Коли через 100, 200 чи 500 років історики та археологи візьмуться за пошук інформації про людину XXI століття, то надзвичайно зрадіють залишкам реклами. Звичайно, за умови існування археологів та людства. Про таку корисність реклами жартома казав ще М. Мак-Люен у своїй книзі «Розуміння медіа»: «…сучасна реклама — найбагатша й найвірніша реакція на сьогодення, яку будь-яке суспільство коли-небудь робило про весь спектр своєї діяльності». Зображуючи тенденції, реклама одночасно й відтворює, і створює картину світу. Рекламні повідомлення ніколи не стоять на місці, а змінюються залежно від соціокультурних обставин. Споживач живе тут і зараз, рекламі доводиться жити разом із ним.

За даними «Українського спектру» найвідомішими платформами серед українців є Instagram, YouTube, Telegram та Facebook. Проте минулого року в гонитві за користувачами стрімкого розвитку набула соцмережа TikTok. І на думку багатьох експертів може потіснити колишніх гігантів. Чому TikTok здобув таку популярність серед молоді? У чому особливість нової платформи? І чим TikTok-блогери відрізняються від інших? Спробуємо розібратись.

Це специфічний жанр на YouTube, де ведучий у прямій трансляції робить різні принизливі речі з собою або своїми гостями. Автори ефірів заробляють такими діями гроші, які їм надсилають глядачі під час перегляду. Разом із грошима (донатами) глядач може написати повідомлення або бажання, яке згодом виконує ведучий. Деякі автори таких стрімів самі встановлюють ціни та дії, які готові виконати за надіслану суму. Чим важче завдання, тим більше воно коштує. Воно може бути будь-якої специфіки: від розбиття яєць об голову до жорстокого побиття.

Історія – це невичерпне джерело тем та героїв для журналіста, а історія України – це ще й факти, овіяні міфами, забуті персонажі і нерозказана правда, яку приховували роками. Пам’ятаю, як ще в школі чекала вихідних, щоб переглянути новий епізод тоді улюбленої програми «У пошуках істини». Журналіст В’ячеслав Гармаш проливав світло на таємні сторінки історії. Цікаво, що згодом канал СТБ, який був виробником цієї програми вилучив всі україномовні епізоди з власного Ютуб-каналу і залишив тільки російськомовні версії епізодів. Але цю тему ми залишимо на потім, а нині спробуємо знайти україномовні видання, які пишуть чи розповідають про історію зрозумілою для кожного мовою.

Необов’язково отримувати медичну освіту, щоб бути обізнаним пацієнтом, який розуміє своє тіло і знає як трактувати його сигнали, бути в курсі останніх важливих досліджень, знати, як пильнувати своє здоров’я та обирати професійного лікаря. Медична журналістика цілком може допомогти знайти усю цю інформацію. Цього разу спробуємо розібратися, наскільки якісно виконує вона свою функцію у сфері висвітлення жіночого здоров’я.

У суспільстві побутують міфі та міські легенди про трансплантацію. Одним із найпоширеніших міфів є те, що трансплантація – гріх для релігійних людей. Проте, наприклад, в Іспанії на церквах можна побачити таблички з написами «Богові потрібна лише душа, органи лишіть людям». Як не згадати і міф, який межує з магією, що мовляв після трансплантації у пацієнта з'являються звички й уподобання донора. Ми дослідили, як медіа висвітлюють питання донорства і трансплантації в Україні, і на прикладі якісних публікацій виділили три кроки, як варто писати, щоби матеріал був цікавий і зрозумілий для широкої аудиторії, а тема розкрита якнайповніше.

Висвітлення питань медицини та здоров’я потребує від журналістів більшої відповідальності та уважності, ніж зазвичай. Особливо це стосується онлайн-медіа. Адже значна кількість людей, яких щось непокоїть у власному здоров’ї чи здоров’ї близьких, насамперед звертається по допомогу до інтернет-мережі. І, зважаючи на збільшення кількості онкохворих, у ЗМІ дедалі частіше звертають увагу на цю проблему. Ми вирішили з’ясувати, яких помилок припускаються журналісти, висвітлюючи тему онкології.

Парасоціальні стосунки — це односторонній тип зв’язку, коли одна людина має особисту зацікавленість та емоційну прив’язаність до іншої, водночас об’єкт захоплення може навіть не підозрювати про її існування. За таких умов ця людина знаходить (або створює) для себе образ значимого-іншого, а той, насамперед, слугує для неї, так званим, взірцем, на якого вона прагне бути схожою.

У ніч з 2 на 3 лютого з українського ефіру зникли 3 телеканали: “112 Україна”, “NewsOne” та “Zik”. Це сталося через санкції, які РНБО запровадила проти власника цих каналів – Тараса Козака. Інцидент породив дискусію в українському суспільстві. Одні вважають, що це – наступ на свободу слова, інші – боротьба з російською пропагандою. То що ж насправді відбулося 2 лютого та чи зможуть телеканали відновити своє мовлення найближчим часом? З’ясуймо, як на ці та інші питання відповідали різні українські телеканали.

Обурливі пости у соцмережах, пафосні звернення до глядачів, спам «хейтспічем» та навіть погрози влаштувати імпічмент президентові – що підготували проросійські канали у відповідь на санкції від Володимира Зеленського? З’ясуймо, про що говорить інформаційний шум «Медведчуківської Трійці» та розгляньмо найголосніші заяви щодо закриття телеканалів у новому матеріалі.