Медійники, сторожові пси демократії, четверта влада, захотіли перетворитися на владу першу – законодавчу. І подалися в парламент – писати закони. Чому журналісти пішли в політику, яку раніше багато хто з них називав «брудною»? Чи може новоспечений депутат-журналіст продовжувати писати? Спробувала розібратися.

Найперше – чому ж акули пера вирішили стати дятлами кнопок для голосування? Причин є кілька. Перша – найнаївніша – вони щиро вірять у свою спроможність змінити світ. Логічне запитання – чому саме тепер? Чому саме на попередніх виборах медійники так масово кинулися балотуватися? «Радіо Свобода» нарахувала аж 25 журналістів у виборчих списках партій. Пояснення – запит суспільства. Народ хотів оновити парламент після Революції Гідності. Майдан став таким собі соціальним ліфтом для новинарів. До зими 2013-2014 років мало хто уявляв Сергія Лещенка чи Мустафу Найєма народними депутатами. Проте, все реально.

Навіть більше – новоспеченим нардепам і колишнім медійникам багато хто дав кредит довіри. Очікували на якісне оновлення влади, нові, свіжі, молоді обличчя. Тим паче, журналісти так натхненно сварили владу, знаходили «ляпи» у її роботі (і, погодьмося, далеко ходити за такими знахідками не треба було). Отож були сподівання, що щось зміниться. Але, на жаль, зараз у народу майже нульова довіра до парламенту. І є чого – у п’ятницю нардепів у сесійній залі можна перерахувати на пальцях двох рук, бійки і нецензурна лексика під час засідань теж не канула у Лету. То що ж трапилося? Де ці всі обрані нами молоді та чесні, які так свято хотіли змінити парламент? Невже розчинилися у «старій гвардії»? Чи самі перетворилися на неї?

Журналісти стали на депутатів. А за цим – ще одна дилема. Як їхнім колишнім колегам по цеху, журналістам, які залишилися у професії, висвітлювати діяльність своїх, у недавньому минулому, побратимів? З одного боку, говорити про це потрібно. Наголошую, що саме говорити, адже владу можна не лише критикувати (якщо є за що), але й хвалити (якщо є за що). Але чомусь деякі журналісти-політики вважають, що, якщо прийшли у владу з медійного середовища, то автоматично отримали індульгенцію від четвертої влади.

Тим не менше, попри кредит довіри і, можливо, певну індульгенцію, каміння у бік новоспечених політиків усе ж полетіло. Найважливіший закид: «Чому не створили власну партію? Чому пішли за списками тих партій, які ще вчора критикували?» Але на це знайшли виправдання і Мустафа Найєм, і Сергій Лещенко, й Ігор Луценко. Щодо власної партії, то «нинішня виборча система, законодавство і коротка виборча кампанія не давали можливості брати участь у виборах з власною політичною силою. У нас для цього немає ані фінансового ресурсу, ані часу для підготовки і проведення всіх процедур. Створити за два місяці нову партію і пройти в парламент об’єктивно неможливо» – такою була позиція Найєма.

Ще одна можливість «не бруднити» себе приналежністю до великих партій, які уже втратили довіру в очах журналістів, це – балотування за мажоритарним округом. Але і тут знайшлося виправдання – відсутність тих же фінансових ресурсів, короткостроковість кампанії та брак досвіду.

Ще одна дилема, яка постала перед журналістами-депутатами: а чи можна залишатися журналістом, чи можна писати? Тут думки розділилися. Сергій Лещенко наводив приклад Христі Фріланд, міністра закордонних справ Канади, яка не припинила писати, обійнявши цю посаду. Український читач знає її за книжкою «Плутократи». А от Мустафа Найєм був категоричнішим: «Думаю, що найбільшим злочином проти журналістики буде продовжувати працювати в журналістиці і бути в політиці. Тому для мене цей шлях (журналістика) закритий, поки я залучений до політичної діяльності». Але такі заяви лунали у 2014 році під час виборів до парламенту. А на цей час обидва депутати активно ведуть свої блоги на «Українській правді» та «Новому времени».

Журналісти прийшли до влади на післямайданній хвилі народного бажання оновлення парламенту. Проте за цей час вони не змогли проявити себе результативними законотворцями і виправдати покладений на них суспільством кредит довіри.

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Comments are closed.