Євроінтеграція на слуху майже у кожного українця, хоча суть поняття розуміють далеко не всі. Чи є у цьому провина українських медіа? З огляду на те, що вони виконують інформаційну функцію, аналітичної інформації про євроінтеграцію на вітчизняному медіаринку не так багато. Відтак, зрозуміти суть поняття та визначити для себе, що в цьому доброго, а що поганого, можуть не всі. Проте, з іншого боку, керівництво країни знову ж таки не так багато уваги приділяє питанню євроінтеграції. Фактично непоміченим воно залишилося під час президентської кампанії, оскільки однозначних думок із цього приводу не висловлювали кандидати на посаду Президента, добре знаючи, що реакція в суспільстві є досить неоднозначною. Проте європейські наміри українців, які озвучують посадовці на міжнародному рівні та внутрішні настрої народу доволі часто передають світові медіа. Та навіть у публікаціях прослідковується неоднозначність сприйняття України на європейській арені і неоднорідність українського розуміння тієї ж євроінтеграції.

До прикладу, більшість світових видань сприйняла першу поїздку новообраного Президента України як крок назустріч Європі. Однак був одразу помітний дещо змінений настрій журналістів, які відмічають, що європейський курс Віктора Януковича істотно відрізняється від курсу його попередника Віктора Ющенка. Так, у публікації «Україна бере курс на зміцнення зв’язків із ЄС» в «The New York Times» (США) журналіст  повідомляє, що метою приїзду Януковича до Брюсселю є «запевнити керівництво ЄС в тому, що Україна докладе максимум зусиль для зміцнення зв’язків із Європейським Союзом і не відвернеться від Заходу заради подальшої інтеграції з Росією. Між тим, в країнах ЄС Януковича сприймають більше як проросійсько-налаштованого політика в порівнянні з його попередником Віктором Ющенком» [1].

В інтерв’ю американському «Stratfor» аналітик із питань Євразії Марко Папич відзначає: «Він (Янукович, – авт.) цілком свідомо намагається завоювати до себе довіру європейців, демонструючи бажання грати на обидві сторони. І разом із тим ми спостерігаємо за подіями, які знову повертають Україну в сферу російського впливу – набагато швидше, ніж очікувалося»  [2].

Подібними є публікації і в інших американських виданнях. Та, на відміну від більшості американських, європейські медіа оцінили перші дії Президента Віктора Януковича не лише як «прокремлівського» представника. Навпаки, відмічається, що «поїздка в Брюссель коригує карикатурний образ «проросійського» політика. Але у Януковича, як і в його попередника, залишається невелика площина для маневрів… Якщо подивитися на суперечки Москви з білоруським деспотом Лукашенком, важко уявити, що Янукович, будучи керівником все ще розділеної України, міг би стати васалом Москви» [3].

Це ж видання відзначає, що Україна за часів президентства Віктора Ющенка стала справді європейською країною з вільною пресою: «українська преса сьогодні вільна настільки, що люди в Росії, на жаль, про таку можуть тільки мріяти» [3].

До євроінтеграції готова не тільки преса, але й молодь та підприємці, – такий висновок робить литовська газета «Geopolitika». На думку автора публікації «Безальтернативність європейської інтеграції України» Андреаса Умланда, для багатьох українців вступ до ЄС сприймається не просто по-філософськи, а як необхідний життєво-ціннісний показник. «Для київської еліти, а також для більшості населення України, зокрема студентської молоді чи підприємців, офіційне «так» чи «ні» від ЄС щодо перспективи членства є суттєвим показником. Більше того, в певному значенні відповідь на це запитання релевантна і для збереження української державності – і, таким чином, для всієї східноєвропейської безпеки» [4].

Андреас Умланд зазначає, що «прагнення до повноправного членства в ЄС є однією із тих небагатьох ідей, котра до цих пір об’єднує майже всіх українських політиків національного рівня, а також великі групи населення на сході та заході країни».

Іншу сторону питання євроінтеграції показує іспанське видання «El Pais», подаючи інтерв’ю із радником Віктора Януковича Леонідом Кожаром, який, перш за все, говорить про збереження національної ідентичності та конкурентоспроможності: «Справа не в тому, коли Україна підпише Договір про партнерство з ЄС, а в тому, про що там буде йти мова, оскільки якщо ми не будемо відстоювати власні національні інтереси, то ця економічна співпраця може завдати нам ще більше клопотів… Якщо ми зараз приймемо всі європейські норми, то просто не витримаємо конкуренції» [5].

Майже дублюючи, повторює цю думку і сам Віктор Янукович в інтерв’ю для BBC: «Я вважаю, що Україна повинна пройти ще великий шлях реформ, і лише після цього ми побачимо чіткі строки, коли це (вступ до ЄС, – авт.) може статися. Тобто сьогодні ми отримали сигнал, який дає великі сподівання, а тепер над цим треба працювати» [6].

Українські медіа, готовність яких в умовах європеїзації відмічають колеги з ЄС, відкрито говорять, що попри прагнення України до тіснішої співпраці з ЄС, Захід дивиться на нас «крізь російські окуляри».  Політолог Євгеній Жеребецький з прикрістю відзначає, що після виборів «євроінтеграція перейде на периферію українських інтересів» [7], оскільки Європа все ще бачить в українцях дешеву робочу силу та територію для збуту власної продукції. «Говорити про те, що європейці надто хочуть, щоб ми негайно вступили в Європейський Союз, це, по крайній мірі, наївно», – продовжує думку політолога видання «Главред» [7].

Розмірковуючи над внутрішньополітичним курсом України, журналіст «Дзеркала тижня» Василь Філіпчук пише: «ми лише обираємо, яку саме модель хочемо, і у відповідності до свого вибору рухаємося вперед із тим, хто зробив такий же вибір. Або ж назад – з іншими. Чи самі по собі. Стоїмо або дрейфуємо (інтегруємо?) в третій світ». У цій же публікації медійник зазначає, що «європейська інтеграція може сприяти тим внутрішнім реформам, які об’єктивно необхідні  для поступового розвитку України, для забезпечення нашої безпеки, вільного пересування наших громадян, боротьби з корупцією та розвитку економіки» [8].

Разом із тим, чимало журналістів погоджуються, що Україна вже готова до вступу в ЄС або ж принаймні до того, аби на офіційному рівні подати заявку на членство. «Хто сказав, що ми від цього програємо? Навіть, якщо буде відповідь «ні». Свого часу Великобританія отримала негативну відповідь – і спокійно це пережила. А потім знову подала і вступила в ЄС… Євроінтеграція для України – питання виживання, моделі внутрішнього розвитку і способу модернізації суспільства. Для Євросоюзу – це питання виконання своєї історичної місії об’єднання Європи» [8].

Все ж таки віриться, що Україна не даремно так важко прокладає цей шлях до зближення з Європою та консолідації з європейськими ідеями та цінностями. Відповідно, ЗМК стоять на варті того, аби Україна знову не ввійшла в ту саму ріку і обрала те, від чого легше буде жити кожному. І якщо не розумом, то серцем українці відчують підтримку тієї ж закордонної преси, яка не відхиляється від нас, а навпаки – розповідає світу про прагнення до змін у одній із найбільших країн Центральної Європи. Головне – уникнути інформаційного голоду з питань євроінтеграції і нагодувати суспільство якісним аналітичним продуктом, який задовольнить духовні потреби українців і допоможе представникам ЄС прийняти правильне рішення щодо вирішення не тільки духовних, а і матеріальних потреб.

Список літератури
1. Castle S. Ukraine Makes Pitch for Stronger Ties With E.U. // The New York Times. – 2 берез. 2010
2. Video Dispatch: The Outlook from Ukraine // Stratfor. – 26 лют. 2010
3. Bleděmodrá Ukrajina // iHNed.cz. –  26 лют. 2010
4. Умланд А. Безальтернативность европейской интеграции Украины // Geopolitika. – 19 лют. 2010
5. Bonet P. No queremos provocar la agresividad rusa // El Pais. – 15 лют. 2010
6. Виктор Янукович: цель – безвизовый режим с ЕС через год // BBCRussian.com . –  2 берез. 2010
7. Европа смотрит на Украину сквозь российские очки // Glavred. – 10 груд. 2009
8. Филипчук В. Как не заблудиться между панукраинским империализмом и еврокритицизмом // Зеркало Недели. – 06 груд. 2009

Comments are closed.