З нашого погляду, є взаємозв’язок між  масовим наростанням інформації як розваги та нашестям шоуменів у політиці. Йдеться про цілу низку випадків успішного обрання до парламентів різних країн, а також на посади президентів чи прем’єр-міністрів,  — коміків, клоунів та професійних жартунів. Цебто йдеться не тільки про безпрецедентний успіх «квартальних» політиків в Україні 2019 р., а й про світовий тренд. Спробуємо простежити цей зв’язок.

Поняття «інфотеймент» належить до  доволі широко вживаних в медійних колах. Втім не завадить уточнити хронологію його появи та застосування. Перші поодинокі випадки використання фіксуються ще у середині 70-их років минулого століття, зокрема на зборах асоціації радіостанцій університетів та коледжів у США у 1974 р. Тобто цей неологізм — справа рук студентів. Через кілька років, в 1980, як засвідчує інтернет-пошук, термін виринає на спільній конференції ASLIB — Інституту інформаційних наук та Бібліотечної асоціації в Шеффілді, Великобританія, де його визначили як nexus (з латинської — те, що зв’язує) між інформацією і розвагою. І ось з 1983, майже через десятиліття після першої появи, термін «infotainment» почав набувати широкого вжитку — як синонім  «м’яких новин» (soft news) в теорії комунікацій.

Відбувалося це на тлі інтенсивних зусиль телебачення активно змішувати інформаційний контент з розважальним форматом. Група британських інформаційних науковців, які називали себе “The Infotainers“, влаштовували комедійні шоу на професійних конференціях між 1980 і 1990 роками. Примітно, що на ранніх етапах згаданий термін нерідко мав негативний відтінок, оскільки йшлося про несприйняття  «полегшеної» журналістики з боку прихильників «серйозних» медіа.

Читач може зауважити також  деяке зловживання словотворенням на базі поняття infotainment упродовж двох останніх деятиліть.  Ось терміни, які вдалося знайти:

• Edutainment (education + entertainment) — освіта як розвага;
• Advertaiment (advertising + entertainment) — реклама у формі розваг
• Docutainment (documentary + entertainment) — документальні фільми з розважальними елементами
• Sportainment (sport + entertainment) — спорт як шоу-бізнес

Серед менш поширених можна згадати:

• Retailtainment (retail + entertainment) — торгівля з розважальними елементами;
• Eatertainment (eating + entertainment) — ресторани як розважальні заклади;
• Brandtainment (brand + entertainment) — брендинг через розваги;
• Politainment (politics + entertainment) — політика як розвага, політичні ток-шоу.

А ще ж є Shockumentary (shock + documentary) – шокуючі документальні програми  та Mockumentary (mock + documentary) — пародії на документальні фільми.

Як бачимо, на основі моделі  information + entertainment створено цілу родину подібних термінів, що поєднують різні сфери з розвагами. Ця тенденція відображає загальне прагнення майже усе перетворювати на веселощі.  У цьому сенсі політеймент  є цілком закономірним наслідком наростання згаданої тенденції.

Як уже згадувалось вище, йдеться про світовий тренд, а не тільки  український виборчий  феномен  2019 року. Він хоч і яскравий, проте дещо тьмяніє на тлі подібних кейсів у різних країнах світу. Український кейс назагал добре відомий нашим читачам. Тому є сенс одразу перейти до інших країн.

Перше, що спадає не думку, — політична кар’єра Дональда Трампа.

Від боса в реаліті-шоу до Білого дому — чи як «You’re Fired!» стало політичним слоганом

Уявімо мільярдера, який сидить за масивним столом у розкішній залі, оточений амбітними претендентами на посаду, і з кам’яним обличчям вимовляє фразу, що стала мемом: “You’re fired!” (Ви — звільнені») « Власне ця сцена і була серцевиною  шоу  The Apprentice («Учень») — реаліті-програми, яка допомогла трансформувати Дональда Трампа з нью-йоркського забудовника в національну телезірку, а згодом — у президента США. Народжений 1946 року в Квінсі, Трамп завжди любив шоу-бізнес: від таблоїдних скандалів 1980-х до епізодичних ролей у фільмах на кшталт Home Alone 2. Втім, справжній прорив стався в 2004-му, коли NBC запустила The Apprentice — шоу, де учасники змагалися в бізнес-завданнях за шанс працювати в Trump Organization. Трамп був не просто ведучим; він грав роль всемогутнього боса — суворого, рішучого, з бездоганним чуттям на успіх. Шоу тривало 15 сезонів, збираючи мільйони глядачів і роблячи Трампа символом американської мрії: «Я багатий,  розумний і  можу звільнити будь-кого».

2015-го Трамп розпочав першу передвиборчу президентську кампанію і, вірогідно, згадане шоу  зіграло ключову роль. Подібно до фільму «Слуга народу» у випадку з Володимиром Зеленським,  воно сформувало його образ «переможця», який не боїться жорстких рішень.

Інші відомі шоумени

Ал Франкен починав як сценарист і комік на легендарному шоу Saturday Night Live (NBC), де висміював політиків за їхню брехню та лицемірство, пародіював консерваторів і релігійних фанатиків. І ось він стає одним із них — сенатором США.  Навіть під час засідань парламентських комітетів Франкен виявляє свій фірмовий гумор,  допитуючи свідків з комедійною точністю та перетворюючи  нудні слухання на шоу. Проте через вісім років, у 2017  — саме тоді піднялася хвиля  #MeToo — вісім жінок звинуватили його в небажаних доторках і поцілунках. Франкен  усе заперечував, але тиск з боку демократів змусив його піти у відставку.

Тепер перенесемося до Центральної Америки, точніше до Гватемали.

Джиммі Моралес починав свою кар’єру як телевізійний клоун і актор у популярному  шоу. Його персонажі — прості люди, які борються з бюрократією і корупцією. У цій ролі Моралес стає народним улюбленцем. І ось в 2015, коли Гватемала закипала від скандалів з президентом Отто Пересом Моліною, наш комік подумав: чому б не перетворити жарт на реальність? З гаслом «Ні корупції, ні крадіжкам» він балотується на президента і  сенсаційно виграє, обіцяючи  очистити країну. Наступного  2016 р. він, здавалось би, аутсайдер без політичного досвіду — вже новообраний президент країни  (сподіваюсь, читач сам проведе необхідні паралелі з Україною). Втім, комік, який обіцяв «ні корупції!», згодом став її символом, а його політична кар’єра —  фарсом. Вже наступного 2017 р. діяльність антикорупційної комісії  підтримала ООН: Моралеса звинувачували в нелегальному фінансуванні кампанії на мільйони доларів, хабарях від армії та зловживаннях владою. Тисячі гватемальців вийшли на вулиці  з хештегами #FueraMorales (#Геть Моралеса). Досі залишається відкритим питання, хто такий Моралес:  наївний комік, якого «з’їла» система чи хитрий шахрай-популіст?

На завершення — італійський політик Беппе Ґрілло. З погляду його прихильників Італія — країна, де політика завжди була цирком. Отож, чому в такому разі нову політичну партію («5 зірок» — Five Star Movement (M5S) не може започаткувати стендап-комік з його  вибуховими тирадами проти корупції, банків і еліт, з матюками та сатирою, що змушувала аудиторію реготати й замислюватися? Закриття доступу на ТБ тільки додало йому популярності як блогеру. На продовження цього виник задум створити  антиістеблішментську партію з обіцянками прямої демократії через онлайн-голосування, просування екологічної тематики та боротьбу з корупцією. У результаті M5S  в 2018-му стала найбільшою партією в парламенті.

Втім, «гарант» партії, Ґрілло, викликаючи цілу вервечку публічних скандалів, незабаром перетворився в ахілесову п’яту цього руху. Тут і порівняння іммігрантів з “щурами”, і контроверсійний захист сина — Чиро Ґрілло, звинуваченого в груповому зґвалтуванні. На елітному курорті Сардинії він з трьома друзями зґвалтували 19-річну дівчину італійсько-норвезького походження – Сільвію. Через деякий час усі четверо отримали немалі терміни  ув’язнення. Проте соціальні мережі, зокрема італійські феміністські рухи були обурені спробою батька-політика вигородити сина: «”Чому вона не пішла до поліції одразу? Чому чекала вісім днів? Якщо тебе зґвалтували, ти йдеш і заявляєш негайно! А вона ще й каталася на кайтсерфінгу наступного дня!” Ґрілло натякав, що Сільвію зґвалтували за її згодою, а судова справа — «фарс».

Це було сприйнято як звинувачення жертви (victim blaming) —  феміністські  активістки організували протести по всій Італії, вийшовши з плакатами “Я вірю Сільвії” та хештегами #IStandWithTheVictim і #GrilloShame. Це поставило край політичній кар’єрі Ґрілло, від якого відхрестилася створена ним партія.

Втім, незалежно від вдалої чи не зовсім вдалої політичної фортуни, феномен коміків у політиці залишається яскравою особливістю медіатизації та впливу інфотейменту на суспільство, яке привчене в усьому шукати розвагу. Щоправда, таке прагнення часто закінчується драматичним фіналом — як для політичних акторів, так і для самого суспільства*.

*До сьогодні накопичено значну наукову літературу стосовно медіатизації, впливу інфотейменту на політику. Огляд такої літератури заслуговує окремого тексту. Тут подамо одну з найсвіжіших статей на цю тему: Melwyn S. Pinto, Political Populism and the Media: Journalism in the Age of Alternative Facts (2025). URL:https://www.researchgate.net/publication/397074251_Political_Populism_and_the_Media_Journalism_in_the_Age_of_Alternative_Facts

Comments are closed.