Від свободи слова до мови ворожнечі – один крок. І розрізнити, де чітка межа між цими явищами, іноді буває складно. Журналісти часто грішать хейтспічем у своїх текстах, а читачі ще частіше грішать його несвідомим споживанням. Інколи аудиторія навіть не бачить проявів мови ворожнечі чи порушення професійних стандартів автора, адже настільки звикає до такого викладу інформації, що приймає це за належне. І це прикро, адже такі матеріали є шкідливими для суспільства. Вони на підсвідомому рівні підривають соціальну згуртованість, спричиняють дискримінацію і можуть призвести до гірших наслідків, як-от насильство, цькування тих чи інших соціальних груп.

Пропаганда задля просування своїх геополітичних інтересів завжди була пріоритетом режиму Путіна. На поширення потрібних Кремлю наративів Росія витрачає величезні фінансові та людські ресурси. Але попри критичну важливість для Росії інформаційного впливу, її пропагандистські спецоперації часто провалюються: або долаючи поріг абсурдності, або просто заплутуючись в аргументації, що призводить до непослідовності та суперечливості версій. Тож чи виконує […]

За останні 8 років гібридної війни інформаційні атаки російських ЗМІ та медійних фігур не лише не зменшилися, але й набрали оборотів й розвинули свій інструментарій. Утім, риторика російських ЗМІ щодо «українського питання» змінилась не сильно. Сьогоднішні наративи сконцентровані у статті президента РФ Володимира Путіна «Об историческом единстве русских и украинцев». Якщо вам цікаво, ви можете прочитати її та побачити, звідки «ростуть ноги» у матеріалах російських медіа, але ми це зробили за вас. Ми прослідкували за останніми публікаціями провідних російських ЗМІ та проросійських медіа в Україні та виділили основні тези, які просуває роспропаганда. Що з цього вийшло – читайте далі.

Фейкова інформація, на жаль, стала звичною не лише у соціальних мережах, а й в журналістських матеріалах. Якщо аудиторія уже звикла перевіряти джерела повідомлень, розпізнавати емоційні клікабельні заголовки чи відретушовані фото, то маніпуляції з графіками та діаграмами поки не наскільки звичні, а тому й небезпечніші.

Масові протести у Казахстані на початку 2022 року сколихнули інформаційний простір не лише самого Казахстану, а і всього світу. Та окрім фактів про події, їх тверезий аналіз та хронології подій, ми можемо побачити численні спекуляції, неточності та відверту брехню про події в країні. У цьому матеріалі ми коротко розповімо про події в Казахстані 2-13 січня, покажемо, під яким кутом їх подали російські та проросійські медіа в Україні, а також з’ясуємо, що радять українським журналістам медіаексперти стосовно висвітлення цих подій.

Сьогодні пропагандистський вплив на українські ЗМІ виражається не тільки у поширенні абсурдних фейків. Українськім медіа нав’язують маніпуляційні терміни та словосполучення, пов’язані з псевдодержавними утвореннями на Сході України чи спробою анексії Криму. Їх поширення створює хибні уявлення про російську агресію щодо України.

Російська пропаганда як інформаційна зброя зацікавила увесь світ ще на початку 2014 року під час подій в Криму та Донбасі). Проте ефективної протидії в країнах Заходу майже не було, російські пропагандистські ЗМІ зазнавали лише осуду, що не заважало їм і надалі продовжувати свою справу. Однак, будь-яка «чаша терпіння» одного дня переповнюється, і, схоже, цей момент настав. 2021 рік вже зараз можна назвати найбільш продуктивним у боротьбі із російськими пропагандистськими ЗМІ.

Від 8 листопада 2021 року світові медіа прикували увагу до ситуації на білорусько-польському кордоні через мігрантів, що намагалися прорватися на територію Євросоюзу. Білоруська пропаганда не лише створила потужну кампанію з дезінформації, але й у деяких моментах змогла перевершити російських вчителів.

Назагал, помітно, що друковані видання намагаються не програти онлайн виданням – як не в перегонах за швидкістю подачі інформації (що зрозуміло), то бодай в авторському викладі фактів та явищ дійсності. Онлайн видання здебільшого грішать оперативним поширенням повідомлень прес-служб і часом при цьому вказують свого журналіста як автора матеріалу. Водночас певні видання демонструють явну залежність від замовної інформації, або публікацій, що друкуються за угодою сторін. Офіціоз, таким чином, може бути відчутним і в друці, але вже не з причин оперативності, а з економічних міркувань.

Чи часто ми замислюємось, який вплив має на нас реклама лікарських засобів? Захворівши, ми довіряємо їй, деколи навіть несвідомо, оскільки сподіваємось на швидке одужання. Що вже говорити про матусь, які вперше зіткнулися з проблемою температури у своєї дитини. «Реклама – поганий порадник», – пише Уляна Супрун на своїй сторінці у Фейсбук. А ми додамо – медіа нерідко допомагають поширенню поганих медичних порад.