Іноземні журналісти, ризикуючи своїм життям, відвідують найгарячіші точки, допомагаючи Україні на інформаційному фронті. Та водночас навіть найавторитетніші зарубіжні медіа подекуди можуть несвідомо допомагати ворогу: вживати хибні твердження, сумнівні визначення або ж не перевіряти точність опублікованої новини. Розберемо детальніше на прикладах.

Сьогодні розглянемо контент таких телеграм-каналів, як “ЗеРада”, “Open Ukraine” та “Женщина с косой”. Це канали з аудиторією від ста тисяч, що позиціонують себе як українські “опозиційні медіа для людей з критичним мисленням”, хоча якщо описати коротко - це канали "борців з нацизмом", "злим Заходом" та "бандерівцями". Інколи ці тези поширюють завуальовано, а подекуди - прямо, видаючи стандартні російські наративи.

Якщо ви зараз бачите перед собою цей текст, вірогідно, ви повелись на заголовок як рибка на приманку. Адже перед вами – приклад справжнісінького клікбейту. Але, будемо відверті. Це чи не єдиний випадок «клікбейтної» новини, яка може бути корисною.

З перших днів повномасштабної війни стало зрозуміло, що росіяни мають своє власне уявлення про український народ, яке не схоже на те, як сприймають нас будь-які інші народи. Росія за роки близького співіснування змогла настільки прищепити нам комплекс меншовартості, що ми навіть не помітили, як нас інколи лагідно, а інколи не дуже, принижують. Ба більше, ми певним чином теж сприяли тому, що цей образ так міцно вкоренився. Про те, що це за образ та як його створювали і втовкмачували в голови поговоримо далі.

Росія зробила ІПсО частиною свого повномасштабного вторгнення, і, як показує дійсність, психологічні настрої є дуже важливою складовою перемоги чи поразки у війні. Сучасні засоби протидії психологічним операціям є надзвичайно актуальним питанням. Саме про них іде мова у цьому матеріалі.

На початку листопада 2022 амбіції Кремля істотно зменшились. Путін досі запевняє, що спецоперація йде за планом. Втім, його риторика змінилась. Тепер російський режим дедалі більше говорить про захист Л/ДНР «у рамках Конституцій» та наполягає на перемовинах. Але з чого все починалось? Де були та чого хотіли війська РФ в Україні останні вісім років? Згадуємо, розбираємось і цитуємо брехню Путіна.

У кожного є якесь хобі. От, наприклад, в російських провладних журналістів хобі вигадувати фейкові новини про Україну. Інколи вони настільки зашкварні, що, можливо, навіть самі автори не сподіваються, що в них повірять. Але після чергового «успіху» в них з’являється азарт і вони продовжують «творити» з більшими обертами. Тож давайте розберемо 5 поширених фейків, вигаданих росЗМІ, про російсько-українську війну.

Російська пропаганда роками використовуває твір Джорджа Оруелла «1984» як список інструкцій. Оруеллівський «Новояз» чи «новомова» стали невіддільним інструментом російської пропаганди. Детальніше про те, що таке «Новояз», для чого він потрібен та які слова вже втратили свої оригінальні визначення — читайте у матеріалі.

Днями The Washington Post опублікували статтю аналітикині з питань тероризму Ріти Кац із назвою “Неонацисти використовують війну Росії в Україні у своїх цілях” . У ній авторка розповідає про окремих іноземних військових з Франції, Британії, США та Словаччини, що вступають в лави української армії. Дослідницька група Кац SITE Intelligence Group стверджує, що вони приїжджають воювати не стільки проти російської навали, скільки через неонацистські погляди, яких притримуються. Авторка цитує переписки військових у мобілізаційних чатах полку “Азов” і робить висновок, що іноземні неонацисти в перспективі становитимуть загрозу не тільки в Україні, але й згодом на батьківщині, адже “повернуться із новою зброєю та бойовим досвідом”.

Пропаганда задля просування своїх геополітичних інтересів завжди була пріоритетом режиму Путіна. На поширення потрібних Кремлю наративів Росія витрачає величезні фінансові та людські ресурси. Але попри критичну важливість для Росії інформаційного впливу, її пропагандистські спецоперації часто провалюються: або долаючи поріг абсурдності, або просто заплутуючись в аргументації, що призводить до непослідовності та суперечливості версій. Тож чи виконує […]