Ще два стовпи, на які спирається журналістика повсякчас, змінюються у час війни. Схоже, основним стандартом стає «не нашкодь»

Професійні стандарти є базовою умовою якісного виконання будь-якої роботи, адже неможливо створити хороший продукт без дотримання технологій виробництва. Те саме стосується й створення інформаційного продукту. Дотримання стандартів журналістики дає людям, які передають інформацію, право називати себе журналістами, і це відрізняє їх від блогерів, пропагандистів чи просто дописувачів в інтернеті.

Днями The Washington Post опублікували статтю аналітикині з питань тероризму Ріти Кац із назвою “Неонацисти використовують війну Росії в Україні у своїх цілях” . У ній авторка розповідає про окремих іноземних військових з Франції, Британії, США та Словаччини, що вступають в лави української армії. Дослідницька група Кац SITE Intelligence Group стверджує, що вони приїжджають воювати не стільки проти російської навали, скільки через неонацистські погляди, яких притримуються. Авторка цитує переписки військових у мобілізаційних чатах полку “Азов” і робить висновок, що іноземні неонацисти в перспективі становитимуть загрозу не тільки в Україні, але й згодом на батьківщині, адже “повернуться із новою зброєю та бойовим досвідом”.

Джинса і замовні матеріали зникли фактично з інформаційного простору під впливом умов війни, а їм на зміну прийшли емоції – сум через втрати і радість передчуття перемоги. Реклама у часи війни майже цілковито зникла зі шпальт. Разючі відмінності преси в умовах війни на тлі звичних умов висувають нові вимоги до аудиторії при споживанні контенту – з розумінням його специфіки, спрямованості та особливостей впливу на реципієнтів. 

Пропаганда задля просування своїх геополітичних інтересів завжди була пріоритетом режиму Путіна. На поширення потрібних Кремлю наративів Росія витрачає величезні фінансові та людські ресурси. Але попри критичну важливість для Росії інформаційного впливу, її пропагандистські спецоперації часто провалюються: або долаючи поріг абсурдності, або просто заплутуючись в аргументації, що призводить до непослідовності та суперечливості версій. Тож чи виконує […]

Ми зібрали думки, які відображають основні меседжі щодо російсько-української війни російських опозиційних публіцистів. Більшість із них були авторами та гостями на радіо «Эхо Москвы», яке, незважаючи на помірковану опозиційність, було ліквідоване російською владою вже за декілька днів після початку вторгнення в Україну. Зараз вони переважно ведуть свою діяльність в соцмережах, насамперед – в Telegram та YouTube-каналах. Більшість із них перебувають закордоном, проте дехто продовжує працювати в Росії на свій страх і ризик.

Наприкінці 80-х років на зорі розквіту всемережжя, Юрген Габермас мріяв, як інтернет стане інструментом звільнення людства від монополізованих масових медіа. Вже через 15 років філософ змінив свою думку і критикував інтернет за фрагментацію та розпорошення нашої уваги. То коли Габермас мав рацію: коли прогнозував об’єднання, чи коли в критикував ізоляцію?

Бездіяльність Марка Цукерберга стосовно усіх негативних наслідків користування його продуктом безпосередньо впливає на наше життя. Досьє Facebook  — це проблема не лише конгресу США чи Європейського Союзу. Однією із найбільш уразливих країн є саме Україна, адже серйозні прогалини у функціонуванні Facebook стають у нагоді нашому сусідові у веденні гібридної війни.

Можливо, зовсім скоро світ прийме термін “ТікТок-журналістика”. Адже все до того наближається...

Чи хвилює людей гриф “непідтверджена інформація”? Звичайно ж, ні. Неофіційні канали новин склали немаленьку конкуренцію новинним ресурсам, які збирали своїх читачів роками. Десятками років. А тепер, коли офіційний медіагігант вперше висвітлює інформацію о 19:30, по той бік екрану українці масово вибухають гнівом: “Ми про це читали ще кілька годин тому”.