Діана Олендр, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Матеріал підготовлений до ІІ Міжнародного студентського медіасимпозіуму СМС’2015

Нинішній етап розвитку медіа та їх функціонування надзвичайно складний та суперечливий. Орієнтація на європейські стандарти, їх узгодження із вітчизняним поняттям «етики» та «дозволеності», а також кризове становище України і війна на її території кидають все нові виклики журналістам. Українські науковці будували свої матеріали, опираючись на американську журналістику та американський досвід роботи під час війни. Цілком очевидно, що ситуація, яка панує в Україні є принципово відмінною, а, отже, і вимагає специфічного підходу до її висвітлення. Таким чином, ґрунтовне дослідження проблем, з якими зіштовхуються українські медійники, їх аналіз, є тією необхідною діагностикою, яка допоможе знайти шляхи підвищення як кваліфікації журналістів, так і якості вітчизняних ЗМІ загалом.

Шеф-редактор ТСН Тетяна Пушнова зазначає : «Війна, кризовий стан – це рушій прогресу, як би цинічно це не звучало. У журналістській спільноті – це ще й виклик професійності.» [9] Із розростанням збройних конфліктів на сході України, потреба у повному, оперативному та правдивому висвітлені новин стала ще більшою. На жаль, медійна спільнота не була готова до такої практики, адже масштабних збройних конфліктів в Україні не було з часів Другої світової війни. Відповідно одразу ж виникли проблеми із роботою у «гарячій точці». Найперше – елементарний захист під час роботи у зоні конфлікту, використання захисних амуніцій. До цього не готували, а, отже, труднощі з’явились одразу. Частково вирішенню проблеми сприяв проект зі створення банку захисної амуніції для журналістів на війні, ідея якого належить Незалежній медіа-профспілці України [7]. Поряд із питанням спорядження журналістів для роботи у зоні ведення боїв виникло питання про «озброєння» самих журналістів – забезпечення їх технічним обладнанням для можливості роботи. На жаль, не всі редакції можуть дозволити собі якісне та портативне обладнання, тому часто бачимо репортажі, що знімають на планшети чи смартфони, як наслідок – якість таких матеріалів є дещо гіршою. І якщо із цими аспектами вдалось впоратись порівняно оперативно, то більшість проблем залишаються актуальними для українських журналістів і після майже річного терміну проведення бойових дій.

«Медіа, застрягши в минулому, відмовляються розвиватися і виявились не готовими до нових професійний викликів», – критично зазначає журналіст Мирон Призьба. Адже і справді, часи давно пострадянські, а ось медійний простір все ще схожий на пережиток «совка». Найболючішими на сьогодні залишаються такі питання воєнної журналістики:

«Самофільтрація» або неусвідомлення самими журналістами особливостей роботи під час війни. Фактично в Україні не оголошено воєнного стану, а, отже, і воєнної цензури не запроваджено. Втім, професійний журналіст повинен бути і жорстоким самоцензором, визначаючи де є межа, між тим, що повинно бути озвученим і у якому тоні, та між тим, чого не варто розголошувати. Будь-яке зрушення у бік одного чи іншого може мати значні негативні наслідки, поширювати дезінформацію, сіяти паніку, посилювати соціальну депресію, що і так панує зараз у суспільстві. Яскравим прикладом того, що таке фільтрування новин є необхідним слугує випадок із поширенням інформації про «повномасштабне вторгнення Росії на територію України», яку швидко підхопили наші медіа. Звісно, така інформація зберігається до останнього у секреті у генштабах у Москві, але чиєсь необачно кинуте слово та необдуманість спричинили черговий неабиякий панічний напад.

«Інсайдерське» vs «Злите». Женучись за рейтингами та сенсаційними заголовками (як би цинічно це не звучало на тлі війни), журналісти часто хапаються за так звані «резонансні» новини, якими поділились «компетентні особи». Достатньо не вивчивши інформацію, медійник публікує її, як от сталось із «секретом» жителя Новоазовська «Еспресо-TV» про те, що російські бойовики отримали наказ дійти до Одеси. Інформація, безсумнівно, викликала шквал реакцій, але виявилась лише фейком, який черговий раз використала російська пропагандистська машина для дестабілізації ситуації у регіоні та ідеологічного залякування. Вартісній внутрішній інформації всіляко не дають «просочуватись» у медіа, щоб не розкривати воєнних таємниць, а тому ще одним каменем спотикання для журналіста сьогодні стає вміння відрізнити правду від омани і подати її так, щоб не зіграти на руку ворогу [5].

Фактчекінг. Перевірка інформації – одне із ключових понять у роботі журналіста у будь-які часи. Особливої скрупульозності у перевірці інформації вимагає робота у період ведення бойових дій, адже неточності та так звані «качки» не лише підривають і без того невисокий рівень довіри суспільства до ЗМІ, а й розводять паніку, призводять до масової плутанини та можливих смертей. Так, після трагедії під Волновахою та оголошенням чергової хвилі мобілізації п’ять українських каналів у своїх випусках оголошували різні варіанти щодо кількості жертв, версій причини трагедії, а також кількості мобілізованих та правомірності оголошення мобілізації. Сюжети на ICTV, 1+1, Інтері, 5 каналі та «Україні» різнились фактажем, що одразу ж викликало підозру щодо точності інформації. Кількість загиблих під Волновахою, за версіями телеканалів, коливається від 12 до 17, найменше число поранених, про яких згадують – 17. Неточності виникали і з описом зброї, із якої здійснювали обстріл і з напрямком, звідки атакували. Ще більше плутанини викликали новини про кількість вже мобілізованих та тих, кого призиватимуть у найближчі строки. Кількість потенційних призовників під час чергової хвилі, за інформацією телеканалів, коливалася тисяч від 100 тисяч («Подробности недели», Інтер) до 200 тисяч за підрахунками «ТСН», 1+1. [4]

Псевдопатріотизм та рівняння на російську журналістику. «Путінська пропагандистська машина переплавила російські ЗМІ в суцільні “Вести России”. Новоросія має свої “Вести Новороссии”. З болем мушу визнати, що українська журналістика поступово перетворюється в аналогічні “Вісті України”», – зазначає Остап Дроздов, журналіст. Справа в тім, що антиукраїнські засоби пропаганди є найбільш ефективними, коли власне українські ЗМІ починають віддзеркалювати їх, звужуючи свободу слова та спотворюючи реальну картину подій. Важливо підтримувати патріотичний дух населення та балансувати новини, але зведення будь-яких новин до «Слава Україні!» є, як мінімум, непрофесійним. Різностороння та якісна журналістика перетворюється на «кісєльовську» – однобоку та викривлену [1]. Численні сюжети про повернення бійців АТО під час ротації були сповнені патріотизму, національної символіки та квітів. Проте, на жаль, із сюжету вирізали синхрони із коментарями про нелюдські умови життя в зоні конфлікту, проблеми із озброєнням, харчуванням, водою. Контрпропаганда, звісно, необхідна для підтримання духу як воєнних, так і цивільного населення, але ґрунтуватись вона має на правді та невикривлених фактах.

Етичний «фронт». Проблема етичності поведінки журналістів як безпосередньо під час збору матеріалу у гарячих точках, так і під час висвітлення їх у підбірці новин чи не найгостріше піднімалась у медійному суспільстві. Мова йде як про етичні засади роботи журналіста у такий час, що вимагає ще більше делікатності висвітлення, так і звична людська мораль. Надзвичайно рейтинговими стали передачі, присвячені пам’яті Небесної сотні та бойовиків АТО, репортажі із похоронів бійців – мейнстрім у провідних ЗМІ країни. Така тенденція не зовсім здорова та етична, адже підіймати рейтинги, спекулюючи на чужому горі неправильно. На підтвердження – «нерейтинговий» матеріал про похорони 19-річного контрактника, якого з необережності застрелили під час тренування на полігоні під Львовом, не виставляли. «Винятки з’являються тоді, коли повне дотримання того чи іншого стандарту може призводити до різних небезпек. До загрози життю конкретних людей, до загрози знищення окремих бойових підрозділів, які воюють за свободу й суверенітет держави, й до загрози знищення самої держави й декларованого нею демократичного устрою», – зазначає медіа-тренер та медіа-експерт Ігор Куляс. [3] Проте журналісти не нехтують розкриттям військових таємниць, називають імена бійців, показують їхні лиця та розсекречують місця їхньої дислокації. Порушують норми етики, згідно з якими фотографувати обличчя військовополонених, показувати бирки з їхніми іменами чи назвами підрозділів, оголошувати рівень забезпеченості військових, оприлюднювати дані розвідки, публікувати фото чи відео, за якими можна визначити точне місце розташування підрозділів не можна. Також непрофесійно та неетично використовувати спалахи чи додаткове освітлення, що привертатиме увагу, а також варто пам’ятати про чутливість до використання імен та фото загиблих особливо до моменту повідомлення про це родичам. Як ілюстрацію, наведемо випадок, коли кореспондент телеканалу «Інтер» Веніамін Трубачов у своєму сюжеті озвучив прізвище головнокомандуючого 93-ої механізованої бригади, хоча не мав етичного права робити цього. [2] Порушують етичні норми і тоді, коли показують понівечені тіла та обличчя бійців та трупи на полі бою. [8]

Зважаючи на виклики, що кидає сьогодення медійникам, останнім доводиться пристосовуватись до умов роботи під кулями та шквалом російської пропаганди. У такому середовищі найважливіше зберегти стандарти журналістської професії, поєднуючи їх з етичними нормами та повноцінним й різнобоким інформуванням суспільства, та досягти таких основних цілей:

1. Підняти рівень довіри населення до ЗМІ (Україна, порівняно з минулим роком, опустилася на дві сходинки – із 127 на 129 за Індексом свободи слова), шляхом правдивого та збалансованого інформування населення[6]
2. Звести інформаційну і статистичну маніпуляцію в ЗМІ, а особливо в онлайн-сфері до мінімуму
3. Грамотно вести інформаційну контрпропаганду, викриваючи російські видумки
4. Правдиво доносити інформацію від її першоджерела, не приймаючи жодну зі сторін конфлікту
5. Верифікація даних є важливою компонентою якісної журналістики у період загострення конфлікту
6. З’ясувати чіткий алгоритм роботи в зоні АТО, попередньо пройшовши підготовчі курси, що даватимуть базові знання про вміння працювати під час війни
7. Налагодити дієву систему акредитації ЗМІ, що працюють з зоні АТО, що зведе втрати та незручності в роботі до мінімуму

Визначення слабких місць сучасної української журналістики, їх аналіз та структуризація сприятимуть у дослідженні методів покращення рівня роботи ЗМІ, їх відповідності стандартам та сприятимуть збільшенню відсотка довіри населення до мас-медіа. Такий науковий підхід допоможе розробити чіткий алгоритм відповіді на проблеми, що виникають у зоні конфлікту та, насамкінець, стане тим поштовхом, що змусить не лише скандувати «Герої не вмирають!», а дійсно робити щось, аби ескалація конфлікту припиналась якнайскоріше.

Список використаних джерел:

1. Дроздов О. Як війна на Сході розстріляла українську журналістику // 112. UA Інформаційна агенція [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.112.ua/analityka/yak-viyna-na-shodi-rozstrilyala-ukrayinsku-zhurnalistiku-186920.html. – Загол. з екрану. – Мова укр.
2. Журналіст «Інтера» спростовує звинувачення у розсекречуванні українських бійців // Телекритика. – 23.12. 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/profesija/2014-12-23/101901. – Загол. з екрану. – Мова укр.
3. Куляс І. Стандарти й етика журналістики в умовах неоголошеної війни // MediaSapiens. – 29.10.2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.mediasapiens.ua/material/35866. – Загол. з екрану. – Мова укр.
4. Лефтер С. Тижневики заплуталися в трьох цифрах // MediaSapiens [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/weekly/tizhneviki_zaplutalisya_v_trokh_tsifrakh/. – Загол. з екрану. – Мова укр.
5. Призьба М. П’ять гріхів української журналістики. Чому наші медіа не можуть жити по-новому // Редакторський портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://redactor.in.ua/ru/practice/7060.P%E2%80%99yat_gr%D1%96h%D1%96v_ukra%D1%97nsko%D1%97_zhurnal%D1%96stiki_Chomu_nash%D1%96_med%D1%96a_ne_mozhut_zhiti_po-novomu. – Загол. з екрану. – Мова укр.
6. Україна посіла 129 місце у Всесвітньому індексі свободи слова «Репортерів без кордонів» // MediaSapiens. – 12 лютого 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/world_journalists/ukraina_posila_129_mistse_u_vsesvitnomu_indeksi_svobodi_slova_reporteriv_bez_kordoniv/. – Загол. з екрану. – Мова укр.
7. Незалежна медіа-профспілка створила банк захисної амуніції для журналістів на війні//УНН. – 26 грудня 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.unn.com.ua/uk/news/1421207-nezalezhna-media-profspilka-stvorila-bank-zakhisnoyi-amunitsiyi-dlya-zhurnalistiv-na-viyni – Загол. з екрану. – Мова укр.
8. Чулівська І. Межа між свободою слова та захистом інформації на війні / Ірина Чулівська, Романюк Оксана // Інститут Масової Інформації [Електронний ресурс]. – 17.02.2015. – Режим доступу: http://imi.org.ua/analytics/47754-meja-mij-svobodoyu-slova-ta-zahistom-informatsiji-na-viyni.html. – Загол. з екрану. – Мова укр.
9. Шеф-редактор ТСН розповіла про особливості роботи журналістів під час кризи. [Електронний ресурс]. – 25 квітня 2014. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/shef-redaktor-tsn-tetyana-pushnova-rozpovila-pro-osoblivosti-roboti-zhurnalistiv-pid-chas-krizi-347027.html. – Загол. з екрану. – Мова укр.

Comments are closed.