Повномасштабна російсько-українська війна, що почалася 24 лютого 2022 року, змінила традиційне зображення жінок у медіа. Українські ЗМІ перейшли на воєнний формат. До російського вторгнення в Україну образ жінки здебільшого формувався під впливом гендерних стереотипів та сексизму, що, за свідченням фахівців, може призводити до дискримінації жінки у різних сферах життя (від побутових до професійних), сексуалізації тіла, насильства, приниження честі та гідності. Як же змінився образ жінки в українських медіа після 24 лютого?

Коли через 100, 200 чи 500 років історики та археологи візьмуться за пошук інформації про людину XXI століття, то надзвичайно зрадіють залишкам реклами. Звичайно, за умови існування археологів та людства. Про таку корисність реклами жартома казав ще М. Мак-Люен у своїй книзі «Розуміння медіа»: «…сучасна реклама — найбагатша й найвірніша реакція на сьогодення, яку будь-яке суспільство коли-небудь робило про весь спектр своєї діяльності». Зображуючи тенденції, реклама одночасно й відтворює, і створює картину світу. Рекламні повідомлення ніколи не стоять на місці, а змінюються залежно від соціокультурних обставин. Споживач живе тут і зараз, рекламі доводиться жити разом із ним.

Стереотипи – не завжди хибні уявлення, але здебільшого мають мало спільного з реальністю. У ХХI столітті, у великому потоці різноманітних думок, особисте розуміння стандартів людської краси подекуди перестає бути особистим. Наскільки відчутним у нав’язуванні певних стандартів є вплив засобів масової інформації? Нав’язують медійники стереотипи щодо зовнішнього вигляду людини чи спростовують їх? Спробуємо розібратися на прикладі популярних в Україні ресурсів «ZNAJ.UA» і «ТСН».

Мати, вчителька, пенсіонерка, прибиральниця, покоївка – у таких ролях ми звикли частіше бачити жінку. Сучасний світ дедалі частіше диктує нам рівноправні умови існування гендерів, проте нерівність досі бачимо у багатьох сферах життя. Медіа – не виняток. Саме ЗМІ мали би акцентувати увагу на подоланні гендерної нерівності. Натомість, щодня ми читаємо статті з сексистськими заголовками, сюжети з неетичним висвітленням жінок як «жертв» або ж з їх об’єктивацією.

Тенденції гендерної рівності та толерантності торкнулися нині кожного українця. Суспільство почало вживати фемінітиви, поважати людей з обмеженими можливостями та загалом уникати різних форм дискримінації. Очевидно, що ці зміни не оминули й засоби масової інформації. Утім, гортаючи сторінки інтернет-ЗМІ, зокрема львівських, щораз бачимо, що зміни аж ніяк не вкорінені, а стереотипи продовжують жити і квітнути.

«26-річна білявка стала заступницею міністра», «Тендітна блондинка очолила підрозділ Нацполіції», «Депутатка розповіла, як їй вдається поєднувати роботу і виховання дітей». Як часто вам доводилося бачити такі заголовки в українських ЗМІ? Усі вони – яскравий маркер гендерних стереотипів у медіа, які змальовують жінку як ніжну і прекрасну стать, яка може проявити себе лише у домашній сфері, але у професійну їй – зась! Чи можливі гендерночутливі журналістські тексти в українських медіа? І як вони мають виглядати? «Медіакритика» спробувала розібратися.

Дискримінація жінок у рекламі – не рідкість в українському медіапросторі. Сексистська реклама трапляється доволі часто, але ми не завжди можемо її відрізнити. То що ж таке «сексизм», які види сексистської реклами бувають, як їх виявити у конкретній ситуації і чи можна побороти?

Головні герої розважають аудиторію оригінальними життєвими історіями і вирішують усі труднощі й проблеми прямісінько перед телекамерами. Втім формат, який мав би розбавити й освіжити нішу українського сучасного кінематографу, натомість значно примітивізує нашу реальність.

Дівчата, яких ще вчора називали товстунками, тепер з гордо піднятою головою підкорюють fashion-індустрію. До перегляду стандартів законодавців моди спонукали цілком раціональні мотиви. Аудиторія змінює своє ставлення до граничної худоби, звертаючи увагу на красу здорового тіла. Їхні параметри далекі від «90-60-90», проте це аж ніяк не впливає на затребуваність.

У гендерному аналізі як у жодному іншому значною є вага не лише риторичних фігур мовлення, а й риторичних фігур мовчання. Те, що не сказано про жінку у медіальному дискурсі, не меншою мірою може характеризувати упередження суспільства, як те, що про неї сказано. Звідси інтерес гендерних критиків до тем із диспропорційним розподілом уваги до чоловічих та […]