Певно, ті, хто регулярно гортає стрічку TikTok, неодноразово бачили відео з гучним заголовком: «Ці професії скоро зникнуть». У таких списках, звісно, знаходиться місце і для журналістики. Автори такого контенту переконують: головною причиною зникнення професій стане штучний інтелект. Мовляв, він уже здатен виконувати роботу спеціаліста швидше, дешевше, а подекуди й не гірше за людину.

Але чи справді штучний інтелект настільки близький до того, щоб повністю замінити журналіста?

Штучний інтелект розвивається з неймовірною швидкістю. Ще кілька років тому його можливості здавалися радше цікавою технологічною забавкою: він генерував тексти, створював доволі примітивні картинки, а його «ідеальні» фотографії часто видавали себе зайвою рукою, дивними пальцями чи неприродними обличчями. Сьогодні ситуація кардинально інша. AI вже створює цілі пісні, які потрапляють у рекомендації, набирають мільйони переглядів, а подекуди навіть конкурують із композиціями професійних артистів, які витрачають значні ресурси на створення якісного музичного продукту.

Погодьтеся, сьогодні штучним інтелектом уже нікого не здивуєш. І, якщо чесно, це навіть трохи лякає.

Особливо тоді, коли гортаєш TikTok і серед звичайних відео раптом з’являється кадр із вулканом Кракатау, який буквально вивергає потоки лави. Навколо стоять люди, спокійно знімають усе на телефони й навіть не намагаються втекти. Жодної паніки, жодного страху — наче розпечена лава ось-ось не накриє їх разом із телефонами.

На перший погляд можна повірити, що це справжнє відео. Але саме тут і виникає головна проблема: ми дедалі частіше не можемо бути впевнені, що бачимо перед собою реальність.

І якщо штучний інтелект уже навчився переконливо створювати те, чого ніколи не існувало, то що буде далі? І головне — що це означатиме для журналістики, яка роками будувалася саме на перевірці фактів і відокремленні реального від вигаданого?

Щодо AI у журналістиці, то це стало настільки популярним, що для цього явища придумали назву AI slop («slop» дослівно — «помиї») — масовий, дешевий і часто низькоякісний контент, створений за допомогою генеративного штучного інтелекту. VoxUkraine описує його як цифрове «сміття»: беззмістовні тексти, шаблонні картинки та дивні відео, які виробляються у величезній кількості.

Останнім часом у цифровому середовищі з’являється новий різновид маніпулятивного контенту — слопаганда. Сам термін почав активно використовуватися лише у 2025 році. Його назва походить від англійських слів slop — низькоякісний, масово створений цифровий контент — та propaganda. Таким чином, уже сама назва вказує на головну особливість явища: поєднання можливостей штучного інтелекту з традиційними механізмами пропагандистського впливу.

Одними з перших спроб пояснити це явище з наукового погляду стали праці Міхала Клінцевича, Марка Альфано та Аміра Ебрагімі Фарда. Дослідники розглядають слопаганду як створений за допомогою штучного інтелекту контент, поширення якого має на меті вплинути на погляди та переконання аудиторії, зокрема в політичному контексті. Їхнє дослідження наразі має статус препринту, адже саме поняття лише починає входити в академічний та медійний обіг.

І виникає досить логічне питання: якщо контент можна створювати за кілька хвилин, то що відбувається з довірою до медіа?

Контенту більше, але чи достовірна в ньому інформація?

Перевага генеративного ШІ для медіа очевидна — економія часу. Можна швидко написати чернетку новини, придумати заголовки, створити ілюстрацію, змонтувати коротке відео або перекласти матеріал.

Для українських медіа, які працюють в умовах війни , нестачі фінансування та людей, це особливо актуально. Інститут масової інформації створював спеціальне опитування серед медійників, яке показало, що 80% опитаних назвали використання AI одним із головних трендів українських медіа у 2025 році. В дослідженні також вказано, що зазвичай ШІ використовують для компенсування кадрів у медіа. На перший погляд, усе досить логічно: якщо журналіст може швидше виконувати рутинну роботу, він отримує більше часу на інтерв’ю, перевірку фактів і пошук власних історій.

Але є інший бік проблеми.

ШІ не тільки може допомогти створити якісний матеріал, він може згенерувати величезну кількість посереднього продукту.

Весь контент створений за допомогою штучного інтелекту — це посередній контент. В ньому немає особливого авторського стилю, подачі та того, що насправді чіпляє. І ось для цього і виник феномен AI slop.

Уявімо звичайного користувача. Він відкриває TikTok — десятки відео. Переходить в Instagram — сотні зображень. Заходить у Facebook — дописи, меми, «новини». Частина з них може бути створена людиною, частина — ШІ, а частина — людиною за допомогою ШІ.

Користувач уже не просто споживає інформацію. Він пробирається крізь мінне поле, яке потрібно пробігати і шукати щось справжнє та намагатись не вступити в синтетично створений контент.

Але хіба це найстрашніша проблема? Є ж і гірші проблеми.

Безумовно. Проблема не в самому факті використання штучного інтелекту. Це гарний помічник для журналіста наприклад в транскрибуванні інтерв’ю, або для пошуку помилок, навіть перекладу матеріалу.

Найстрашніше починається тоді, коли технологія замінює журналістську роботу, а не тільки допомагає. Наприклад, можна попросити ШІ написати текст про подію, згенерувати до нього фотографію та опублікувати матеріал без перевірки. Формально перед нами буде «новина». Але де тут журналістика?

Немає репортера на місці події. Немає розмови з очевидцями.

Немає перевірки документів. Немає авторської відповідальності.

Є лише контент.

І це принципова різниця.

Сучасні дослідники дедалі частіше наголошують саме на цьому ризику. У науковому огляді 2026 року про використання генеративного ШІ в медіа дослідники зазначають, що технологія може звільняти журналістів від рутинної роботи, але водночас створює ризики для професійної ролі журналіста та редакційної незалежності.

Якість чи кількість?

Візьмемо до уваги ще одного учасника — соціальні мережі. Вони мають платформи, яким потрібен контент. Саме завдяки наповненню люди реагують та залишаються на сторінках. Тим самим рекламодавці мають можливість заробляти.

Отже, виникає парадокс:

ШІ здешевлює виробництво контенту → контенту стає більше → платформам є що показувати → користувач отримує ще більше інформації.

Але більше — не означає краще.

Проблема поширюється і змушує вже самі платформи якось реагувати на це. Наприклад, LinkedIn запровадив можливість позначати дописи, які користувачі вважають AI-generated. За даними The Verge, за перші тижні понад мільйон користувачів скористалися таким інструментом.

Чи можемо ми конкурувати із ШІ за місце під сонцем?

Певно в цьому і є особливість цього питання. Я вважаю, що місія кожного журналіста не просто викорінити штучний інтелект із своєї професії, а змусити його працювати на нас та використовувати його здібності для полегшення організаційної роботи.

Якщо він допомагає розшифрувати інтерв’ю, знайти помилку або опрацювати великий масив даних — це технологічний інструмент.

Якщо він замість журналіста придумує факти, пише матеріал, створює фотографію неіснуючої події, а редакція навіть не перевіряє результат — це вже проблема.

Тому майбутнє медіа, ймовірно, визначатиметься не кількістю використаних технологій, а здатністю медіа залишатися впізнавано людськими.

Бо в інтернеті, де контент стає практично безкоштовним і нескінченним, найдорожчим ресурсом стає не інформація.

Найдорожчою стає довіра.

Катерина Шрам, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

Comments are closed.