Мати, вчителька, пенсіонерка, прибиральниця, покоївка – у таких ролях ми звикли частіше бачити жінку. Сучасний світ дедалі частіше диктує нам рівноправні умови існування гендерів, проте нерівність досі бачимо у багатьох сферах життя. Медіа – не виняток. Саме ЗМІ мали би акцентувати увагу на подоланні гендерної нерівності. Натомість, щодня ми читаємо статті з сексистськими заголовками, сюжети з неетичним висвітленням жінок як «жертв» або ж з їх об’єктивацією.

Тенденції гендерної рівності та толерантності торкнулися нині кожного українця. Суспільство почало вживати фемінітиви, поважати людей з обмеженими можливостями та загалом уникати різних форм дискримінації. Очевидно, що ці зміни не оминули й засоби масової інформації. Утім, гортаючи сторінки інтернет-ЗМІ, зокрема львівських, щораз бачимо, що зміни аж ніяк не вкорінені, а стереотипи продовжують жити і квітнути.

З початку протестів у Білорусі минуло понад 100 днів. Весь цей час мітинги супроводжуються насиллям з боку силовиків, а кількість затриманих зростає з кожною недільною акцією, продовжують надходити повідомлення про загиблих протестувальників. Ще до початку перших зіткнень українські медіа охрестили протести в країні «білоруським майданом» порівнюючи їх із подіями Революції Гідності. Тож у чому саме журналісти побачили схожість протестів у двох країнах і які знайшли відмінності?

Фейки активно заповнюють стрічку соціальних мереж та національних онлайн-медіа. Проте одна справа, якщо вони стосуються дорослих, а зовсім інша, коли йдеться про дітей. Чому таке явище є вкрай небезпечним та на що слід одразу звертати увагу батькам — читайте у матеріалі.

Такий заголовок звучить дещо дивно. Навіть абсурдно. Більшість з нас звикли вважати, що медіатизація як така, власне почалася з журналістики. Що журналістика є її осердям. Логічний ланцюжок на користь цього виглядає цілком переконливо. Медіатизація, з нашого погляду, – це інтенсифікація семіотичних потоків за рахунок комунікаційної техніки, як от преса, радіо, телебачення, інтернет. Така інтенсифікація призвела до революційного за своєю суттю перерозподілу соціальної інформації. Замість усного мовлення в структурі людського сприйняття починають домінувати інформаційні потоки, ґенеровані масмедіа. Це добре видно, починаючи з 70-х рр. ХХ ст., коли перегляд телебачення у пересічної особи міг брати 4-5 годин щоденно. Відраховуючи час на сон і роботу, отримуємо лев‘ячу пайку щоденної інформації з електронних джерел, яка за часом значно перевищувала міжособистісне спілкування.

На початку жовтня нардеп Віктор Медведчук звернувся до російського президента Володимира Путіна з проханням дати нам вакцину від “чуми” ХХІ ст. Ні, у цій статті не йтиме мова про правильність дій політика. Тут ми розглянемо телекомунікаційні канали впливу та пропаганди, які використовує Віктор Медведчук. Отож, чому “112 Україна”, “Zik” та “NewsOne” показали 14-хвилинний шматок скандального інтерв'ю та опинилися під загрозою закриття? Їхній контент – відверта джинса чи справді оптимальний шлях до миру? Спробуємо розібратися.

На тлі цьогорічної активної інформаційної кампанії уряду на користь вакцинації від грипу особливо сильно активізувались противники щеплень. «Серйозні проблеми зі здоров'ям у вакцинованих дітей», «нові дані про шкідливість щеплень», «замовчування реальних фактів про небезпеку вакцинації», – рясніють заголовками українські сайти сумнівної якості. Як доказ використовують вже нафталінову новину про скасування швецьким урядом обов’язкової вакцинації, нібито через її шкідливість. Що ж відбувається насправді?

Чи берете ви листівки, які перед будь-якими виборами вперто тицяють вам в руки незліченні агітатори незліченних партій та кандидатів? Ні? Шкода, тому що саме в цих дратівливих газетах та брошурах можна знайти дуже цікаві речі, наприклад, беззмістовні інтерв'ю кандидатів-популістів, агресивну риторику претендентів на владний трон, а також ігнорування журналістської етики та правопису. Тож поки країна осмислює результати місцевих виборів, ми розглянемо передвиборчу пресу, що вирувала у місті Лева, та дізнаємося, якими перлами нас агітували місцеві кандидати.

Журба "Слуг народу", оголена активістка, легалізація канабісу, неповнолітні волонтери президентського опитування та послаблення вірусу "Зеленої влади" – такими сенсаціями нещодавно замайоріли новинні стрічки російських ЗМІ. Ажіотаж для них цьогоріч створили місцеві вибори в Україні. І доки російські журналісти привертають увагу курйозними заголовками, спробуємо зануритися у зміст. А проаналізувавши контент, з’ясуємо, чим здивувало російські медіа наше голосування і як вони подають цю інформацію населенню.

Late night show – американське вечірнє розважальне шоу, яке з’явилося ще у 90-х роках. Проте формат таких передач і досі підкорює глядачів своєю інформативністю та простотою. Адже шоу поєднує у собі як важливі суспільно-політичні проблеми, так і кіно, музику та гумор. З роками формат таких шоу з’явився і в інших країнах світу. І Україна не виняток. На нашому телебаченні було декілька спроб зняти якісне вечірнє шоу: «Ольга», «Вечірнє шоу з Юрієм Марченком», «ЧерезЩур». Проте всі вони з тріском провалювалися.