Обережно, шахраї! Як телебачення навчає ошуканства
Юлія Різничок
Опубліковано: 28-01-2020
Розділи: Огляди, аналітика.
0
Соціальні мережі, інтернет-ресурси та телебачення відіграють дедалі більшу роль у вихованні та навчанні суспільства. Зі шпальт та екранів нам розповідають, як правильно куховарити, що робити для зміцнення здоров’я та… як правильно красти.
Звісно, не слід це явище надто драматизувати, адже функції модних програм про афери – навчити людей як вберегтися від шахрайства. Проте черпають інформацію з таких джерел не лише глядачі, які хочуть оминути неприємностей, але й ті, хто шукає можливості їх створити. Завдяки ж такого типу продуктам, цього легко навчитися.
Аудиторії подобається спостерігати за різними викривальними програмами, таким чином, наче набуваючи досвіду захищати себе від небезпеки. Усі ми за своєю природою схильні споглядати за чужими проблемами, плекаючи у собі надію, що «таке» може статися із будь-ким, але не з нами. Саме тому шоу, у яких розповідають про інструменти аферистів, «реальні» історії жертв та наслідки, які спричинила чиясь необачність, неабияк збуджують глядачів. Творці медіаконтенту це знають і продукують масу розважальних та інформативних програм й сюжетів на тему шахраїв та їхніх технологій ошуканства.
Так, «1+1» часто випускає сюжети, у яких викриває методи аферистів. Звісно, помилкою буде стверджувати, що журналісти навмисно популяризують найхитріші технології крадіїв, проте вони досить детально описують їхні дії, що може бути прикладом для наслідування. Людям потрібно знати, за яким алгоритмом працюють злочинці, проте чи варто подавати цю інформацію настільки привабливо?
Інколи «ТСН» навіть створює спеціальні добірки афер, аби показати усю винахідливість мислення шахраїв. До слова, це можна прирівняти навіть до романтизації насильства, адже головних героїв – крадіїв – показують настільки «крутими» та розумними, що мимоволі починаєш захоплюватися їхньою майстерністю, а отже несвідомо виправдовувати. Звісно, є чимало фільмів та книг про спритних шахраїв, але там це – художня вигадка, і ставлення до неї є відповідним. Журналістська ж продукція будується на фактах, тому і вплив такого контенту може бути небезпечним з точки зору прикладу для наслідування. Адже скільки грошей можна «заробити» за шахрайськими технологіями, якщо вони працюють!
Нерідко «ТСН» подає новини, у яких розповідає про “новинки” у світі обману. Як приклад, замітка, у якій журналісти мали на меті розповісти про свіжу схему, проте знову не втрималися та деталізовано описали, як правильно ошукувати продавців товарів через інтернет.
Ще одна важлива деталь: одне діло розповідати про махінації із інформативними намірами, і зовсім інше робити це у форматі розважальних програм.
Досить довгий час на Новому каналі популяризували програму «Аферисти в мережі». Глядачі спостерігали за спокусливою дівчиною у відвертому одязі, яка наражала себе на різноманітні небезпеки – намагалася врятуватися і від сексуальних маніяків, і від кровожерливих бандитів і, звісно, від аферистів. У цих матеріалах розповідали про найдивовижніші методи обману – від примітивних, що навіть школяру під силу, до найхитромудріших, які, звичайно, також детально описували.
Наприклад, в одному із випусків автори проекту розповіли про методи “чорних ріелторів”, які за мізерну ціну здавали квартири, яких не існує. У сюжеті розповіли, як краще придумати собі легенду, яким чином розмовляти із жертвою та як на неї тиснути: чим не буквар для потенційних шахраїв, які хочуть, але ще не знають, як треба обдурювати людей.
Про методи боротьби із шахрайством безумовно слід розповідати. Людина повинна розуміти, що на неї може чекати у разі її безвідповідальності, легковажності та інфантильності. Проте не можна перегинати палку та розкривати усі карти, навчаючи недоброчесних по той бік екрану глядачів брудним прийомам. Журналістам варто розкривати такі теми з позиції потенційної жертви, тобто даючи поради, як не стати здобиччю для шахраїв, а не з погляду саме злодіїв. Шукати золоту середину: інформувати, але не навчати і не провокувати злочинців до використання нових махінацій.
Юлія Різничок, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка