Щодня жителі мегаполісів стикаються з тим, що в метро, підземних переходах, біля та церков та просто посеред вулиці у них просять грошей. Нібито на операцію сину/матері/чоловікові з АТО. Хтось через поспіх чи жадібність ховає докори сумління під спрямованим в ноги поглядом і мовчки проходить повз, хтось з доброї ласки вишкрібає з кишень дрібні купюри і кидає у прозорий ящик, а хтось застигає перед питаннями: не шкода п’яти гривень, але чи справді їх використають за призначенням?

Забезпечити швидкість та всюдисущість медіа значно легше, коли за журналістами стоїть олігарх, який фінансує усі ініціативи. Важче це зробити проектам, у яких за спиною немає потужного капіталу. Одним із таких є «Громадське». Як воно працює та подає інформацію?

Видання «Art Ukraine» привертає увагу через брак саме спеціалізованих українських культурно-мистецьких ресурсів. Та попри цікаві матеріали на сайті, журналістам варто рухатись нога в ногу з часом, удосконалювати подачу матеріалу та активніше популяризувати свій контент у соціальних мережах.

Медійники, сторожові пси демократії, четверта влада, захотіли перетворитися на владу першу – законодавчу. І подалися в парламент – писати закони. Чому журналісти пішли в політику, яку раніше багато хто з них називав «брудною»? Чи може новоспечений депутат-журналіст продовжувати писати?

Загострення ситуації в азово-кримському регіоні не минуло безслідно в американських медіях. Як і належить засобам масової комунікації країни, що десятиліттями утримує пальму світового лідера і не збирається її здавати без бою. А претендентів, будьмо відверті, вистачає. І тут йдеться не лише про ЄС та Китай як економічних конкурентів, а про Російську Федерацію, яка економічно досі і поки не має що протиставити, але знайшла спосіб змусити про себе говорити.

Спорт завжди був популярною темою, тому медіа-ресурси змагаються між собою у висвітлення всіх важливих спортивних  подій. Але чи є сьогодні в Україні ресурс, здатний задовольнити потреби більшості любителів спорту з точки зору наповненості матеріалу, подачі інформації тощо? У цьому сенсі привертає увагу спортивне видання «Sportarena», яке висвітлює найцікавіші події у сфері спорту. Чим же воно відрізняється від інших і чи справді є таким популярним?

Стрічка  «Фрост проти Ніксона» – приклад нетлінної класики, що засвідчує перемогу моральності над честолюбством і брехнею. А пристойні касові збори по всьому світу засвідчили чималу потребу у суспільстві як на такі фільми, так і на журналістські подвиги, які змінюють стан речей. Це інтерв’ю нарекли «телевізійною дуеллю», одним із найкращих інтерв’ю, будь-коли проведених журналістами, і ось чому...

У коміксів та журналістики досить довга історія співіснування – кумедні картинки-історії друкували в газетах як варіант "преси для неписьменних". Видавці робили це для того, щоб максимально розширити свою аудиторію, щоб газети купували навіть ті, кому цікаво тільки розглядати малюнки. Довгий час вони ішли нарівні із карикатурами – і зараз карикатурне зображення персонажів активно використовують в коміксах.

Почуття гумору та соціальні мережі – речі, які тепер стали неначе тотожними. Навіть суворий Фейсбук почав змінюватися, а жартівливі публікації витісняти серйозні. Інтернет став гігантською забавкою, розвагою, що приносить гроші, і гіганти індустрії наслідують цю формулу. В природі існує універсальний вислів – “один раз на рік і палка може вистрелити”. Саме він чудово підійде до реалій із соціальними мережами. Серед тонн псевдо смішного контенту на очі може потрапити справжня перлина зі світу хохм. Така чорна перлина, а чорна, власне, через гумор, і стала причиною цих рядків. 

На просторах російськомовного інтернет-хостингу немає особи більш неоднозначної, ніж Анатолій Шарій. Для когось він голос – розуму, для когось – червона скатертина перед очима. Те зло, з яким доводиться жити чи те благословення, яке до нас зійшло з політичних небес? Ми спробували розібратися в ситуації. Спойлер – ми не змогли.