, допомагають ЗСУ, інтегруються в нові громади як кваліфіковані фахівці (лікарі, вчителі). Замість офіційного та дещо холодного терміну «ВПО», медіа дедалі частіше використовують інші формулювання: «нові мешканці міста/громади» — це словосполучення стирає бар’єр між «місцевими» та «чужинцями».

Цей перехід до конструктивної журналістики стає помітним через появу глибоких сторітеллінгових матеріалів, де внутрішньо переміщені особи постають не як тягар для громади, а як її новий інтелектуальний та економічний ресурс. Сучасні медіа стають чутливішими до того, що ВПО — це не однорідна маса. З’являється більше історій про:

• Літніх людей, які починають життя з нуля.
• Людей з інвалідністю, які долають подвійні виклики.
• Дітей-переселенців, які успішно адаптуються в школах.

Позитивна репрезентація ВПО в медіа: кейси успішної інтеграції та соціальної самореалізації переселенців у різних регіонах України.

Однак, попри виражені позитивні зрушення, було б передчасно стверджувати, що проблема стигматизації внутрішньо переміщених осіб повністю зникла з українського медіаполя. Поки центральні медіа та експертні платформи працюють над побудовою інклюзивного дискурсу, регіональні «клікбейтні» ресурси мимоволі (або й свідомо) консервують образ «чужинця», що несе загрозу локальній громаді. Відтак, подолання стигматизації вимагає не лише точкових спростувань фейків, а й системної роботи з регіональним медіапростором. Без запровадження дієвих механізмів саморегулювання та підвищення медіаграмотності споживачів контенту, токсичні стереотипи продовжуватимуть засмічувати медійний простір

Яна Палчинська, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.