Журналістська освіта в усьому світі переживає трансформацію: з академічної теорії вона поступово перетворюється на простір для критичного мислення, практики та діалогу із суспільством. А як з цим в Україні? Чи готові наші виші до таких змін — і як бачать їх самі викладачі?

«Ми вчимо не тому, чого вимагає світ»

«Є певна неузгодженість між тим, чого ми навчаємо студентів, і тим, чого насправді хоче світ», — стверджує професор журналістики Метью Паверс (Matthew Powers, UW). І ця цитата влучно описує стан української журналістської освіти, яка часто балансує між теоріями та практикою, між радянськими шаблонами і вимогами цифрового світу.

У Walter Cronkite School of Journalism (США, Арізона) створили курс “Covering Community Engagement” — він навчає не писати, а слухати громади: організовувати “слухання”, розуміти локальні проблеми, вести діалог. Це — практичне втілення концепції slow journalism, про яку сьогодні активно говорять у Європі.

У Швеції журналісти проходять підвищення кваліфікації в Інституті FOJO — структурі, яка спеціалізується на освіті для працюючих журналістів. Вона допомагає протистояти популізму, фейкам, медіа маніпуляціям і виводить етику на перший план.

В українських університетах усе ще домінує підхід “лекції + конспект”, але ситуація поступово змінюється. На підтвердження цього можна додати кілька наступних прикладів:

• Міжнародний проєкт DESTIN, що намагається модернізувати програми в українських ЗВО відповідно до європейських стандартів. Один із результатів — створення курсів, наближених до практики, та впровадження стажувань у медіа.

• UNESCO спільно з Lviv Media Forum запустили ініціативу з розвитку журналістської освіти та професійної підготовки в Україні. Проєкт передбачає тренінги, наставництво, а також розвиток етичних стандартів в умовах війни та інформаційних атак. Це приклад того, як міжнародна підтримка сприяє підвищенню якості журналістики в Україні.

Що треба змінювати?

❖Більше практики — менше абстракцій. Програми повинні адаптуватися до реалій. Теоретичне знання — важливе, але без кейсів, польової роботи, реальних інтерв’ю студент не стане журналістом.

❖ Освіта як інтелектуальний виклик. Йдеться не про механічне вивчення термінів, а про розвиток критичного мислення, етичної рефлексії, стійкості до тиску й маніпуляцій.

❖Університети + редакції = союз, а не короткий роман. Практика не повинна обмежуватись двотижневим стажуванням. Необхідне наставництво, спільні медіапроєкти, публікації студентів у “живих” медіа.

❖Інтернаціоналізація освіти. Обміни, участь у міжнародних конкурсах, лекції запрошених викладачів. Україна не в ізоляції. Журналістика має вчитись глобальності.

 І найголовніше: журналістика починається не з мікрофона, а з вух

Якщо журналістика — це розмова із суспільством, то університет має навчити не лише говорити, а й слухати. І робити це — на рівних. Готувати фахівців не лише до «новинного конвеєру», а до роботи в умовах кризи, війни, тиску й цифрового стресу. Бо нова журналістика — це не тільки про факти. Це про довіру.

Ми побачили, як освіта трансформується за кордоном, і що робиться в Україні на рівні проєктів. Але що відбувається в реальному університетському середовищі? Як бачать ці зміни викладачі, які щодня працюють зі студентами? Щоб почути «голос з середини», я поспілкувалася із викладачкою кафедри теорії і практики журналістики (факультету журналістики) ЛНУ імені Івана Франка Лілією Імбіровською-Сиваківською.

Ліліє Анатоліївно, на ваш погляд, який стан зараз журналістської освіти в Україні: що маємо і куди рухаємося? Які перепони та виклики на шляху до підготовки професійного журналіста Ви бачите?

— Якщо говорити про стан журналістської освіти в Україні, то, як і багато інших сфер у нашій країні, вона потребує вдосконалення. Ми маємо куди рости. Журналістська освіта не перебуває в найгіршому становищі, але й не є ідеальною. Загалом її складно постійно підтримувати на актуальному рівні та відповідати трендам, іти в ногу з часом, адже підходи до роботи з контентом постійно змінюються.  Наприклад, я працюю в редакції і наша робота в 2025 р. відрізняється від тієї, що була в  2024 чи 2023 рр. Ще складнішою є ситуація з навчальними програмами. Кожен курс має свій навчальний план, який затверджується Вченою радою факультету та Вченою радою університету. Поки цей курс проходить всі етапи узгодження і подається студентам першого, другого, третього чи четвертого курсу, зміст може вже втратити актуальність. Аби оновити програму, потрібно змінювати увесь курс, що суттєво сповільнює процес. Попри це, ми маємо міцну базу та потенціал для розвитку.

 Чи можемо ми вважати вищу освіту в Україні  конкурентоспроможною, чи все ж таки абітурієнти обирають закордонні виші?

— Якщо говорити про те, чому студенти їдуть за кордон, то справа не лише в якості освіти. У деяких країнах, куди вони вирушають, рівень освіти точно не вищий за український (не хочу їх перелічувати, щоб нікого не образити). Часто причиною є комфортніше та краще життя або ж просто бажання спробувати щось нове, не маючи чіткого уявлення про реальність там. Багато студентів зрештою повертаються до України. Останнім часом відтік особливо посилився через війну та складні обставини, що відбуваються всередині країни. Але сама освіта, якщо її порівнювати, має не найгірший рівень. Звісно, хотілося б мати більше технічного забезпечення та можливостей для подорожей і стажувань за кордоном.

Але водночас, мені здається, що на факультеті вже зараз є безліч перспектив, якими може скористатися кожен активний і цілеспрямований студент.

Якою, на вашу думку, має бути якісна журналістська освіта?

— Будь-який студент має пам’ятати, що університет, незалежно від факультету, дає йому лише базу. Я люблю порівнювати освіту з такою метафорою: якщо уявити знання як перлини, то освіта — це нитка, на якій вони тримаються. Випускник факультету журналістики повинен уміти працювати з будь-яким видом контенту: добирати влучний заголовок, прописувати SЕО, знати та розуміти структуру тексту.  Важливо вміти грамотно писати, а передусім — бути медіаграмотним і володіти навичками фактчекінгу. Це основа, що допомагає орієнтуватися в сучасному світі. Саме ця база і є тією ниткою, яка тримає наші перлини. Однак усе інше, що знадобиться журналісту в його майбутній роботі, він має нанизувати самостійно.

Університет, особливо в наш час, коли світ швидко змінюється, просто не може дати студенту всієї інформації та знань, яких той прагне. Другий важливий аспект якісної журналістської освіти, на якому я б хотіла наголосити  — це її основа на журналістських стандартах: неупередженість, об’єктивність, чесність тощо.

Які вимоги повинні бути до сучасного журналіста, на вашу думку?

— Тут важливо зупинитися на ключовому питанні: чи ми говоримо про загальні вимоги до журналіста без прив’язки до часу й місця, чи про сучасного журналіста в Україні. Тому що, як я уже згадувала, кожен журналіст має сповідувати стандарти журналістики, Кодекс українського журналіста. У ньому чітко прописані всі принципи, і він залишається актуальним сьогодні та, ймовірно, ще щонайменше сто років.

Але якщо ми говоримо про вимоги до сучасного українського журналіста, який живе в період повномасштабного вторгнення, яке передбачає знищення нас як нації, виникає ще один важливий аспект.Кожен журналіст, незалежно від того, з яким видом контенту він працює, чи в якій редакції він перебуває, повинен усвідомлювати свою відповідальність. Сьогодні кожен випускник факультету журналістики, маючи телефон і сторінку в соцмережах, повинен ставити собі запитання: він журналіст чи громадянин цієї країни? І я вважаю, що тут ці поняття мають бути об’єднані. Журналіст має працювати так, щоб не нашкодити своїй державі. Це базовий принцип, який ми повинні назавжди затямити. Бо якщо ми самі не будемо про це пам’ятати – тоді й ніхто не буде про це пам’ятати.

На вашу думку, чи повинен журналіст вивчати історію/політологію/філософію/соціологію/психологію і т.ін? Яке має бути наповнення навчальних курсів?

— Загалом, я вважаю, що випускник факультету журналістики, може працювати не лише журналістом. Я завжди на цьому наголошую. Він може  й повинен уміти працювати з будь яким видом контенту. Це може бути класична журналістика в редакції чи на будь-якому телеканалі, або це може бути також і SMM, маркетинг, копірайтинг. Варіантів тепер безліч. Але якщо повернутися до теми класичної журналістики, то важливо не лише визначитися з місцем роботи — у редакції чи на телебаченні, а й з жанром. Можливо це буде розважальна журналістика. А якщо це міжнародна тематика або асоціальні (соціально чутливі) сфери, тоді важливо, щоб журналіст умів працювати з тими даними і тими людьми, які трапляються на його шляху. Це не означає, що необхідно здобувати другу вищу освіту. Сьогодні доступні  численні вебінари, курси, до того ж безкоштовні, де навчають, як спілкуватися із травмованими людьми, ветеранами, військовослужбовцями тощо. Оскільки я маю другу вищу освіту юриста, мене завжди дивує, коли в редакціях не розрізняють поняття “закон” і “законопроект”.

Якщо журналіст все ж працює з юридичними чи іншими вузькоспеціалізованими темами, то варто пройти відповідні курси чи ознайомитися з літературою. Упродовж кар’єри доводиться висвітлювати багато різних тем. Тому важливо розуміти: на певному етапі життя ти зосереджуєшся на конкретному напрямі й маєш його ґрунтовно опанувати. Потрібно постійно вчитися, адаптовуватися й отримувати нову інформацію, яка відповідає сучасним викликам.

Журналістська освіта в Україні, попри всі труднощі та виклики, продовжує розвиватися. Проте, для того, щоб бути конкурентоспроможною на міжнародному рівні, вона потребує адаптації до нових медіа-трендів й інтеграції практичних навичок. Майбутні журналісти повинні мати можливість не лише засвоювати теоретичні знання, але й активно використовувати їх у реальних медіапроєктах.

Діана Бізюк, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.