Після трагедії на Мангеттені 11 вересня 2001 року, зокрема, пожвавилося намагання реанімувати поняття “пропаґанда” у його позитивному сенсі. Посилалися на те, що ініціатива буцімто йде від самого “оплоту демократії”.
“Реабілітація пропаґанди йде із Заходу” – стверджує Зиновій Кулик, – натякаючи передусім на США, де, за його словами “вся, без винятку, незалежна американська преса вишикувалась в один ряд і з відкритими очима дивилась у рот офіційним представникам Білого Дому, транслювала виключно їхню точку зору і свої “абсолютно вільні” інтерпретації саме цієї точки зору” (Кулик Зиновій. Зараз на перший план виходить пропаґанда //www.telekritika.kiev.ua/opinion (07.11.2001).
Ще гостріше висловлювався з цього приводу Валерій Калниш, випусковий редактор ЗНТРК “ТВ-5”, Запоріжжя:
“Цепные псы демократии поняли, где их место и какова длина их цепи. Сегодняшняя ситуция СМИ в США достаточно точная копия СССР времен войны 1941-1945 гг. Те же призывы к благородной войне, точно такое же взывание к гражданскому патриотизму, такие же лаконичные и точно бьющие в цель слоганы. Такое же деление на своих и чужих, пропаґанда собственного и клеймение “вражеского” образа жизни.” (www.telekritika.kiev.ua/question 30.11. 2001).
Звісно, порівняння США з СРСР сорокових років явно перебільшене. Попри все США залишаються однією з країн з найвищим рівнем свободи слова і друку.
Тому Віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко пише на цю ж тему без осуду. Він має на увазі ухвалення Закону “Про об’єднання і зміцнення Америки шляхом надання відповідних механізмів припинення тероризму”, жорсткіший контроль за комунікаціями та Інтернетом.
Він вживає поняття “гуманітарна політика”, “гуманітарна безпека” як синонім слова “пропаґанда”: “Не порушуючи і не обмежуючи демократичних прав громадянина, потрібно сформувати концепцію гуманітарного захисту демократичної ідеології та її системи цінностей, які повинні активно протистояти екстремізму. Важливо не тільки не допустити формування гуманітарно-марґінальних територій, держав-ізгоїв, але й необхідно контролювати основні інформаційно-ідеологічні потоки, які б забезпечували відтворювання національних гуманітарних просторів, що відповідають глобальній матриці. Безумовно, зараз формуються базові положення нової моделі глобальної безпеки. Домінуючу роль у ній відіграватимуть чинники гуманітарної експансії і корекції усіх аномальних тенденцій, які жорстко контролюватимуть і придушуватимуть провідні гравці глобального демократичного режиму”. Автор веде мову про “нові технології управління гуманітарним середовищем в Україні” (Володимир Семиноженко. Нова стратегічна епоха і гуманітарний вимір національної безпеки //День. 2001. 1 груд.).
Про політичні PR як синонім пропаґанди говорить Г.Почепцов (Логика пропагандистской войны //www.russ.ru/politics/interpol/20011126-poch-pr.html).
Українська преса зарясніла статтями на кшталт: ” Вдаримо по їхній пропаґанді нашою – ще сильнішою”. Люди, які ще не забули навичок “колективного пропаґандиста та аґітатора”, посилаючись на США, заговорили про українську пропаґанду. До того ж не абстрактно українську, а максимально наближену до потреб теперішніх владних кіл. Мовляв, треба бути обережнішим з критикою влади, щоб ще більше не зіпсувати образу держави. Щоб уникнути поквапливих висновків, звернімось до історії поняття “пропаґанда”.
Термін “пропаґанда” почав входити у вжиток з 1622 року, коли Ватикан утворив Конґрегацію пропаганди віри (Congregation de propaganda fide), яка була частиною контрреформації. Проте в активному політичному обізі цього слова не було. Видання “Encyclopedia Britannica” за 1913 р. не містила статті “пропаганда”. Справді безпрецидентних масштабів вона набула під час Першої світової війни, коли, з одного боку, з’явилася необхідна комунікаційна техніка, а з іншого – люди сприймали її ще досить наївно. Союзники, щоб стимулювати почуття ненависті до ворога, поширювали “страшні історії”. В одній з них, наприклад, йдеться про німецьких солдатів, що, вторгнувшись у Бельгію, відрізали руки місцевим дітям. Більшість з цих історій була фальшивою, проте це не завадило їхній ефективності.
У Бостоні (США) 1937 р. було створено Інститут Аналізу Пропаганди (Institute for Propoganda Analysis),
Одна з найвідоміших публікацій Інституту – книга “Мистецтво пропаганди” – аналізує найпоширеніші механізми пропаганди: Name Calling (“обзивання”), Glittering Generality (“словесна позолота”), Transfer (перемикання уваги), Testimonial (Свідчення авторитетних людей), Card Stacking (Шулерство, підтасовування фактів), Band Wagon (усі розумні люди так думають, роби як усі) та інші.
Однозначно негативного забарвлення поняття пропаганди набуло після того, як на світову арену вийшли комуністичні і фашистські/нацистські режими. Секрет ефективності їхньої пропаганди полягав не лише у небаченій доти масштабності і тотальності, а й у тому, що будь-якої миті там могли перестати говорити і почати вбивати.
Щоб якось відрізнити переконування від пропаганди, психолог Роджер Браун, запропонував таку дефініцію: пропаганда – це переконування, яке корисне для того, хто переконує, але не завжди відповідає інтересам тих, кого переконують”. Таке визначення, з нашого погляду, цілком коректне. Проте воно усуває можливість реабілітувати це поняття у його позитивному сенсі.
На пропаганду має бути накладене табу
Для цього є щонайменше дві підстави.
Перша пов’язана з фатальною вразливістю і незахищеністю людської психіки перед дією вишуканих пропагандистських прийомів, що ще раз доводить досвід будь-якої передвиборчої кампанії. Або ж візьмімо приклади мутантної пострадянської свідомості.
“Конструкція” людської психіки не розрахована на такий маніпулятивний тиск, з яким зіткнувся пересічний громадянин, починаючи з ХХ ст. (подібно до того, як людський організм, не розрахований на те, щоб працювати 18 годин на добу за письмовим столом чи комп’ютером, від такого робочого режиму він може запросто вийти з ладу). Свідченням цього – численні психологічні досліди. Наприклад, коли людей зачиняли у темній кімнаті, то згодом один з них (лідер громадської думки) зауважував рухливе світло. Починалися суперечки про характер і особливості цього світла. Нарешті всі погоджувались із запропонованим поглядом. А секрет полягав у тому, що насправді ніякого світла не було. Спрацьовував так званий автокінетичний світловий ефект: будь-яка людина в цілковитій темряві за деякий час починає бачити світлові плями, цятки чи ще щось подібне.
Якщо вже нам судилося бачити неіснуюче світло, то нехай це бачення буде у кожного своє. Без пропаганди “єдино правильного” бачення і розуміння.
Віртуальний двійник може взяти гору над реальною людиною
Друга підстава пов’язана з наростаючим відчуттям фальшивості довкілля. Минуле ХХ сторіччя можна назвати сторіччям фальсифікацій. Фальсифікована любов у вигляді буму “механічного” сексу і порнографії, фальсифікований комунізм (інше питання чи “справжній” комунізм взагалі можливий), фальсифікована демократія. До останнього активно долучається і наша країна. Можна говорити навіть про фальсифікований націоналізм, фальсифікований патріотизм, і, прости Господи, фальсифіковану Україну. Принаймні такою здається вона багатьом представникам української діаспори, оскільки разюче різниться від їхніх уявлень про шляхи розвитку незалежної нації-держави.
Сучасні технології дають змогу творити “віртуально двійника”, який може перемогти “двійника реального”.
На цьому тлі фальсифікована горілка на полицях наших магазинів виглядає хіба що невинним метафоричним символом. Вражає лише кількість цього підробного добра: понад половину алкогольних напоїв – фальшиві.
Пропаганда, як і близькі до неї реклама, PR, ще більше підсилюють це відчуття повсюдної фальшивості довколишнього світу.
Пишучи ці рядки, прекрасно усвідомлюємо неуникність прихованої чи відвертої дії пропагандистських механізмів. Для чого ж тоді уся ця розмова?
По-перше, варто чітко ідентифікувати місця “локалізації” пропаганди (як це роблять у пресі, вказуючи, що той чи той матеріал подано “на правах реклами”). По-друге, і це найважливіше, хотілося б уникнути властивої для нашого часу фетишизації і захоплення PR, рекламою, а відтепер і пропагандою. Усе-таки варто створювати навколо них застережливу атмосферу, маркери на кшталт тих, які попереджають про небезпечну для життя високу напругу: “Не торкайся, небезпечно для психіки!” Без цього фальсифікації ХХ сторіччя здадуться дитячою забавкою порівняно з тим, що нас може чекати у ХХІ сторіччі.

Comments are closed.