«26-річна білявка стала заступницею міністра», «Тендітна блондинка очолила підрозділ Нацполіції», «Депутатка розповіла, як їй вдається поєднувати роботу і виховання дітей». Як часто вам доводилося бачити такі заголовки в українських ЗМІ? Усі вони – яскравий маркер гендерних стереотипів у медіа, які змальовують жінку як ніжну і прекрасну стать, яка може проявити себе лише у домашній сфері, але у професійну їй – зась! Чи можливі гендерночутливі журналістські тексти в українських медіа? І як вони мають виглядати? «Медіакритика» спробувала розібратися.

Для тих користувачів медій, які читають назви публікацій та одразу свайпають вгору, заголовки можуть стати інформаційними пастками. Тільки ознайомлення з текстами може дати повноцінне уявлення про події та розширити світогляд, а поверховість у пізнанні світу – це, відповідно, поверховість у знаннях.

Рубрику «Здоров’я» ведуть багато новинних інтернет-ресурсів. На жаль, у гонитві за переглядами медіа можуть спотворювати інформацію про медичні дослідження та публікувати її у вигляді непідкріплених експертними думками порад, власних оціночних суджень та надуманих наукових проривів. Серед українців охочих переглянути контент таких рубрик завжди було багато, адже за статистикою (наприклад, дослідження британського ресурсу «Clinic Compare» або Єнського університету імені Фрідріха Шиллера), Україна є однією з найбільш «нездорових» держав не тільки в Європі, а і в світі. Скільки людей після ознайомлення з цими новинами не залишаються обдуреними, сказати важко. Отож, розберемо основні помилки медіа у матеріалах на тему здоров’я.

19 положень. 37 речень. Так виглядає Етичний кодекс українського журналіста. Його сучасна редакція затверджена 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України, але в її основу лягли ті ж самі положення, з яких він складався ще 2002 року. Здавалося б, мораль сама по собі незмінна. Натомість змінюється журналістика. З’являються нові напрямки та сегменти діяльності, проблеми і теми, засоби їх висвітлення тощо. Саме тому Етичний кодекс потребує корекцій, які б дозволили йому бути повним, вичерпним та сучасним.

Будь-яка інфографіка створена для того, щоб полегшити засвоєння  інформації та наглядно відтворити ідею матеріалу. Одного погляду на схему має бути достатньо, щоб зрозуміти сутність описуваної проблеми чи явища. Вичурна, надмірно барвиста схема не зможе виконати свою функцію. Варто пам’ятати, що ми – журналісти, а не художники, а інфографіка – це графічне інформаційне повідомлення, а не сюрреалістична картина.

Жанр інтерв’ю здавна був одним із улюблених у журналістів, але останнім часом ми бачимо справжній сплеск його популярності. Інтерв’ю Юрія Дудя збирають мільйони переглядів за лічені дні, а десятки талановитих журналістів запускають власні проекти, влаштовують бесіди з політиками, бізнесменами, спортсменами та іншими знаковими постатями України. Чи завжди розмір аудиторії є ознакою популярності автора? І чи можна назвати когось з них найкращим інтерв’юером країни? Для відповіді на ці запитання розглянемо трьох постатей, а саме: спортивного журналіста Віктора Вацка і його проект «Вацко Live», телеведучого Анатолія Анатоліча і його «Зе Інтерв’юер» , а також журналіста Дмитра Гордона, чия програма «В гостях у Дмитра Гордона» налічує вже понад 800 інтерв’ю.

У середовищі студентів журфаку побутує думка, що наприкінці другого курсу саме час почати підшукувати робоче місце. І хоча «неповна вища» цілком влаштовує працедавців, око починає сіпатися від переліку інших вимог. Вміння добре писати; знімати і монтувати відео; впевнено триматися в кадрі; володіти навичками сторітелінгу; бути обізнаним в HTML та Javascript; ну і вишенька на торті – англійська мова, звісно ж, вільне володіння. Не віриться, що такий індивід існує в природі взагалі (а коли б існував, то точно не спокусився би на вакансію за 8 тис. грн.)

В сучасних умовах посилення «мови ворожнечі» до ромів та ромських погромів, питання громадської та політичної соціалізації ромської меншини за допомогою мас-медіа набуває максимальної актуальності. Замість того, аби оперувати лише фактами та підходити до кожної ситуації чи проблеми індивідуально, медіа зазвичай «вміщають» особу або групу осіб до коробочки із наліпкою «ром». За провокативними коментарями та сенсаційними повідомленнями, криються порушення прав ромської національної меншини за етнічною ознакою, дискримінація ромів на рівні мови ворожнечі («цигани», «циганський бруд», «біосміття») та поширення стереотипізації.

Ще у далекому 1984 Ліотар опублікував есей “Могила інтелектуала” (Jean-François Lyotard, “Tombeau de l’intellectuel et autres papiers”, у деяких перекладах − “Смерть інтелектуала”). Втім виглядає, що тільки останні кілька років, коли хвиля за хвилею світом прокочується популізм, глибинно справджується це сумне пророцтво французького філософа. Зокрема й в Україні. Багато інтелектуалів, яких заслужено вважають моральними авторитетами […]

Забезпечити швидкість та всюдисущість медіа значно легше, коли за журналістами стоїть олігарх, який фінансує усі ініціативи. Важче це зробити проектам, у яких за спиною немає потужного капіталу. Одним із таких є «Громадське». Як воно працює та подає інформацію?