Сексуалізоване насильство залишається однією з найскладніших тем для висвітлення у медіа. Незважаючи на суспільну важливість таких матеріалів, журналісти нерідко припускаються помилок: використовують травматичні формулювання або не дотримуються етичних стандартів. Саме тому воркшопи для студентів журналістики, які дають можливість попрацювати в реальних редакційних умовах і над справжніми викликами, можуть стати одним зі способів змінити підхід медіа до висвітлення цієї проблеми.

Як висвітлювати сексуалізоване насильство, коли немає вироку, але є свідчення, скріншоти й суспільний резонанс? Під час воркшопу від Гелен Шульте студенти факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка неочікувано для себе опинилися в ролі редакційних команд.

До завершення пари залишалося ще 20 хвилин. Студенти вже поглядали на двері аудиторії, коли спікерка воркшопу з висвітлення гендерного насильства повідомила, що цей час – для фінального завдання.

• Гелен Шульте (Helen Schulte), німецька журналістка і ведуча трукрайм-подкасту про злочини проти жінок 12 Lives, підготувала для студентів факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка вправу, за якою вони мають спланувати свій власний матеріал.

«Український ютубер з понад двома мільйонами підписників звинувачується у сексуалізованому насильстві своєю колишньою партнеркою», – змальовує ситуацію Гелен.

Згідно з легендою, жінка публікує докладний допис у TikTok, де описує, що сталося, показує скріншоти приватних повідомлень, які він їй надсилав, та короткий відеоролик, де він називає її сексистськими та принизливими словами. Протягом доби його ім’я стає трендом на X і бренди публікують про співпрацю з ним. Також публічно реагують інші інфлюенсери, а його підписники тепер атакують жінку в коментарях на Tik Tok.

«Це не реальна справа, – зауважує Гелен. – Але я думаю, що така справа була, і кримінального розслідування немає».

Після опису завдання спікерка попросила студентів розрахуватися від 1 до 4, щоб сформувати команди. Для багатьох це прохання було несподіваним.

«Коли я сиділа у повній аудиторії серед незнайомих людей та слухала лекцію іноземною мовою на таку складну тему, я не очікувала, що знадобиться вимовити цифру “two” англійською, – розповідає студентка четвертого курсу Діана Дутка. – Я з легким побоюванням і з цікавістю спостерігала за тими, хто теж потрапив у “коло двійки”, і намагалася зрозуміти суть завдання».

Діана каже, що не дуже любить роботу в команді, тому таке інтерактивне завдання не сильно припало їй до душі. Проте вона все-таки долучилася до дискусії і поділилася своїми пропозиціями.

Щойно сформувалися групи, як почалося обговорення. Команди вирішували, який тип медіа обрати – радіо, подкаст, теленовини чи газету, – та як розповісти історію, щоб не нашкодити постраждалій, але водночас зберегти точність.

«Ти завжди повинен думати, чи варто ризикувати, повідомляючи про цю справу, чи це може поставити під загрозу жінок, чоловіків або дітей, про яких розповідаєш, –   пояснювала раніше Гелен Шульте. – І також не тільки думати про те, що станеться в їхньому житті в найближчі тижні, якщо вони повідомлять про це, а й чи не варто зробити їхнє повідомлення анонімним, бо це залишиться у світі назавжди».

Разом із іншими, до обговорення завдання приступила і команда, чий тип медіа – телевізійна редакція новин. І перше питання зі списку Гелен, що мав допомогти спланувати матеріал, чи стали б вони розповідати про цю історію.

– Якщо героїня не проти, тоді так.

– Вона це виставила у соцмережах.

– Але кримінального провадження немає.

– Зате докази є.

Як пояснювала Гелен, відбираючи історії для подкасту, вона часто працює з різними типами доказів. Перший тип – висвітлювати найлегше. Це судові справи, заяви поліції, юридичні документи, що надають чіткі факти та дійсно вагомі докази, і підсилюють достовірність репортажів. Однак у ситуативному завданні не було нічого з цього.

На думку спікерки, в Україні часто трапляються випадки без можливості судового розгляду. Коли джерелами є лише свідчення жертв, документи від НУО (неурядових або громадських організацій), звіти ООН чи документації з прав людини.

Схожий епізод Гелен з командою висвітлювала в подкасті «12 Життів» –  це був випадок Табеї. Ведуча пояснила, що це було вперше, коли вони повідомляли про історію слухачки їхнього подкасту.

«Табея написала нам електронного листа і описала, що з нею сталося. Ми довго думали, чи розповідати її історію і як це зробити, бо в її випадку немає вироку. Тобто жоден суд не визнав винним або невинним ймовірного злочинця», – сказала Гелен.

Її команда вирішила, що жінка, яку задля збереження анонімності називають Табеєю, порушує суспільно важливі проблеми – розповідає про насильство, якого зазнала від партнера. І хоча не було багато підтверджень цього, вони все одно висвітлили її історію.

«Ми подивилися на статистику, як часто це насправді трапляється в Німеччині, і так, ми вирішили все одно про це розповісти», – повідомила Гелен.

Група, яка готує матеріал для телевізійних новин, теж вважає, що висвітлювати такі історії потрібно. Тим паче, коли кримінальне провадження можуть відкрити через резонанс. Команда також вирішила, що не змінюватиме ім’я героїні, оскільки жінка вже описала ситуацію у своїх соцмережах і навіть злила туди скріншоти листування.

– Але ми як телебачення навряд чи можемо це робити, – каже Роман, студент першого курсу міжнародної журналістики.

Це підтверджує четвертокурсниця кафедри радіомовлення і телебачення Марія:

– Приватні повідомлення не можна викладати. Якщо відео ще може зайти, то листування – ні.

Наступні кілька хвилин учасники обговорювали, чи вдасться таки показати скріни у новинах, якщо героїня матеріалу сама поділилася ними на своїй сторінці. Проте Марія пояснила, що телебачення працює інакше, і листування все одно не стане доказом лише тому, що його показали в ефірі, чого краще не робити через захист особистих даних. Роман запропонував просто повідомити як факт, що ці скріни є на її сторінці.

Такі випадки, без судового розгляду, але з підтвердженням, за словами Гелен Шульте, належать до другого типу справ. «Постраждалі можуть мати свідків, які були присутні, коли це сталося, фотографії або повідомлення. Наприклад, повідомлення, в яких особа, яка вчиняла насильство щодо них, фактично визнає, що це сталося»,  – пояснила Гелен.

Зовсім інше питання – як матеріал вплине на хід цієї справи.

– Ну, по-перше, – Роман загинає пальці, – це може привернути увагу поліції. По-друге, це може відкрити очі на схожі випадки.

Інші учасники припустили, що, можливо, колишні інфлюенсера теж зазнали насильства і після ефіру висунуть проти нього свої звинувачення.

Адже третій тип справ, про які говорила спікерка, – це випадки, коли жінки описують те саме, що пережили інші постраждалі, що вказує на систему. Такі справи можуть мати багато судових документів і поліцейських протоколів або бути пов’язаними з гучними політичними процесами, як-от справа Джеффрі Епштейна.

«Тож це правда: коли гучна справа, іноді легше висвітлювати свідчення інших людей», – сказала Гелен.

– Тому нам треба зібрати максимальну кількість людей, які можуть щось підтвердити і щось сказати, не лише її одну, – пропонує команді Марія.

Студентка вважає: навіть якщо не вийде знайти інших постраждалих, потрібно зосередитися на свідках по справі їхньої героїні, як-от подругах, які могли б підтвердити, що насильство дійсно відбувалося. Бо поки що її слова не мають достатньої сили.

Але дискусію в команді викликало питання про те, як вони планують сформулювати звинувачення.

– Ну дивіться, ми не маємо права його звинувачувати, бо ми не поліція.

– Скажемо, що він підозрюваний у цьому.

– Він не підозрюваний.

– Його звинувачують.

– Кримінального провадження немає, тому його не звинувачують і він не підозрюваний.

– Скажемо, що вона його звинувачує. «Зі слів потерпілої…»

– Ми навіть можемо таке міні інтерв’ю з нею провести і це також висвітлити. І тоді на цій розмові якраз і буде будуватися сюжет.

Як перед тим розповідала лекторка, герої матеріалів самі контролюють, що розповідати і яку лексику щодо них використовувати. Проте вона також думає, що деякі люди можуть не погоджуватися із тим, як її команда іноді висвітлює справи. «У мене є приклад з Немко, – сказала Гелен, коли на екрані висвітлився уривок аудіозапису.

З жінкою, яку в подкасті назвали Немко, журналістка записувала інтерв’ю кілька років тому. «Це епізод про каліцтво жіночих геніталій, у якому Немко розповідає свою історію з власного погляду, але ми також взяли інтерв’ю у експертки – жінки, яка є активісткою, і також пережила схоже», – розповіла про цю серію спікерка.

Як і на початку воркшопу, Гелен Шульте ще раз попередила, що з аудиторії можна вийти в будь-який момент та повернутися, коли люди будуть відчувати, що готові, й вона не ставитиме жодних питань щодо цього. Хоча всі залишилися сидіти.

«Думаю, це вже дає вам певне уявлення про те, наскільки детально ми підійшли до цього, – продовжила пояснення Гелен. – Немко вирішила, що вона готова поділитися подробицями того, через що вона пройшла». Спікерка наголосила, що висвітлюючи історію насильства, ми маємо слідувати за тим, як герої вирішують її розповісти.

Та навіть тоді залишаються ризики. Команда телебачення виділила декілька основних: докази можуть виявитися неправдивими, необхідної інформації буде недостатньо або  на їхню героїню сильніше накинуться в коментарях. Окрім цього, як зауважила одна з учасниць, подача матеріалу має бути такою, щоб інші постраждалі не відчули ретравматизації і негативного впливу.

Раніше Гелен Шульте поділилася тим, які вислови використовує її команда в роботі над покастом. Зокрема, замість поширеного у медіа слова «жертви», на її думку, слід використовувати «постраждалі» чи «ті, хто вижили», якщо тільки герої не кажуть, що ідентифікують себе саме «жертвами».

«Лише коли людина скаже, що не ідентифікує себе як той, хто вижив, а бачить себе жертвою, бо став жертвою цієї людини, можна використовувати це слово, відповідно до бажання героїв матеріалу», – розповіла Гелен.

Також спікерка пояснила, чому замість «сексуального насильства» (sexual violence) краще вживати термін «сексуалізованого насильства» (sexualised violence). Вона каже, що для більшості це може бути незначною відмінністю, але важливо, щоб журналісти використовували саме це формулювання.

«Вибір цього терміна не є випадковим, адже коли ми говоримо про сексуалізоване насильство, це означає, що ми визнаємо, що ці дії насправді не стосуються сексуальності, а стосуються влади, контролю та домінування», – сказала лекторка. Вона зауважила, що сексуалізовані дії використовуються як засіб для заподіяння шкоди, залякування або здійснення влади над іншою особою, а використання правильного терміну допоможе уникнути нормалізації цього явища.

Дотримання коректних термінів важливе і для заголовків. Завершуючи планування матеріалів, студенти мали сформувати свій заголовок і лід. А команда теленовин – підводку.

– Можемо так і сказати, що ця блогерка звинувачує свого колишнього, – каже Марія.

– Так, що вона зазнала цього сексуалізованого насильства, – продовжує Вікторія.

– Але кричущих речень ми не вживаємо, ми говоримо про суть, – зазначає Роман.

Раніше студенти вже шукали в медіа голосні, скандальні заголовки, а Гелен Шульте продемонструвала, як іноземні медіа використали сильні слова для маніпулювання читачем, у новинах про вбивство українки Ірини Заруцької. Після цього вона попросила студентів знайти в українських медіа проблемні заголовки про гендерне насильство і пояснити їх відповідно до принципів, які вони обговорили.

Тоді студенти виявили порушення навіть у тих медіа, які вважаються професійними.

«Я можу почати з заголовку з “Радіо Свобода”. Це дуже якісне медіа, але ми знайшли заголовок, в якому йдеться, що жінка навіть не знає, скільки чоловіків її сексуально насилували, і це нас шокувало», – розповіла про свою знахідку першокурсниця з міжнародної журналістики.

А в іншому медіа її однокурсниця знайшла заголовок, у якому йшлося, що поліція затримала банду, яка вербувала дівчат для сексуального рабства.

«По-перше, слово “вербування” звучить жахливо, бо виглядає так, ніби жінки самі погодилися на цю пропозицію», – пояснила вона. На її думку правильно вжити слово «викрадення», бо це не було за згодою жінок, а ще замінити вислів «сексуальне рабство».

«Я вважаю, що також неправильно використовувати слово “рабиня” щодо цих дівчат. Тому що це більше схоже на сексуальну експлуатацію, адже вони не рабині. І взагалі, погано використовувати це слово щодо людей в будь-яких інших історіях».

Тоді студенти й не подумали б, що після короткої вправи на заголовки, плануватимуть командний проєкт з людьми, багато з яких бачили вперше. «Це невеличке завдання», – сказала Гелен перед тим, як перемішала всю аудиторію. Але, як вона і припускала, запропоновану історію команди висвітлили по-різному.

«Ми вважали, що ці історії не дуже звичайні для українського радіо, але ми вирішили працювати з ними», – розповідає учасниця групи, яка готувала сюжет для радіоефіру.

Як радіо, що працює тільки з аудіо, команда ухвалила рішення не використовувати голос чоловіка, якого його партнерка звинуватила у насильстві. «Ми радіо, ми використовуємо лише голоси, і ми повинні використовувати їх правильно», – пояснила команда.

Однак група, що готувала матеріал для подкасту, висвітлюватиме слова обох.

«Ми вважаємо, що маємо чути дві сторони цієї історії. Тому що ми маємо подкаст, і люди, які нас слухають, будуть готові чути її і його історію. Ми також маємо можливість повністю розповісти про те, що відбулося».

Також у команді вважають, що це важлива тема, про яку треба говорити, але вони мусять бути дуже обережними з фактами. «Ми висвітлюватимемо цю ситуацію крок за кроком і будемо слідкувати за її розвитком, інфлюенсерами та реакцією суспільства», – розповіли вони.

Четвертокурсниця Діана, яка спершу ставилася до завдання скептично, через свою нелюбов до інтерактивів, визнала, що воно їй навіть сподобалося. «Було цікаво слухати, як кожен бачить цю ситуацію і як ми по-різному мислимо. Але ще цікавіше – слухати кожну групу, адже учасники повинні були врахувати різні соцмережі, платформи, не забувати про стандарти журналістики та ще й англійською донести своє бачення матеріалу».

Враженнями від зустрічі також поділилася Вероніка, студентка першого курсу міжнародної журналістики: «Можливо, це через те, що ми тільки перший курс і нам ще такого не розказували. Але, я думаю, це тому, що нашою спікеркою була Гелен Шульте  – досвідчена, класна людина, яка записує цілі подкасти, справжні історії. Це класно. У мене дуже хороші емоції після воркшопу».

А першокурсниця Вікторія каже, що висвітлювати гендерне насильство в медіа особливо важливо. «Потрібно не замовчувати цей факт, а поширювати його далі, але водночас робити це коректно».

«Для українських журналістів це зараз дуже важливо, – погоджується з нею Вероніка. – Тому що в умовах війни велика кількість жінок, і не лише жінок, потерпають від сексуального насильства. Важливо, щоб це бачили. Щоб люди, які умовно живуть десь там на пляжі під сонечком, розуміли, яка ситуація може бути за межами їхнього світогляду».

І хоча студенти працювали з вигаданою історією, справжніх таких історій вистачає. Проте не всі медіа готові їх висвітлювати і не всі з них зробили б це правильно. Формування професійних стандартів роботи з темами насильства сьогодні визначає, чи стануть медіа простором підтримки й відповідальності, а не повторної травматизації.

Лілія Кичма, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.