Сучасний стан регіональної преси на прикладі кіровоградської “Нової газети”

«Нова газета» – це одна з газет Кіровоградської області, в якій редакційний штаб складають три журналіста, включно з молодим редактором. Коректор у цієї газети не просто один, а й взагалі позаштатний, тому працює два дні. Але є й хороші новини – у газети є свій водій. Також вона самоокупна. Хоча… Чия посада важливіша, коректора чи водія, в газеті, вирішувати її читачам. Та й стосовно самоокупності є певні суперечності. Як зазначила нам головний редактор Інна Тільнова, заощаджують за рахунок друку в черкаській друкарні, яка є найдешевшою. Але навіть враховуючи це, реклами в газеті не так вже й багато, а точніше майже зовсім немає. Але маючи певні знання, починаєш помічати те, що в підтексті натякає на власника чи спонсора. Адже що там гріха таїти, у наші часи повністю незалежні медіа зникли як динозаври. Та й чи були вони колись взагалі? Отож, враховуючи все це, помічаєш маленький, непримітний, зовсім такий собі невинний матеріальчик, хоч і на першій шпальті, хоч і з фото конкретної особи, а текст його – відверта джинса. Ну що ж, обгортку ми переглянули, перейдемо до начинки.

Журналістика в умовах демократії сприяє, разом з іншими соціальними інститутами, виробленню широкого суспільного консенсусу, відображаючи позиції громадян і різних суспільних груп, надаючи можливість для публічного вираження їхніх поглядів у ЗМІ. Тож як виражається громадська думка в «Новій газеті». Газета веде активну переписку зі своїми читачами. Багато листів публікують на її сторінках у рубриці “Нам пишуть”. Також публікують і відгуки на критичні матеріали, що має свідчити про актуальність матеріалів, про вираження громадської думки. Є кілька ґрунтовних критичних матеріалів, що написані за запитом обурених громадян. Хоча висвітлення громадської думки, в її масштабному розумінні, на шпальтах відсутнє. Але враховуючи той факт, що газета обласна, це не є мінусом. Адже вона направлена на інформування регіону, тож і логічно висвітлювати думку суспільної групи за географічною приналежністю.

Який рівень довіри у читачів до «Нової газети»? Об’єктивну відповідь на це питання нам може дати тільки соціологічне дослідження, оскільки в іншому випадку це будуть власні суб’єктивні твердження. Тому було проведено опитування у соціальній мережі “вконтакте”, опитано сто громадян Кіровоградської області віком від 17 до 28 років. Опитування виявило, що жоден з респондентів не читає “Нову газету”, а лише чув що є така на території області. Можливо це пов’язано з тим, що зараз здебільшого молодь дізнається новини з інтернету. До того ж, читацька аудиторія цієї газети, як показав нам аналіз, зовсім не молодь. Про це поговоримо трохи згодом. Крім соціологічного опитування, матеріалом для суджень стосовно цього питання може послужити сама газета. Тож враховуючи численні листи читачів у рубрику “Нам пишуть”, позитивні відгуки на критичні матеріали, запитання до консультантів з різних сфер, що розміщуються на сторінках газети – зважаючи на все це, можна стверджувати, що рівень довіри до “Нової газети” є досить високим серед її читацької аудиторії.

То ж який він, читач “Нової газети”? Досить неоднозначний. З численних порад стосовно краси, рецептів можна говорити, що це жінка. Та якщо враховувати матеріали про футбол, бокс, поради щодо забудови господарського двору – це ніби й чоловік. Але в одному критерії цього портрету можна бути впевненим на сто відсотків – це людина віком від 45 і більше. Бо ж саме починаючи з цього віку люди ще не так орієнтуються у сучасних інформаційних технологіях, враховуючи інтернет. Тому рецепти, поради та інша інформація “аля інтернет” буде для них справжньою знахідкою. До того ж, саме з цього віку багато хто починає заводити численні рослини, багато готувати, піклуватись про своє здоров’я. Щодо місця проживання, то швидше за все це райцентр. Адже більшість матеріалів стосуються саме цієї місцевості. Для жителя Кіровограда ця газета не актуальна. Рівень освіти, чи інтелекту. Скажімо так: це люди, які в міру своїх інтелектуальних здібностей не готові до серйозних аналітичних матеріалів.

Виділяють чотири види репутації медійних організацій – суспільну, політичну, комерційну, професійну. Формуючи і розширюючи аудиторію, тою чи іншою мірою відповідаючи її запитам і очікуванням, культурному рівню і ціннісним установкам читачів, ЗМІ створюють собі певну суспільну репутацію. “Нова газета” не є достатньо популярною, щоб стверджувати про наявність її суспільної репутації. Звичайно, газету читають, якщо вірити зазначеному тиражу, в неї понад 20 тисяч читачів, але чи має вона таку репутацію, як скажімо “Дзеркало тижня”, чи “Українська правда”, кількість посилань на чиї ресурси говорить саме за себе. А от хто посилається на “Нову газету”? Навіть на обласному рівні? Відповідь на це питання і буде відповіддю про наявність суспільної репутації у цієї газети.

Коли медійна організація набуває іміджу впливового, авторитетного джерела інформації, незалежного від влади і такого, яке виконує стосовно неї контрольну функцію, тим самим вона закріплює свою політичну репутацію. Про політичну незаангажованість видання вже говорилося на початку. Коли медіа політично залежні, про яку політичну репутацію може бути мова?

ЗМІ має хорошу комерційну репутацію, якщо рекламодавці, інвестори й акціонери медійного підприємства, інші комерційні партнери розглядають його як ефективний рекламний засіб, як гідну довіри, надійну комерційну структуру, яка забезпечує надійне вкладення капіталів і стабільне отримання прибутку. У нас немає достатньо даних, щоб стверджувати про наявність чи відсутність цього виду репутації. З одного боку – тираж у 20 тисяч примірників, твердження головного редактора про самоокупність, з іншого – мала кількість реклами, низький рівень популярності.

Якщо ЗМІ зарекомендував себе як медійна організація, яка дотримується у своїй діяльності високих професіональних стандартів, він набуває відповідної професійної репутації. Це ж видання не зарекомендувало себе як професіональне. Адже на його сторінках присутня велика кількість помилок, наявна джинса, велика кількість матеріалів з інтернету та катастрофічно низька кількість журналістських матеріалів. Більшість з них – незазначеного авторства. Та й взагалі, як можна говорити про професійну репутацію медіа, редакційний штаб якого складається з трьох осіб. Однозначно цього виду репутації немає у “Нової газети”.

Як вже зазначалося, у газеті переважають матеріали, що географічно мають прив’язку до районів. Варто також зазначити, що при розгляді теми, до уваги не бралися матеріали, взяті з інтернету. Тож переважають такі теми: скандальні розслідування, спорт, публікують літературні твори. Також присутня військова тематика.

Катастрофічна ситуація в газеті з мовною культурою. Присутня велика кількість помилок, причому досить часто зустрічаються навіть такі, яких припускають через неуважність, так звані описки – пропущена буква, автоматична зміна слова на інше при комп’ютерному наборі, заміна одного знака на інший, схожий. Приклади: слово військовозобов’язаний, що вжите в заголовку, перенесено. Хоча за правилами верстки, слова у заголовку ніколи не переносяться. У колонці редактора: “…коли на цей випадок не зреагувала навіть охорона супермаркету, не те що звичайні оточуючі, які випадково перебували в магазині”. То це ми що в магазин за продуктами ходимо випадково? Є випадки тавтології. У написанні цифрами «80», у якості нуля вжито букву «о».

Звичайно з нинішньою ситуацією в країні, та й у світі в цілому, якщо подавати лише такі суспільно значимі події, а вони зараз несуть досить негативний характер, психологічний комфорт читачів впаде до позначки нуль. Тому важливо вносити баланс в тематику номера. Також не слід і драматизувати при написанні “поганих новин”. Та в “Новій газеті” з цим проблем немає. Радше навпаки. Прочитавши кожну сторінку, кожен матеріал видання, можна зробити висновок, ніби у нас в країни все як і раніше, кілька дрібних проблем, які, судячи з тексту, можна легко виправити. Виняток становлять лише кілька коротеньких заміток на військову тематику. Все решта – рецепти, поради. Тож загалом, читачі “Нової газети” сплять спокійно.

Замість висновків

На сторінці «Нової газети» в соціальній мережі зазначено, що газеті 14 років. Газета позиціонує себе як найкраща в області, найкорисніша, найближча, найдешевша, найцікавіша.

Як зазначено на сторінці: “Найкорисніша, тому що на 16 сторінках ви можете знайти інформацію на будь-який смак. Це і політика, і соціальні проблеми, і консультації юристів та адвокатів, і культура, і кулінарія, і сад-город-домашнє господарство, квіти, пісні кросворди, літературна сторінка, народні повір’я і так далі. Перелік тем може бути довгим, оскільки ми виконуємо забаганки кожного читача”. Що ж, подивимось. Всього сторінок в газеті – 16, з них 5 сторінок – матеріали з інтернету, 4 сторінки займає телепрограма, 70 % матеріалів не підписані (цей факт викликає сумніви щодо їх якості), відсотків 40 площі газети займають оголошення, літературні та історичні твори. То де ж журналістські матеріали? Можливо, у гонитві за виконанням будь-яких забаганок кожного читача, працівники редакції забули, в якій сфері діяльності вони працюють?

На цьому ж ресурсі, уточнюється чому ж саме найближча: “На запрошення читачів ми часто виїжджаємо у будь-який куточок нашої області. В номері – найсвіжіша інформація з перших уст. У новинних матеріалах ми не використовуємо інформацію з мережі інтернет, а самі збираємо цю інформацію. Як гарні пекарі щотижня ми готуємо запашний і свіжий коровай для наших читачів”. Щодо виїзду журналістів у будь-який куточок області – у газеті зустрічаються досить таки ґрунтовні, критичні, ба навіть підписані, матеріали з районів. Тож з цим твердженням таки доведеться погодитись. А от щодо невикористання інформації з інтернету… По-перше, не зовсім зрозуміле твердження “У новинних матеріалах ми не використовуємо інформацію з мережі інтернет, а самі збираємо цю інформацію”. Новинні матеріали – це що? Можливо малось на увазі інформаційні жанри журналістики, щоб оминути ті численні, зовсім не журналістські матеріали “аля інтернет”. А по-друге, навіть якщо не брати до уваги ті 5 сторінок, що заповнені повністю інтернетними матеріалами (поради, рецепти тощо), то переглянувши інші сторінки видання, знаходиш ніби “новинні матеріали”. Але ж ні. Вже на перший погляд насторожує те, що немає підписів авторства. А картинки? Отож бо, не фото, а саме картинки, взяті нашвидкуруч з інтернету. Та й по самому тексту видно, що взято його з інтернету. Отож, варто піддати сумніву твердження, що працівники редакції “як хороші пекарі”. До того ж, хороший пекар готуватиме коровай кожного дня, бо в іншому випадку, він не буде “запашним і свіжим”.

Третій критерій – найдешевша: “16 сторінок, чотири з яких кольорові за ціною 60 гривень за рік – це досить приваблива пропозиція для передплатників. Порівняйте з іншими виданнями, де за чотири чорно-білі сторінки правлять таку саму ціну”. Це з якого боку подивитись. Якщо з суто прагматичного – то так, досить прийнятна ціна. Але гляньмо з іншого. Навіщо ми купуємо газети? Заради інформації, щоб бути обізнаними в суспільно важливих подіях. І нам не так вже й важливо, чи в кольоровому друці буде написано ґрунтовну аналітичну статтю. Ми купуємо газету заради неї самої, того тексту, що дає нам знання в чорно-білому друці, а не взятий з інтернету рецепт рулету з лаваша у кольоровому друці.

Стосовно того, чому газету позиціонують як найцікавішу не пояснюється. Може воно й на краще.

Анна Підлубна, студентка Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка

Відгуки 2 коментарі

Анонім,

Анонім,