Часто відкриваючи зранку новинні сайти ми бачимо приблизно один і той самий перелік дуже схожих між собою новин. Змінюється заголовок, фотографія, кілька абзаців, але факти майже ідентичні. Складається враження, що всі редакції одночасно вирішили розповісти саме про це. Іноді так і є. Але чому незалежні одне від одного видання часто приходять до рішення розповісти аудиторії про одну й ту саму подію і чому їхні матеріали так сильно схожі?

У журналістиці для такого явища існує поняття «pack journalism» – «стадна» або «пакова» журналістика. Йдеться про ситуацію, коли журналісти з різних редакцій стежать за одними й тими самими подіями, орієнтуються на схожі джерела та зрештою виокремлюють у них приблизно однакові факти й акценти. У результаті матеріали різних медіа можуть ставати настільки схожими, що межа між незалежним висвітленням і наслідуванням уже майже непомітна. Водночас «стадність» не обов’язково означає пряме копіювання, адже кілька редакцій можуть самостійно прийти до однакового рішення, працюючи в одному інформаційному середовищі. Саме тому дослідники пов’язують «pack journalism» не лише з повторенням готових матеріалів, а й із втратою різноманітності журналістських підходів, коли замість того, щоб шукати власні джерела, ставити інші запитання та знаходити нові аспекти події, журналісти можуть рухатися вже прокладеним інформаційним маршрутом.

Книга Тімоті Круза «The Boys on the Bus». Джерело: Oxford Internet Institute

Цікаво, що термін пов’язують із книгою Тімоті Круза «The Boys on the Bus», присвяченою висвітленню президентської кампанії США 1972 року. У дослідженні Оксфордського Internet Institute йдеться, що саме тоді журналісти, які постійно перебували разом у передвиборчому турі, фактично почали формувати спільне бачення того, які історії та кути подачі є важливими. Принцип їхньої роботи певним чином нагадує те, як сьогодні функціонує онлайн-журналістика. Замість одного автобуса з журналістами тепер з’явився спільний інформаційний простір, у якому редакції постійно бачать, що публікують інші, які теми набирають увагу і які історії вже стали частиною новинного дня.

У закордонних медіадослідженнях цей процес називають «intermedia agenda setting». Простими словами це можна назвати взаємним впливом медіа на порядок денний. Наприклад, одне українське видання вранці публікує новину про резонансну заяву чиновника. Інші редакції бачать її у своїх стрічках, помічають реакцію аудиторії та вирішують теж винести цю тему в новини. За кілька годин про одну заяву вже пишуть десятки медіа, хоча спочатку це був лише один із багатьох можливих інформаційних приводів. Так новина починає жити за принципом: про це пишуть усі, отже, і нам варто про це написати.

Але схожість новин виникає не лише тому, що редакції стежать одна за одною. Часто вони просто отримують інформацію з одного джерела. Це можуть бути міжнародні інформаційні агентства на кшталт Reuters, AP чи AFP, офіційні заяви державних органів, повідомлення поліції, пресслужб або міжнародних організацій. Якщо таке джерело повідомляє про подію, десятки редакцій можуть майже одночасно написати про неї, використовуючи ті самі факти. Тож однакові новини не завжди означають, що журналісти копіюють одне одного — іноді всі вони просто починають з одного й того самого повідомлення.

Але часто саме на переписуванні новин робота журналіста фактично й закінчується. У цифрових медіа новина має значення не лише через те, що вона важлива, а й через те, наскільки швидко вона з’явилася на сайті. Тому на пошук додаткових коментарів, власних джерел чи контексту може просто не залишитися часу, особливо якщо йдеться про другорядну подію, яку потрібно швидко поставити у стрічку. У результаті готове повідомлення залишається майже без змін, журналіст перевіряє основні факти, коригує текст, змінює заголовок і публікує.

Для таких випадків у медіадослідженнях є окреме слово – «churnalism». Воно описує ситуацію, коли журналіст значною мірою покладається на вже готовий матеріал і майже не додає до нього власної роботи. У систематичному огляді 46 досліджень про «churnalism» від Мюнхенського університету у 2025 році серед причин такого підходу назвали, зокрема, нестачу часу та ресурсів. Коли новини потрібно випускати безперервно, готовий текст від агентства, пресслужби чи іншого медіа набагато простіше переробити й опублікувати, ніж починати пошук інформації з нуля.

Тож коли десятки медіа за кілька годин публікують майже однакову новину, це не обов’язково означає, що одне з них просто скопіювало текст в іншого. Іноді всі редакції реагують на одну важливу подію, іноді отримують інформацію з одного джерела, а іноді просто не хочуть залишитися поза темою, яку вже підхопили конкуренти. У результаті стрічки різних медіа можуть дивно нагадувати одна одну, хоча за кожною такою публікацією стоїть своя редакція і свій журналіст.

Ольга Демидчук, магістрантка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.