Жіночі журнали асоціюються передовсім із модою, лайфхаками по господарству, вихованням дітей та порадами для зміцнення стосунків. Схожі видання, а переважно це були глянцеві журнали, нав'язували певні стандарти краси й поведінки, підтримували й підсилювали стереотипний образ жінки, не говорячи про інші можливості. І хоча з плином часу та суспільно-політичними змінами відбувалися і зміни в контенті, але суть жіночої преси залишалася практично однаковою впродовж усього часу. Проте сьогодні існують жіночі медіа, націлені на поширення феміністичних ідей та на захист прав жінок, які часто можуть знецінювати через негативні асоціації з іншими типами жіночих видань.

Нові медіа породжують тенденції, які поступово змінюють уявлення про рівність, репрезентацію та можливості. І саме ці тенденції сьогодні визначають, як формується сучасний дискурс про гендер у цифрову епоху.

Молодим читачам варто нагадати,  що RT (колишня Russia Today, в Україні — недоступна) – міжнародний медіаресурс, що фінансується російською державою і, цілком прогнозовано, з моменту створення у 2005 році була рупором кремлівських наративів. У контексті війни Росії проти України одним із таких пропагандистських наративів, які послідовно поширює онлайн-служба  RT (rt.com), є спотворене  уявлення про суб’єктність […]

Під час повномасштабної війни обстріли українських міст стали трагічною реальністю. Щоденні повідомлення про загиблих, поранених і руйнування формують інформаційний простір, у якому робота медіа відіграє ключову роль у розумінні масштабів війни. Атака на Київ у ніч на 31 липня 2025 року стала однією з наймасштабніших за кількістю жертв і руйнувань у столиці. Як українські медіа — загальнонаціональні, регіональні, а також телеграм-канали — висвітлювали цю подію? Чи вплинула столична значимість міста на глибину репортажів? На чому робили акценти різні медіа?

Дуже часто українська культура й все, що з нею пов’язано — це про боротьбу та діяльність всупереч складним обставинам. Тому навіть нині, незважаючи на умови повномасштабного вторгнення, в інформаційному просторі продовжують як з’являтися, так і розвиватися різноманітні медіапроєкти про культуру. Велику частину з них заснували протягом останніх декількох років.

Під час повномасштабної війни обстріли відбуваються щодня. Щодня з'являється інформація про загиблих українських військових та цивільних. Висвітлення реальності війни важливе для розуміння та інформування людей про масштаби серйозності війни сьогодні. І в часи, коли атаки відбуваються як на великі міста, так і на менші. Коли такої інформації стає надто багато, наскільки це впливає на її висвітлення? Чи розміри міста важливі? На чому акцентують увагу видання?

Скандали сексуального характеру давно стали частиною медіа-ландшафту. Та якщо раніше їх сприймали як сенсаційні подробиці для жовтих заголовків, то сьогодні дедалі більше журналістів намагаються говорити на цю тему серйозно, зокрема в контексті сексуального насильства, етики та права. У цьому розрізі новини можемо поділити на дві окремі теми: публічні (або гучні) скандали та локальні (в регіонах або закладах освіти). Також розглянемо, які медіа досі експлуатують тему в стилі клікбейту.

У сьогоденні сфера літератури та книговидання не змогла б існувати без активного висвітлення в медіапросторі. В Україні про книжки пишуть та знімають як блогери й звичайні користувачі, так і професійні медіа, про які розповідаємо у добірці.

«Чи доречний взагалі зараз розважальний контент?» ― запитання, яке нині постійно викликає активні суперечки в різних колах. До повномасштабної війни матеріали про подорожі були одними з найпопулярніших серед розмаїття інфотейнмент-контенту (від англ. «information» ― інформація та «entertainment» ― розваги; стиль подачі певної інформації в розважальній формі). Та про які мандри та розваги може йти мова, коли щодня в стрічках новин та реальному житті ми спостерігаємо за кривавими діями росії? Але все не так очевидно: навіть тревелінг-формат реагує на умови та потреби нашого часу, залишаючись затребуваним серед української авдиторії.

США та інші західні партнери не просто фінансували українські медіа — вони інвестували в стійкість. І сьогодні ці інвестиції під загрозою знищення. Поновлення фінансування — не жест доброї волі, а стратегічна необхідність у глобальній боротьбі з авторитаризмом і дезінформацією.