Закінчити війну і повернути окуповані та «споконвічні території України», зробити так, щоб у кожного українця був повний холодильник, побороти бідність, збільшити витрати на оборонну сферу, збільшити зарплати і студентські стипендії… За які з цих обіцянок ви віддали свій голос  кандидатам для їх виконання? Політики часом здатні підлити меду своїм виборцям, не кажучи вже про гречку, але чи починаються після слів дії? Дізнаємось про те, як можна вивести політика на чисту воду і перевірити чи виконує він свої обіцянки за допомогою фактчекінгових медіаресурсів та відповідальності самих високопосадовців.

31 жовтня та 1 листопада у Львові тривали дискусії у межах Безпекового форуму. Цьогорічна тема події: «Росія у Європі: старі помилки та нові виклики». На форумі говорили також і про медіа як про критичну інфраструктуру. «Медіакритика» послухала публічне інтерв’ю професора журналістики Філіпа Сеїба та занотували найцікавіші думки.

У гонитві за переглядами й трафіком і з’явився один з видів фейків – клікбейт – заголовок маніпулятивного характеру, що створюється з метою привернення уваги.  Часто назва матеріалу не має нічого спільного з  його вмістом, або спотворено передає суть. Українські ЗМІ використовують цей прийом доволі «успішно». Розглянемо кілька ресурсів, де клікбейтові заголовки – щоденна практика.

Наприкінці вересня стало відомо, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення позбавила телеканал «112 Україна» ліцензії на регіональне мовлення. Підставою для такого рішення стало порушення умов ліценції, адже компанії були зобов’язані мовити як регіональні, а натомість ретранслювали загальнонаціональний канал. Редакція «112» заявила, що такі дії є проявом жорсткої цензури та обмеженням свободи слова.... Як вплине цей інцидент на редакційну політику каналу, який нерідко називають «популяризатором російської пропаганди»? Чи справді телеканали медіахолдингу «Новини» відповідають цьому визначенню? Спробуємо розібратися.

«Тріумф форми, фіаско змісту» – так висловився кореспондент «Укрінформу» та колишній політв’язень Кремля Роман Сущенко щодо пресмарафону президента України Володимира Зеленського. Під час третьої конференції «National Media Talk» він, представники влади та ЗМІ говорили про трикутник «медіа – влада – суспільство». Тож чи існує криза між владою та медіа? Як це впливає на суспільство і як з цим боротись?

Боти – найпримітивніший, проте часто ефективний інструмент. Яскравим прикладом зовнішньої комп’ютерної пропаганди стала медіаактивність у відповідь на катастрофу малайзійського Боїнгу MH17 17 липня 2014 року. Теорія про те, що Боїнг збив військовий літак, з’явилась на Twitter. Пізніше Міністерство інформаційної політики України довело, що її поширював бот, створений під час Євромайдану для розповсюджування антиукраїнських гасел.

20 травня Володимир Зеленський став президентом. А уже на початку серпня глава його Офісу Андрій Богдан заявив, що «нам не потрібні журналісти. Ми комунікуємо з народом напряму». Правила гри змінилися. Власне, вони змінилися ще у часі передвиборчої гонки, коли «зелена» команда наповну використала нові канали комунікації із виборцями (соцмережі). То чому змінилися стосунки влади і ЗМІ, які ключові характеристики нової комунікації і що з цим усім робити? «Медіакритика» спробувала розібратися.

«26-річна білявка стала заступницею міністра», «Тендітна блондинка очолила підрозділ Нацполіції», «Депутатка розповіла, як їй вдається поєднувати роботу і виховання дітей». Як часто вам доводилося бачити такі заголовки в українських ЗМІ? Усі вони – яскравий маркер гендерних стереотипів у медіа, які змальовують жінку як ніжну і прекрасну стать, яка може проявити себе лише у домашній сфері, але у професійну їй – зась! Чи можливі гендерночутливі журналістські тексти в українських медіа? І як вони мають виглядати? «Медіакритика» спробувала розібратися.

7 вересня 2019 року відбулася історична подія: обмін полоненими між Україною та Росією. У результаті 35 українців, які були у кремлівському полоні, повернулися додому, як і 35 ув'язнених, що перебували до того за нашими гратами. Їх зустрічали по-різному в Києві та Москві. Звичайно, що неоднаково це виглядало і в ефірах українських та російських телеканалів. Які ж були основні відмінності у висвітленні цієї події на телебаченні?

Скільки мільйонів доларів отримають боксери за бій, до якого готувалися понад рік? Де знову засвітилася дівчина, яка вискочила на газон «Ванда Метрополітано» у фіналі Ліги Чемпіонів 2019? Останніми роками тенденція висвітлення спортивних новин у медіа кардинально змінилася. Складається враження, що журналістів цікавить не стільки спортивна подія, скільки те, що відбувається за лаштунками. Чи справді шанувальники спортивного контенту хочуть більше скандалів та інтриг, а не висвітлення досягнень улюблених спортсменів? Розглянемо найбільш показові ситуації, де спортивні медіа відходили від основних тем заради «сенсацій».