Моніторинг львівських ЗМІ засвідчив: вони проти заборони абортів, однак досі оцінюють переривання вагітності та законодавство в цьому питанні з точки зору статистики, а не з точки зору права жінки на власне тіло.

Журналісти у регіонах куди більшою мірою, ніж у загальнонаціональних виданнях, є продуктом середовища і приносять у власні тексти інтерналізовані уявлення про світ. Львівський же медіаринок в певному сенсі, унікальний для України: з одного боку, досить конкурентний і насичений, з іншого – не залежить від великого бізнесу. Отже, виданням Львова доводиться змагатись за споживача і підлаштовуватись під очікування аудиторії та ціннісні уявлення читачів. Це дається взнаки у висвітленні дражливих тем, однією з яких є питання заборони абортів.

Суспільство, прогресивніше за депутатів

28 березня 2013 року народний депутат від Партії регіонів Віталій Журавський, відомий як ініціатор скандального законопроекту про наклеп, вирішив зажити слави і на утисканні прав жінок і запропонував запровадити відповідальність за незаконне переривання вагітності. А вже восьмого квітня депутати-свободівці Олександр Сич, Руслан Зелік і Руслан Марцинків, аби не відставати від політичного опонента, зареєстрували законопроект про заборону абортів і собі: автори пропонували дозволити переривання вагітності тільки за медичними показниками до плоду, у разі загрозі життю жінки та у випадку зґвалтування. Те, що всього 10% заяв про зґвалтування доходять до суду, а справи затягуються часом на роки, депутатів не надто турбувало.

Більшості львівських ЗМІ, що реагували на скандальні законопроекти, удалося зберегти (Zik, zaxid.net, galinfo, “Експрес”), або принаймні зімітувати нейтральний тон. Наприклад, хоча заголовок матеріалу на сайті «Високого Замку»: «Заборонять аборти і нас знову буде 52 мільйони?» важко назвати нейтральним  (згідно з дослідженнями, заборона абортів не тягне за собою зростання народжуваності), однак газеті вдалося збалансувати подачу матеріалу. Єдиним джерелом, яке не поцікавилось ставленням експертів, лікарів та хоча б пересічних жінок до потенційної заборони абортів і просто скопіювало те, що свободівці думають із приводу переривання вагітності, стало видання varianty.net.

Між пролайфом і прочойсом

Протистояння між противниками абортів (пролайферами) та прихильниками можливості жінок самостійно робити вибір (прочойсерами) на онлайн-сторінках львівських видань, утім, стає куди гострішим, коли справа виходить за межі законодавчої заборони абортів та торкається суспільної оцінки переривання вагітності.

Навіть серед ЗМІ, які критикували законопроекти  і наголошували на тому, що за зачаття дитини несе відповідальність не лише жінка, можна зустріти осуд жінок, які зробили аборт, та романтизацію життя тих, хто на переривання вагітності за медичними показниками не пішов. Останнє, звісно, не є чимось поганим саме по собі. Одначе такі історії є частиною ширшої картини. Ця картина формує у жінок, які хочуть чи повинні зробити аборт, нездорове відчуття провини і травмує в основному тих, хто йде на аборт від безвиході.

Видання повняться анонсами акцій про молитви за «ненароджених дітей», позиціями церкви (серед вищих ієрархів жодної з масових в Україні релігійних громад жінок нема) та історіями про те, що навіть думка про аборт під час вагітності є беззаперечною травмою для майбутнього немовляти. Засоби масової інформації не соромляться і ставити питання: чи виправдовує аборт врятоване життя матері. Незважаючи на те, що щодо організму у материнській утробі термінологічно коректно вживати слова «зародок» та «плід» (на пізніших термінах), дуже поширеним є штамп «ненароджені\абортовані діти».

Навіть у розпал пристрастей довкола законопроекту лише одне видання анонсувало акцію «Ми за бажаних дітей!», організатори якої мали на меті наголосити, що кожна жінка повинна мати право самостійно  планувати материнство. Тільки одне видання опублікувало статтю, у якій дало слово не лише гінекологині, а й жінкам, які зробили аборт.

No uterus –  no opinion?

Більшість лідерів антиабортних рухів – чоловіки. 100% з них ніколи не завагітніє. Не зважаючи на те, що у львівській пресі чоловічі голоси лунають і на захист права жінок самостійно робити вибір щодо переривання вагітності, часто вони засуджують жінок із власної морально-етичної точки зору. Ще частіше на сторінках онлайн-видань можна знайти озвучену чоловіками інформацію про те, як слід ставитись до жінок, які зробили аборти, що варто робити жінці, яка вирішила перервати вагітність, директиви від докторів філософії, які впевнені, що «завжди є шанс врятувати життя обох» (у Ірландії, де аборти донедавна були поза законом, наприклад, часткове пом’якшення законодавства пов’язане саме зі смертю вагітної жінки, якій не абортували загиблий зародок) і сакраментальне «дал Бог зайку – даст и лужайку». Про ретрансляцію чоловічого ж колупання в чужому минулому та перетворення інформацію про аборт поп-співачки на жовту сенсацію і говорити нічого.

Саме такі фонові суспільні настрої і є причиною того, що в Україні досі досить висока кількість «кримінальних» та «домашніх» абортів, незважаючи на те, що є можливість перервати вагітність легально. І саме ускладнення після таких абортів і низький рівень просвіти є причиною тих «небезпечних наслідків», якими лякають зі сторінок видань жінок, що опинились у складних життєвих ситуаціях та не мають бажання та можливостей народжувати.

Галина Герасим, Школа журналістики Українського католицького університету

Comments are closed.