Журналістика в теорії та на практиці відображує цікаві риси нашого життя: минуле та майбутнє протистоять одне одному і потребують напрочуд зваженого ставлення до кожного наступного кроку вперед.

З метою осмислити досвід становлення незалежної журналістики в Україні та трансформації усередині й поза професією “Майстерні громадської критики” спілкувалися з представниками різних поколінь журналістики й журналістської освіти. Їхні думки ми пропонуємо Вашій увазі.

Дар’я Плотнікова, випускниця ТНУ ім.В.І.Вернадського, журналіст новинної служби ТРК «Чорноморська» (АР Крим), авторка та ведуча програми “Ключ. Життєві розслідування”

Як виглядає українська преса сьогодні в порівнянні з тим, що було на початку Вашої кар’єри?

Моя практика у журналістиці почалася в 2004 році з містечкової газети, яка спеціалізувалась виключно на міських новинах. Першим вчителем для мене стала дівчина, яка працювала випусковим редактором і координувала роботу юних позаштатних кореспондентів.

Вона втовкмачувала в наші голови прописні істини: невід’ємними атрибутами будь-якого матеріалу (незалежно від жанру), мають бути актуальність, об’єктивність, інформативність і стислість. Так-так, саме стислість виносилася на перше місце. Мої тексти нещадно різали й відправляли на доопрацювання. Для мене це був гарний досвід, адже з’явилася можливість навчитися говорити про головне, практично не використовуючи прикметники, описувати добрі, а іноді й мерзенні події. Так я стала неупередженою.

Після того, як я вступила в університет, я багато працювала над собою і більше уваги приділяла освіті, ніж журналістській практиці. Маю сказати, що моє сприйняття медій, які нам прищеплювали в університеті як привабливий, романтичний світ – дуже змінилося. Газета, в якій я починала свій журналістський шлях, існує і сьогодні, вона розвивається, змінює формат, стає яскравішою і якіснішою, проте контент залишається тим самим. Політичні перипетії, якими живуть сучасні медіа, не дуже відбиваються на таких містечкових новинарних газетах. Ситуація з великими регіональними виданнями інша – тут бал править джинса. Велика частина журналістів готова обслуговувати інтереси тої політичної сили, яка їм платить гроші. І дуже важко зберегти свою професійну гідність у політичних перегонах.

Як змінились Ваші погляди на журналістику за часи роботи у ЗМІ?

Перше, що ми, як початківці у журналістиці зрозуміли завдяки куратору газети – треба забути все, чому нас вчили в школі (журналістики). По завершенню навчання в університеті я влаштувалася на телебачення, і там мені теж казали відкласти щодалі все те, чого навчили в університеті. У виші нас вчили якимсь абсолютним речам. Застосувати в реальній щоденній роботі знання, отримані в університеті, дуже складно. Безумовно, теоретичні постулати про етичні принципи журналіста, основи медіа права, жанри – залишилися. Але разом з тим все те, що здавалося основним, виявилося другорядним… Гадаю, вишам потрібно відмовитися від догматичного сприйняття журналістики, та шукати нові форми.

На Ваш погляд, які зміни потрібні українським ЗМІ, щоб відповідати міжнародним стандартам? Що може допомогти у цьому процесі?

У мене нема сценарію змін медій на краще, але вважаю, що якщо ми говоримо, що треба реформувати ЗМІ, то пріоритетним напрямом має бути розвиток якісної медіаосвіти. Адже реальна здатність до сприйняття медіатекстів, самокритичність – для журналістів стане підґрунтям для створення якісного власного продукту, стилю або напрямку. А пересічного українця це зробить активним співучасником процесу масової комунікації.

Яку роль для майбутнього України мають зіграти нові медії у найближчий перспективі?

Звертаючись до ідей Маршала Маклюена, який говорив про вплив засобів масової комунікації на суспільство, акцентую увагу на тому, що суспільство, тобто кожна окремо взята людина, повинна навчитися впливати на медії. Інтерактивність, взаємодія у медіапросторі дозволять людям стати не лише споживачами, але й самостійно впливати на його формування. Хто володіє інформацією, той володіє світом. Кому б не належала ця думка – чи то Френсису Бекону, чи то Уїнстону Черчиллю – вона не втратила гостроти. А як впливати – це питання свідомості та медіаосвіти.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Фінансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Comments are closed.