„Коли в губернському місті С. приїжджі скаржилися на нудьгу й одноманітність життя, то місцеві мешканці, ніби виправдовуючись, казали, що, навпаки, у С. дуже добре, що в С. є бібліотека, театр, клуб, бувають бали, що, зрештою, є розумні, цікаві, приємні родини, з якими можна познайомитись”.  Такими словами починається відоме оповідання А.П. Чехова, сюжет якого ідеально вписується  у кримський контекст. Минає час, а ми як і раніше, розповідаючи про культурні події півострова, усе зводимо до цієї фрази, яка нібито виправдовує нудьгу провінційного життя. Нудьгу? – запитаєте ви. Так, нудьгу. Тому що, переглянувши місцеву пресу, ви зробите висновок, що культура в Криму оживає лише під час курортного сезону і великих свят. А в решту часу – тиша… Журналісти не обтяжують себе різноманітністю публікацій на культурну тематику. От чому, опинившись у Львові, я намагалася не пропустити жодної цікавої події.

25 вересня  о 19.00 у культурно-мистецькому центрі Львова «Дзига» «Під Клепсидрою» відбувся концерт київської групи «Вівьєн Морт» з програмою музичного сюрреалізму «Нічнушка». Як це було?  Ми прийшли трохи раніше, щоб зайняти місця, людей було вже достатньо, щоб розпочинати концерт. Нюанс вечора був у тому, що для тих, хто прийшов у піжамі або нічній сорочці вхід був безкоштовний, отже таких нас було двоє і ми зекономили 20 гривень.

Згадуючи вересневу поїздку у Львів, розумію, що це місто підкорило мене з першої хвилини нашого знайомства: не тільки своїм зовнішнім виглядом, але й змістом. Першим культурним шоком для мене і для нашої групи став Львівський форум видавців, який проводився вже  всімнадцяте. Яким він запам’ятався? Величезні зали Палацу Потоцьких, де на трьох поверхах розмістили свої стенди десятки видавництв, величезна кількість людей, що цікавляться книжковими новинками, знайомі обличчя українських письменників, поетів та журналістів. У багатоманітті подій форуму легко загубитися. І все-ж-таки за чотири дні нам вдалося ознайомитися із продукцією багатьох вітчизняних та закордонних видавництв, придбати дещо вартісне і найголовніше – поспілкуватися з відомими й цікавими сучасниками на творчих зустрічах. За час форуму ми ознайомилися з творчістю Оксани Забужко, Галини Тарасюк, Юрія Андруховича, Юрія Коха та багатьох інших. Іноді ми навіть не встигали на всі події, оскільки деякі відбувалися одночасно. Особливо запам’яталися вечори в арт-кафе „Під Клепсидрою”, де практично щодня виступають різні українські музичні групи, про існування яких багато з нас навіть не здогадуються, а, можливо, хотіли б…

”Під Клепсидрою” зазвичай накурено, а світло ледь пригашене, що створює особливу таємничо-млосну атмосферу. Ми замовили по філіжанці кави по-віденські, до неї, до речі, додавалася „цукерка з ворожінням”. У моїй був клаптик паперу із міні-текстом: „Жайворонкова переливи і зозулине ку-ку пішли вперехрест”, отож сидиш і думаєш, чи пов’язано це якось із сьогоднішнім вечором.

I ось вже починається концерт. Після невеличкого перфомансу, у якому було оголошено тему концерту – нею стала ніч-колискова-дрімота, – ми чуємо чарівний голос солістки гурту Дани. Вона співає колискову у стилі музичного сюрреалізму, а хлопці грають ролі онука і бабусі, що засинають…

….Повернувшись додому, коли я захоплено розповідала про львівські події рідним і друзям, мене не покидала думка про те, чому раніше я ніколи не чула про таку велику культурну подію як Львівський форум видавців, чому не знала про музичну групу „Вівьєн Морт”? Чому Крим живе наче в закритій коробці, відгороджений від решти українського культурного світу? А в Сімферополі немає таких арт-кафе, де можна ознайомитися з творчістю сучасних українських і в т.ч. кримських груп, письменників, поетів і художників, за винятком арт-кафе „Мармелад” (нічний клуб), де від „арт” – лише назва… Відповідь проста: ми надто мало чуємо від ЗМІ про культурні події країни,  не знаємо, що, де й коли відбувається, як  відбувається й чому це може бути нам цікавим. Сучасна журналістика у більшості текстів висвітлює питання політики, економіки й соціального життя, вважаючи, що вони хвилюють аудиторію найбільше. Насамперед ми дізнаємося про те, що у Верховній Раді сталася чергова бійка, що опозиція блокувала трибуну, а ціни на продукти зростають, що Україна й Росія сваряться через газ, а податковий кодекс потребує доопрацювань… Культурні події потрапляють на сторінки газет і журналів за залишковим принципом – журналісти виїжджають на місце культурної події в тому випадку, якщо мова йде про відкриття великої або нетрадиційної виставки або тоді, коли трапилося щось жахливе: пропала картина відомого художника, помер видатний письменник, актор і т.п. Основними критеріями при відборі інформації, яка відображає культурні процеси, залишаються ті ж самі… Страх, Сльози, Скандал, Сміх, Смерть, Секс… Відсутність якісної культурної аналітики загрожує тим, що ми так і будемо жити й вважати, що світ обмежується мережею кінотеатрів „Кінопалац”, краєзнавчим музеєм, що простоює порожнім у центрі міста та просторою бібліотекою, про існування якої ми теж довідалися випадково.

І питання не в тому, що хтось заважає нам про це довідатися. А в тому, що більшість регіональних видань не розуміє своєї свободи вибирати теми, прямує торованим шляхом, задовольняючи поверхневі запити аудиторії. Але ж ми з вами розуміємо: якщо журналісти не напишуть про проблему, подію, нехай навіть локального характеру – читачі не дізнаються про неї. Культуру потрібно розшифровувати, хтось має бути її терплячим хронікером, спостерігачем.

Я знову подумки вертаюся у Львов… Коли ми вирішили піти на цей концерт можна було лише здогадувалися, що ж саме означає цей музичний сюрреалізм? Взагалі під сюрреалізмом розуміють заперечення прийняття суспільних форм сучасного життя, культури, моральних засад; сюр – це звільнення від контролю розуму, перехід у підсвідомість, спонтанність. Те, що ми бачили і чули до певної міри відповідало цьому визначенню, а саме – гра голосів, переливи музичних інструментів та, в деяких випадках, тексти пісень. Найкраще стиль групи можна окреслити так: рок-абсурд-каламбур.  А ще варто зазначити, що гурт мав на увазі й те, що колискова-ніч ніби заглядає у підсвідомість кожного з нас, заглядає у наше дитинство, у святе святих – материнство, любов та зв’язок матері і дитини. Таке от реаліті-шоу вийшло… тільки різниця між глядацькими враженнями від нього і тим, що бачиш на телеекрані щодня, дуже примітна. Про що розповідають нам „Танцюють всі!”, „Україна має талант”, „Х-Фактор”? Чому ці програми мають приголомшливі рейтинги? Вони віддзеркалюють наші потреби в естетичному самовираженні, наше прагнення до прекрасного. Усі ці пісні, танці, піскові малюнки й багато чого іншого – неусвідомлений самою аудиторією виклик культурі. Так, так, – виклик.

Хто відповідальний за це? Мистецтвознавці, письменники, художники? Вони зайняті своєю творчою справою. Розповісти світові про те, що відбувається в культурі, найкраще зможуть журналісти. Людям не достатньо прочитати афішу, їм потрібна додаткова інформація, кваліфікована допомога фахівця, який відбирає факти – і не тільки для „просунутих”. Звичайному читачеві, слухачеві, глядачеві іноді досить складно сформулювати свій точний культурний запит. От і призводить скупість культурних новин до дезорієнтації в культурному просторі.

Під час стажування у Львові мені пощастило познайомитися з редактором незалежного часопису „Ї” Іриною Магдиш, яка справедливо зазначила: „У журналістиці немає доброї, фахової культурної критики, це – абсолютно порожня ніша. Те, що часом журналісти пишуть про культурні події, ліпше б вони того не писали. Немає фахової спеціалізованої журналістики. Одна справа написати, що там-то й там-то відбувся фестиваль, а інша справа якісно проаналізувати цю подію… В Україні культурної журналістики практично нема, за винятком кількох критиків, які пишуть настільки нудно, що прочитавши один абзац, думаєш, чи то він такий мудрий, чи то я така дурна, бо нічого не зрозуміла”.

Тому мені й не хотілося відпускати групу „Вівьєн Морт” без історії, яку я могла б розповісти зацікавленому читачеві. Після концерту вдалося трохи поспілкуватися з „Вівьєн Морт”. Історія їхньої назви пов’язана з цікавою історією маленької дівчинки на ім’я Вівьєн Морт: „Колись, десь, у коробці з-під взуття жила одна дівчинка. Вона була зовсім самотньою, дружила хіба що з павуками та кажанами, ліпила з глини зайців і постійно шукала намистинки від намиста, яке дуже давно порвалося і розкотилося по всій коробці. Вона мріяла знову зібрати його і, одягнувши, взяти участь у пісенному конкурсі „Сиві Трембіти”. Виявилося, що для цього їй потрібні музиканти. Але ж в неї зовсім не було друзів, які б пішли грати разом з нею. І тоді вона намалювала їх. Вона заспівала, і, як кажуть очевидці, від її сумної пісні плакали дерева, і навколо щось стиха зникало. А щось так само непомітно з’являлося. Вона доспівала і повернулася до своєї коробки, не здогадуючись про те, що на пісенних конкурсах присуджують місця. Її поспіхом зроблені малюнки, подібно до Франкінштейна, продовжують робити те, що в них закладено, і, здається, навіть не здогадуються, що можна робити щось інше. Вони й надалі виплітають музичний сюрреалізм, згадують  дівчинку і називають себе її ім’ям. Її звали Вів’єн. Вів’єн Морт”. Цю історію розповіла мені солістка групи Дана. Вона ж, до речі, й зібрала гурт, вона ж і пише пісні. Існує група вже два роки, і в недалекому майбутньому має вийти їхній перший промо-альбом, а потім, сподіваємось, зможемо побачити Вівьєн та хлопців у нас в Сімферополі.

Якщо систематично писати про те, що відбувається у культурній сфері того чи іншого регіону, нехай навіть у формі невеличких заміток, не кажучи вже про створення журналів, аудіовізуальних програм, то мабуть спільно не проґавимо ті події, які допоможуть дізнатися щось нове про нашу загальну культуру, збагнути найважливіше в ній. Як це зробити? Відповім словами Ірині Магдиш: „Треба вміти знайти золоту середину: робити не нудно і не дуже спрощено. Треба піднімати читача, трошки вчити, але й робити цікаво, робити доступно, не використовуючи трьохповерхових іноземних слів”.

Культурна журналістика повинна вміти формувати смак до цікавого й культурного, а не нищити його, показуючи страх і жах там, де звичайна людина віднаходить для себе радість та умиротворення для душі. Про свій культурний досвід скажу наступне: концерт групи „Вівьєн Морт” дуже сподобався. Хлопці дійсно відкрили в мені спогади дитячих років, їхні колискові пісні у фольклорно-фатальному стилі навіяли приємні відчуття, особливо під чашку смачної кави й у піжамі. Неначе вдома, чи не так? І якби я завершувала свою замітку про цю локальну подію, то у фіналі я написала би наступне: „Таким був ще один цікавий вечір у цікавому Львові, де життя постійно й невпинно тече”.

Дар’я Мокрушина, студентка, м. Сімферополь

Відгуки (1)

Анонім,