«Я схожий на мільйонера?», «У них є дохід від реклами», «Може ще за повітря платити?», «А як вони існували до цього часу?» – такі аргументи можуть наводити люди, які не бачать сенсу платити медіа за змістове наповнення. Яка тенденція прослідковується в Україні та що може переконати українців стати на сторону цифрового етикету?

Скандальний коментар Олексія Арестовича в ефірі з російським журналістом щодо трагедії 14 січня у Дніпрі і реакція на нього медійників показали, що медіа цікавить лише тема війни з вуст цієї персони.  А «менш  значущі» проблеми, як от сексизм з його боку можуть почекати до «кращих часів».

Гібридна війна з РФ змушує нас постійно спростовувати дезінформацію, відбиватись від фейків і розпізнавати ІПсО. Тут агресору на допомогу приходять не лише псевдожурналісти, а й звичайні громадяни з низьким рівнем медіаграмотності, що поширюють це. Як стати на світлу сторону інфопростору побачимо на прикладі тітоньки Фібі.

В сучасному світі під час збройного конфлікту кожен, хто має доступ до інтернету, може стати воїном. Таку ідею висловлює у своїй книзі «Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті» Дейвид Патрикаракос. До такої позиції тяжіє й велика кількість українців, які активно ведуть боротьбу на фронтах інформаційної війни. У час глобалізованого суспільства кардинально змінюються і самі ролі у системі поширення інформації: зникає вертикаль «влада-ЗМК-громадськість», а на зміну їй приходить численна кількість ламаних ліній, які сплутуються у лабіринт реальних та ілюзорних впливів. В цьому контексті важливим постає питання: якою тональністю посеред цих голосів має звучати голос медіа.

Лише 60 років тому молодий науковець Пітер Наур вперше використав словосполучення “наука про дані”, а вже у XXI столітті наука про дані стала однією із найцікавіших та найперспективніших у світі. Такий стрімкий розвиток насамперед пов’язаний із тим, що 90% цифрових даних у світі згенеровано протягом останніх двох років. Отже перед нами постало питання: як дати лад терабайтам цифрової інформації?

З перших днів повномасштабної війни стало зрозуміло, що росіяни мають своє власне уявлення про український народ, яке не схоже на те, як сприймають нас будь-які інші народи. Росія за роки близького співіснування змогла настільки прищепити нам комплекс меншовартості, що ми навіть не помітили, як нас інколи лагідно, а інколи не дуже, принижують. Ба більше, ми певним чином теж сприяли тому, що цей образ так міцно вкоренився. Про те, що це за образ та як його створювали і втовкмачували в голови поговоримо далі.

  МЕДІАТИЗАЦІЯ ВІЙНИ     МедіаКритика_№29_2022      

З початком Великої війни український сектор YouTube почав стрімко розвиватися: блоги українізуються, з’являється чимало нових оригінальних каналів та форматів. Є на цьому ринку і «старожили», як-от «Телебачення Торонто», один із найпопулярніших у своєму жанрі. Як автори Торонто висвітлюють війну у своїх сюжетах – тема для цілого дослідження. У цьому ж матеріалі  розглянемо окремий аспект – образ російського війська у сюжетах "Телебачення Торонто".

Війна торкнулася кожного. Когось більше, а когось менше. Про те, як воно покидати рідний дім та будувати новий, розповідають герої спецпроєкту "СВОЇ" — переселенці. Про специфіку роботи медійників над такими непростими матеріалами розповідає журналіст 24 каналу Іван Магуряк.

Українські медіа з початком повномасштабного російського вторгнення зазнали чимало змін. Окрім того, що висвітлювати війну, журналістам доводиться ще й фактично боротися на інформаційному фронті з масою фейків, дезінформації та ворожих ІПСО. Одним із інструментів протидії цьому стали меми. Про використання мемів для боротьби на інформаційному фронті розповіла нам головна редакторка сайту «24 каналу» Анастасія Зазуляк.