До Євромайдану журналісти в унісон говорили про необхідність створення нової медійної платформи – громадського телебачення. Йшлося не тільки про різновид одного з канонічних ЗМІ, але й про нові стандарти інформування суспільства. Організатори громадського мовлення акцентують увагу на достовірності, неупередженості, максимальній об’єктивності й всеохоплюваності контенту. До його формування долучаються глядачі, уподобання яких визначають вектор тематичного наповнення. Вони ж і забезпечують існування громадського ТБ – не лише своєю прихильністю, але й щомісячними абонентськими платами. Окрім того, медіа «живляться» грантами, державними дотаціями та коштами, отриманими від продажу аудіовізуальних матеріалів. Завдяки цьому таке явище, як надокучлива реклама, практично перестає існувати.

«Подумайте про пасажирів на вашому кораблі, що мають власні шлюпки, − писав у своєму блозі на «PressThink» медіакритик Джей Розен. – Про читачів, які пишуть. Про глядачів, які взялися за камеру. Про раніше розпорошених слухачів, які зараз за найменшого зусилля можуть об’єднатися один з одним та отримати засоби, щоб говорити зі світом».  Така тісна взаємодія з аудиторією – результат цілеспрямованого розвитку громадських ЗМІ. Сьогодні у світі існують популярні портали громадянської журналістики: «IReport CNN», «The Stream» на сайті «Аль-Джазіри», рубрика «GetInvolved» американського ресурсу журналістських розслідувань «ProPublica»;  портал для контенту користувачів «Guardian Witness», цьогоріч створеного виданням «The Guardian». Вони намагаються максимально співпрацювати з аудиторією, воднораз убиваючи двох зайців: отримують новини, до яких раніше навіть не мали доступу, та збільшують чисельність читачів. Проте є і негативний аспект: читацький контент зазвичай потребує суттєвого шліфування, а це – додаткова робота для штатних працівників.

Громадське телебачення в Європі найбільш активно розвивається у Данії, Швейцарії та Великій Британії. Наприклад, маленька Данія з п’ятимільйонним населенням має дві компанії громадського мовлення, яким належить 70 % телевізійного ринку. Перша фінансується з абонентських плат, друга – на 20 % з коштів глядачів, а на 80 % − завдяки рекламі.  Для України повноцінне існування громадських мовників – бажана перспектива, яку досі ніяк не вдавалося реалізувати. Було чимало ініціатив, публічних заяв і проектів (на які навіть виділяли кошти, що в результаті осідали в чиїхось кишенях); створювали ресурси, які, проте, не викликали великого попиту в аудиторії…Здавалося, термін «громадське ТБ» так і залишиться розмитим, ефемерним поняттям, у який кожен вкладатиме свій зміст. Приміром, нещодавно запустили перше громадське Інтернет-телебачення Львівщини «Разом TV», в ініціаторів якого була благородна мета – «створення позитивного ТБ, яке надавало б кожному мешканцеві Львівщини долучитися до створення новин». Проте медіакритики скептично поставилися до цього проекту. «Це дискредитація самого поняття громадського мовлення, − заявив журналіст Отар Довженко. – Приватні ініціативи – це чудово, але при цьому, якщо створені приватними ініціативами ЗМІ, − вони є приватними. Не несуть відповідальності перед суспільством, не зобов’язані дотримуватися ніяких моральних та етичних кодексів, не є підконтрольними суспільству. Чи потрібні такі ЗМІ в Україні? Вони в нас уже є у величезних кількостях, тільки їх раніше не називали громадськими». Суворий вирок. Яким же має бути громадське телебачення, що усіх задовольняло б? Аби й цікаві новини транслювати, і залучити аудиторію до співпраці, і триматися «на плаву», беручи кошти з якихось прозорих джерел – абонплат чи кишень щедрих спонсорів…

«Відсутність громадянського суспільства і є причиною неможливості існування громадського телебачення, розмови про створення якого знову почали точитися у парламенті», − написав 13 років тому журналіст Микола Княжицький. Відтоді багато чого змінилося. На трансформацію суспільного контексту суттєво вплинули масштабні громадські акції – революції Помаранчева і Європейська. Остання триває досі. Паралельно зі сплеском соціальної активності, хвилею протестів та масовим виходом українців на майдани почали функціонувати громадські мовники – hromadske.tv, spilno.tv, “Громадське радіо” і телеканал «112 Україна».

До слова: «Громадське телебачення»вийшло в ефір раніше запланованої дати. Рішення запустити трансляцію завчасно зумовили події, пов’язані з непідписанням Угоди про асоціацію та суспільними протестами. Ресурс створений командою журналістів, багато хто з яких раніше працював на телеканалі «ТВі» та залишив його після «внутрішнього перевороту» − раптової зміни керівництва. Як зазначили ініціатори проекту, джерела його фінансування будуть відображені в щорічному звіті. Передбачають три канали надходження коштів: пожертви громадян та підприємців, грантова допомога, гроші від реклами й спонсорів. Завдяки наданню належної уваги демонстраціям (ресурси забезпечують пряму трансляцію подій київського євромайдану), проекти викликали чималий ажіотаж серед глядацької аудиторії. Приміром, кількість переглядів онлайн-марафону «Громадського телебачення» від 24 листопада перетнула рубіж 761-ї тисячі!

«Чим зумовлена раптова популярність громадських мовників?» − цілком логічно запитаєте Ви. Адже їхню появу прогнозували й наперед обговорювали, бажали швидкої та повноцінної імплантації в інформаційний контекст, проте зовсім не очікували, що це відбудеться так несподівано. Активізація громадянської журналістики відбулася закономірно та органічно, не вимагаючи пристосування, вивчення нової методики роботи чи звикання до себе як процесу. Люди вийшли на вулиці без партійних атрибутів. Всупереч грудневому холоду, чимало українців продовжує стояти на майдані – зовсім не за конкретну опозиційну силу чи лідерів (хоча справді достойні очільники протесту дуже знадобилися б). Людям набридло вмикати телевізор і, замість корисного інформаційного продукту, отримувати «фаст-фуд» чи  «напівфабрикати». Напівправда, відкорегована за чиєюсь вказівкою, ба навіть відшліфована до блиску брехня – чого ще чекати від більшості телеканалів, власники яких належать до «сім’ї» Президента? Звісно, люди нададуть перевагу альтернативі – громадським мовникам, які зважають на своїх глядачів та їхнє ставлення до подій, залучають аудиторію до роботи, транслюють правдивий відеоряд (і байдуже, що інколи поганої якості! Нехай із телефону, аби чесно).

Процес розвитку громадської журналістики запущено. Тепер справа за творцями проектів, від яких залежить оптимальне розширення контенту після Європейської революції…А ще – за глядачами, від ініціатив та підтримки яких залежить саме існування неупереджених мас-медіа.

Оригінал опубліковано 17.12.2013 на

http://www.media-rezonans.info/media/media-krytyka/2873/

Comments are closed.